1 серпня офіційно завершився перший етап вступної кампанії-2025 – подання заяв до електронних кабінетів вступників. Цьогорічна кампанія вкотре продемонструвала, наскільки важливою подією вона лишається для десятків тисяч українських родин і як стрімко цифровізується вища освіта.
За даними ДП “Інфоресурс”, 209 768 випускників шкіл створили електронні кабінети для вступу на програми бакалавра або медичного/ветеринарного магістра. Йдеться саме про тих, хто подає документи на основі повної загальної середньої освіти і не враховуються ті, хто вступає після коледжів (т.зв. рівень НРК5). Загалом подано 816 088 заяв – це на 22 тисячі більше, ніж у 2024 році. Заступник Міністра освіти і науки України Михайло Вінницький оцінює цю статистику як позитивний тренд, що демонструє зростання зацікавленості у здобутті вищої освіти попри війну й кризову ситуацію в країні. Натомість варто розуміти, що цьогоріч від абітурієнтів вимагали подання окремих заяв із пріоритетами на контрактну форму навчання. Тож ріст кількості заяв вступників є радше позірним, ніж реальним.
М.Винницький також констатує: інфраструктура витримала навантаження, і це окрема перемога. Адже в останні години перед дедлайном система працювала на межі можливостей: тисячі користувачів одночасно оновлювали сторінки, вибирали пріоритети, надсилали заяви. Втім, цього року подання було менш нервовим: дані свідчать про доволі рівномірний і спокійний розподіл заяв у часі. Це, у свою чергу, є свідченням того, що цьогорічні абітурієнти значною мірою зробили свідомий і виважений вибір.
У середньому – по чотири заяви на одного вступника
Це більше, ніж минулого року, коли середній показник був три. Але цікаво інше: найбільша частка цьогорічних вступників зробила точковий вибір і подала лише одну заяву – вони чітко визначилися з освітньою програмою й університетом. Це нова тенденція, яка говорить про зростання ролі освітньої індивідуалізації. Але поруч з цим – і 3 тисячі кабінетів з максимальною кількістю заяв (15). Отже, майже 1,5% абітурієнтів подаються на всі можливі варіанти – з розрахунком: аби кудись пройти.
Попит, що розійшовся зі стратегічними потребами: фахова спільнота реагує на вступну кампанію-2025
Публікація підсумкової статистики вступної кампанії-2025 викликала жваву фахову дискусію у соціальних мережах. Серед активних учасників – представники академічного середовища, керівники факультетів і освітніх програм, а також батьки абітурієнтів. Саме ці групи є ключовими акторами освітнього процесу, які добре розуміють як внутрішню “кухню” університетів, так і соціальні й економічні настрої, що формують вибір вступників.
На тлі війни та потреби відбудови країни, оприлюднений перелік найпопулярніших спеціальностей викликав тривожну реакцію. Попри те, що ІТ-напрями (комп’ютерні науки, інженерія програмного забезпечення) залишаються серед лідерів, більшість заяв подано на гуманітарні й соціально-економічні спеціальності – менеджмент, психологію, філологію, право. Це одразу спричинило кілька гострих напрямів обговорення.
Дисбаланс між потребами держави і вибором вступників
Багато фахівців звернули увагу на критичну невідповідність між структурою попиту на освіту і потребами національної безпеки та відбудови. В умовах повномасштабної війни в ТОПі мали б бути прикладні науки й інженерні напрями – фізика, хімія, матеріалознавство, енергетика, машинобудування, авіація, будівництво. Але їх серед пріоритетів – обмаль.
Це сприймається як симптом глибшої проблеми – освіта розвивається автономно від реальної стратегії держави. Відсутність цільових інвестицій у технічні ЗВО, низька престижність таких спеціальностей, хронічно недофінансовані школи, які не можуть придбати відповідне лабораторне обладнання й матеріали, – все це призвело до того, що природничо-технічна освіта втрачає абітурієнта ще задовго до вибору спеціальності.
Популярність гуманітарних і соціальних спеціальностей
Окремий напрямок дискусії: чи справді гуманітарні спеціальності слід вважати “зайвими” в умовах війни? Частина освітян наголошує: психологія, філологія, право, журналістика — це спеціальності, без яких не менш важко виграти війну, особливо – війну за смисли, суспільство і майбутнє. Адже йдеться про психологічну підтримку, якісну комунікацію та інформаційну безпеку.
Водночас інші фахівці застерігають: десятки тисяч заяв на спеціальності, які не гарантують працевлаштування за фахом, – це марна трата бюджетного ресурсу, що міг би бути спрямований на підготовку фахівців реального сектору. Проблема не в наявності психологів чи філологів, а в їх надлишку, а також у низькому вхідному порозі, який не завжди дозволяє відрізнити справжнього професіонала від формального власника диплома.
Фундаментальна проблема — мотивація та якість шкільної підготовки
Чому молодь масово уникає природничих і точних наук? За спостереженнями фахівців, причина – не лише в престижності чи зарплатах, а у відсутності якісної підготовки ще в школі: лабораторні заняття часто формальні (“Діти, уявіть колбу і три пробірки”), тож учні не розуміють прикладного сенсу цих предметів.
Формується спотворене уявлення про складність і непотрібність технічної освіти. Тому багато хто обирає гуманітарні напрями як шлях меншого опору. Фахівці підкреслюють: без реформи середньої освіти і розвитку м’якої STEM-пропаганди з дитинства жодна освітня політика не буде ефективною.
Державне замовлення: інструмент стратегічної політики чи ринкової інерції?
