Українська промисловість увійшла у четвертий рік великої війни з проблемою, яка поступово відтіснила на другий план навіть енергетичні атаки, логістичні труднощі та зростання виробничих витрат. Якщо у 2022 році підприємства боролися за фізичне виживання виробництв, у 2023-му адаптувалися до нової енергетичної реальності, а у 2024 році шукали шляхи перебудови ланцюгів постачання, то сьогодні головним обмеженням розвитку стає відсутність людей.
Результати травневого опитування Інституту економічних досліджень та політичних консультацій демонструють показову зміну пріоритетів бізнесу. Брак робочої сили турбує вже 69% промислових підприємств – це найвищий показник за весь час проведення дослідження. Проблема залишається головною перешкодою для ведення бізнесу понад півтора року, але нинішні цифри свідчать про якісно новий етап.
Українська економіка дедалі частіше стикається не з дефіцитом замовлень чи ресурсів, а з дефіцитом виконавців.
Війна обумовила подвійний відтік працівників
Кадрова криза має дві основні причини, які діють синхронно.
Перша – мобілізація. Саме промисловість традиційно спиралася на значну частку чоловіків працездатного віку, особливо у виробничих спеціальностях. Металургія, машинобудування, транспортне машинобудування, ремонтне виробництво, енергетика, хімічна галузь десятиліттями формувалися навколо чоловічих професій. Війна змінила цю структуру буквально за кілька років.
Друга причина – масовий виїзд населення за кордон. За оцінками міжнародних організацій, за межами України залишаються мільйони громадян, значна частина яких належить до економічно активного населення. Навіть якщо значна кількість біженців складається з жінок та дітей, це не означає відсутності впливу на ринок праці. Виїзд цілих сімей автоматично скорочує кадровий резерв усередині країни, а частина жінок після інтеграції в європейські ринки праці вже не планує швидкого повернення.
У результаті українська економіка втратила одночасно дві великі групи працівників: чоловіків, які пішли до війська, та частину цивільного населення, яке інтегрується в економіки інших країн.
Промисловість стикається не лише з нестачею людей, а й з дефіцитом кваліфікацій
Особливу увагу привертають результати опитування щодо пошуку персоналу.
Понад 60% підприємств повідомляють про труднощі із залученням кваліфікованих працівників. Йдеться не просто про вакансії, які залишаються відкритими довше, ніж раніше. Проблема значно глибша.
Сучасна промисловість не може швидко замінити фрезерувальника, електромеханіка, інженера-конструктора, технолога чи оператора складного обладнання. Підготовка таких спеціалістів триває роками. Багато підприємств ще до війни працювали в умовах старіння кадрів, коли середній вік працівників на окремих виробництвах перевищував 45–50 років. Повномасштабне вторгнення лише прискорило процес, який накопичувався десятиліттями.
Україна входила у війну з професійно-технічною освітою, яка тривалий час не відповідала потребам сучасної промисловості. Тепер цей розрив став одним із ключових економічних викликів.
Навіть там, де підприємства готові підвищувати зарплати, проблема не зникає. Гроші можуть допомогти переманити спеціаліста від конкурента, але не створюють нового працівника на ринку.
Зростання зарплат не вирішує проблему
У мирний час дефіцит кадрів переважно вирішувався через ринкові механізми. Компанії підвищували оплату праці, покращували умови роботи та конкурували між собою за персонал.
Сьогодні цей механізм працює лише частково.
Підприємства дедалі активніше переглядають зарплати, але кількість доступних працівників продовжує скорочуватися. Особливо це помітно в регіонах із потужною промисловою концентрацією — Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській областях. Виникає парадоксальна ситуація. В окремих сегментах ринку праці попит на робочу силу залишається високим, проте виробництва не можуть нарощувати випуск продукції через нестачу людей. Це створює додатковий інфляційний тиск через збільшення витрат на персонал та одночасно стримує економічне зростання.
Від енергетичної кризи до демографічної
Показово, що перебої з електропостачанням більше не належать до найгостріших проблем бізнесу. Ще рік тому енергетичний фактор визначав виробничі графіки підприємств, впливав на собівартість продукції та інвестиційні рішення.
Сьогодні лише 20% підприємств називають його серед ключових перешкод.
Це свідчить про те, що бізнес значною мірою адаптувався до енергетичних ризиків. Підприємства інвестували у генерацію, резервні джерела живлення та нові виробничі процеси. Значно складніше адаптуватися до нестачі працівників.
Генератор можна придбати за кілька тижнів. Інженера з десятирічним досвідом – ні.
Саме тому кадровий дефіцит дедалі більше перетворюється з проблеми окремих компаній на структурне обмеження всієї економіки.
Підприємства починають стримувати власний розвиток
Окремі показники опитування демонструють, що бізнес поступово коригує свої очікування.
Лише 2,4% підприємств планують збільшення зайнятості найближчими місяцями. Це надзвичайно низький показник для економіки, яка одночасно декларує потребу у відновленні виробництва та нарощуванні промислового потенціалу.
Фактично частина підприємств вже виходить із припущення, що необхідних працівників знайти не вдасться. У таких умовах інвестиційні рішення відкладаються, розширення виробництва переноситься, а деякі замовлення взагалі не приймаються через відсутність можливостей їх виконати.
Для країни, яка розраховує на масштабну післявоєнну реконструкцію, це створює додатковий ризик. Відбудова потребуватиме сотень тисяч кваліфікованих працівників – будівельників, інженерів, енергетиків, металургів, спеціалістів транспортної інфраструктури. Проте дефіцит цих кадрів формується вже зараз.
Демографія стає економічним фактором
Показово й те, що частина інших обмежень у травні виглядає менш гострою. Перебої з електро-, водо- або теплопостачанням назвали лише 20% підприємств, розрив ланцюжків постачання ‒ 17%, брак обігових коштів ‒ 12%. Це не означає, що ці проблеми зникли. Але бізнес навчився частково пристосовуватися до них. Натомість дефіцит працівників майже не піддається швидкому вирішенню: його не можна перекрити імпортом, кредитом чи генератором. Саме тому травневі цифри фактично фіксують перехід промисловості від кризи ресурсів до кризи людського капіталу.
Поступово стає зрозуміло, що питання кадрів виходить далеко за межі ринку праці.
Україна стикається з наслідками масштабних демографічних змін. Війна прискорила процеси, які накопичувалися роками: скорочення населення, старіння робочої сили, еміграцію молоді та зменшення кількості випускників.
Саме тому нинішній кадровий дефіцит не можна розглядати як тимчасову проблему воєнного часу. Частина викликів залишатиметься актуальною і після завершення бойових дій.
Промисловість уже зараз фактично сигналізує державі про нову реальність. Якщо перші роки війни головним питанням було збереження підприємств та виробничих потужностей, то тепер дедалі гостріше постає інше питання: хто працюватиме на цих підприємствах завтра.
Саме відповідь на нього значною мірою визначатиме не лише темпи економічного відновлення, а й здатність України зберегти власний промисловий потенціал у наступному десятилітті.
