Українська митниця входить у кінець року в парадоксальному стані. З одного боку – відсутність повноцінного керівника, затягнутий конкурс і невизначені дедлайни, які, за інформацією медіа, намагаються узгодити з МВФ. З іншого – відчутне зростання надходжень: лише за підсумками останнього місяця митні платежі принесли до бюджету 61,9 млрд грн, що на 10,6 млрд більше, ніж у листопаді 2024 року. Ці цифри, однак, не варто сприймати як лінійну історію успіху. Динаміка митних доходів за 2019–2025 роки показує значно складніший процес – від відносної стабільності довоєнного періоду до різкого обвалу у 2022-му і поступового, нерівного відновлення під час великої війни.
Довоєнна інерція: стабільність без ефективності
У 2019–2020 роках структура митних надходжень виглядала майже звичною. Основним джерелом залишався ПДВ із ввезених товарів, який формував левову частку доходів, але водночас системно не дотягував до планових показників. Плани з ПДВ виконувалися лише приблизно на 90%, тоді як ввізне мито та акциз з імпортних підакцизних товарів стабільно перевиконувалися.
Цей дисбаланс відображав не лише споживчу структуру імпорту, а й глибинну проблему адміністрування: митниця забезпечувала надходження там, де контроль був простішим, але втрачала кошти у складніших сегментах. 2021 рік став піком цієї довоєнної інерції – усі три ключові категорії митних платежів було перевиконано, що створювало ілюзію керованості системи.
2022 рік: митний обвал як дзеркало війни
Повномасштабне вторгнення Росії перекреслило цю траєкторію практично миттєво. Закладені в бюджеті 2022 року плани виявилися відірваними від реальності: фактичні надходження від ПДВ з імпорту скоротилися до 59% плану, від акцизу – до 54,9%, від ввізного мита – до 65,4%.
Це був не просто фінансовий провал, а системний злам. Зупинка портів, руйнування логістики, різке падіння споживчого імпорту та тимчасові податкові пільги для критичних товарів радикально звузили митну базу. Митниця перестала бути стабільним джерелом доходів і перетворилася на змінну величину, залежну від воєнної динаміки.
Поступове відновлення без прориву
У 2023–2024 роках система почала адаптуватися. Плани з ПДВ та акцизу виконувалися майже повністю, а ввізне мито навіть перевиконувалося. Ключову роль відіграв імпорт енергоносіїв, пального, автомобілів, електрогенераторів – товарів, критично важливих для економіки воєнного часу.
Втім, навіть на цьому етапі відновлення митні надходження залишалися нижчими за потенційно можливі. Саме тут дедалі чіткіше проявляється структурний фактор – управлінська слабкість митниці як інституції.
Кадровий вакуум як фіскальний ризик
Проблема митних надходжень не зводиться лише до війни чи макроекономіки. З 2019 року в Держмитслужбі змінилося шість керівників, більшість із яких працювали у статусі виконувачів обов’язків. Фактично митниця кілька років живе в режимі тимчасового управління, що унеможливлює довгострокове планування, системні кадрові рішення і повноцінну відповідальність.
Саме цю хронічну нестабільність міжнародні партнери розглядають як одну з ключових причин втрат бюджету. За оцінками парламентарів, через корупцію та неефективність роботи митниці держава щороку недоотримує від 100 до 120 млрд грн – суми, співставні з річними витратами на окремі оборонні програми.
Реформа під тиском МВФ: ставка на зовнішній контроль
Не випадково вимога перезавантаження митниці з’явилася в меморандумі з МВФ як структурний орієнтир. Ухвалений закон про реформування ДМС став радше відповіддю на зовнішній тиск, ніж результатом внутрішнього консенсусу. Його ключова ідея – тимчасово замінити дефіцит довіри до державних інститутів участю міжнародних експертів.
Нова модель передбачає конкурс на посаду голови митниці з вирішальним голосом міжнародників, розширені кадрові повноваження очільника та зовнішній аудит ефективності. Це має створити хоча б мінімальні запобіжники проти політичного та корупційного впливу на орган, який щороку адмініструє сотні мільярдів гривень.
Незалежність і «останнє слово» держави
Водночас закон залишає Міністерству фінансів і уряду право вибору між двома фінальними кандидатами на посаду голови ДМС. Формально це зберігає принцип політичної відповідальності, але фактично створює ризик ручного управління, якщо політична воля до реальної незалежності митниці буде відсутня.
Ця напруга між незалежністю та підзвітністю стає одним із ключових викликів реформи. Від того, як буде використане це «останнє слово», залежить не лише доля конкретного конкурсу, а й довіра бізнесу та міжнародних партнерів до всієї системи.
Переатестація: очищення чи кадровий шок
Оголошена тотальна переатестація всіх працівників митниці – найрадикальніший елемент реформи. Вона здатна зламати старі корупційні зв’язки, але водночас несе ризик втрати значної частини досвідчених кадрів у ситуації загального дефіциту фахівців у державному секторі.
Досвід попередніх «очищень» показує: без реального кадрового резерву та належного фінансування підвищених зарплат переатестація може перетворитися або на формальність, або на параліч інституції.
2025–2026: зростання очікувань без гарантій
Дані за 2025 рік демонструють зростання абсолютних надходжень, але водночас – суттєве відставання від планів. Уряд закладає на 2026 рік різке збільшення митних доходів за всіма трьома ключовими податками, фактично розраховуючи на ефект від реформи.
Проте без завершеного конкурсу, реального перезавантаження кадрів і стабільного керівництва митниці ці плани залишаються радше фіскальним оптимізмом, ніж прогнозом.
Отже, митні надходження в умовах війни стали лакмусовим папірцем інституційної спроможності держави. Вони зростають тоді, коли система працює хоча б мінімально керовано, і просідають, коли управління замінюється тимчасовими рішеннями.
Реформа митниці потенційно здатна дати бюджету додаткові десятки мільярдів гривень щороку. Але між потенціалом і результатом лежить головний бар’єр – імплементація. Без політичної волі, завершення кадрового перезавантаження і реальної незалежності митниця ризикує так і залишитися символом втрачених можливостей, а не джерелом фінансової стійкості держави.