Питання кількості бюджетних місць – окрема дискусійна площина. Учасники обговорення ставлять під сумнів логіку, за якою менше місць передбачено для української філології, ніж для англійської, або те, що юристів, економістів і менеджерів продовжують навчати за бюджетні кошти у великій кількості.
Натомість інженерні напрями, хімія, фізика, матеріалознавство – недофінансовані. Державне замовлення не виконує функцію корекції ринку, а лише відображає його інерцію. Це веде до ситуації, коли “ринок готує фахівців, які вже не потрібні”, як в Україні, так і в світі.
Працевлаштування і престиж: молодь голосує “ногами”
Ключовий аргумент критиків – вибір вступників є раціональним, а не випадковим. Молодь обирає ті спеціальності, які обіцяють гнучкість, самозайнятість або еміграційні перспективи. Це відповідь не лише на освітню політику, а й на структуру економіки, яка не створює попиту на інженера, хіміка чи вчителя фізики.
Тому зміна тренду стосується не лише стратегічних завдань МОН чи університетів, а постає як комплексне питання – зарплат, державних замовлень, умов праці, іміджу професій, навіть архітектури шкільної освіти. Інакше найважливіші для країни професії залишаться на узбіччі.
Регіональний розріз вступної кампанії-2025: Київ, Львів і Харків – лідери, східні області – аутсайдери
Підсумкова статистика вступу-2025 демонструє глибокі регіональні дисбаланси у кількості поданих заяв, які значною мірою відображають соціально-демографічну ситуацію в країні, вплив війни та рівень освітньої інфраструктури. Уточнимо, йдеться про загальну кількість заяв, поданих вступниками за всіма освітніми рівнями – не лише на бакалаврат, а й на програми медичного магістра, магістратури та фахового молодшого бакалавра
Київ утримує абсолютне лідерство: понад 282 тисячі заяв, із них 236 тисяч – на бакалаврат. Це майже чверть усіх заяв по країні. Така концентрація пояснюється насамперед високою щільністю ЗВО, широким спектром спеціальностей і сталістю попиту на столичну освіту. Львівська область на другому місці – 153 907 заяв, з них 129 тисяч – на бакалавра. Львів традиційно конкурує з Києвом у гуманітарних та ІТ-напрямах, а також є потужним центром для абітурієнтів із західних областей і навіть тимчасово переміщених осіб.
Харківська область отримує 76 162 заяви, попри близькість до зони бойових дій. Це свідчить про збереження потужної освітньої інфраструктури в регіоні, зокрема дистанційно функціонуючих ЗВО, таких як ХНУ ім. Каразіна та НТУ “ХПІ”.
Водночас такі регіони, як Дніпропетровська (72 128 заяв), Івано-Франківська (51 761), Одеська (81 630), Тернопільська (39 858) області демонструють стабільно високі або середні обсяги поданих заяв. Це може свідчити про збережений потенціал регіональних вишів і поступову міграцію вступників із менших громад до обласних центрів.
І навпаки, Чернігівська (14,3 тис.), Кіровоградська (13 тис.), Житомирська (25,4 тис.) області демонструють середні або нижчі за середні показники, що відображає складну демографічну ситуацію й обмежений вплив місцевих освітніх установ. Катастрофічно низькі показники в регіонах, безпосередньо постраждалих від війни:
Донецька область – лише 3 229 заяв, з яких на бакалавра – 281. Це найнижчий показник по країні серед великих регіонів. Луганська область – лише 765 заяв (усі – на ФМБ). Херсонська область – 1 934 заяви.
Отже, регіональні дисбаланси у вступі залишаються системною проблемою. Рівень залученості молоді до вищої освіти сильно залежить від доступності ВНЗ, якості регіональної пропозиції, соціально-економічного контексту та безпекових чинників. Ці тенденції мають враховуватись не лише при формуванні освітньої політики, а й у регіональному плануванні відбудови країни.
Реалії вибору: як безпека та економіка формують освітні рішення вступників
Результати опитування в Telegram-каналі “Вступ. ОСВІТА.UA” (6171 голос) свідчать: 59% абітурієнтів планують навчатися у своєму регіоні, тоді як 41% – шукають можливості в інших областях. Ці цифри супроводжуються показовими коментарями: частина вступників відкрито визнає, що вибір на користь “домашнього” вишу продиктований міркуваннями безпеки, а не академічними пріоритетами. Навіть ті, хто мріє про Київ чи інші великі міста, часто обирають залишитися вдома через страх обстрілів, тривог і потенційних загроз життю.
Ще одне опитування засвідчує однозначну перевагу державної вищої освіти серед цьогорічних вступників: 91% респондентів планують навчатися у державному закладі, тоді як лише 5% обирають приватний виш і 4% – закордонний. Така структура відповідей демонструє сталу довіру до публічного сектора вищої освіти, особливо в умовах воєнного часу.
Насамперед це свідчить про прагнення до фінансової доступності – державні університети пропонують бюджетні місця та інші форми підтримки, що для багатьох родин у нинішній ситуації є вирішальним чинником. Крім того, низький попит на закордонну освіту зумовлений не лише обмеженими ресурсами, а й практичними складнощами: потребою залишатися поруч із родиною, а також загальною невизначеністю.
Щодо приватних вишів, то, як і в попередні роки, частина абітурієнтів ставиться до них із пересторогою – через сумніви в якості освіти або відсутність довіри до довготривалих перспектив.
Усе це разом формує загальну картину: вступники керуються передусім раціональними міркуваннями – безпековими, економічними та життєвими, прагнучи максимально стабільного й передбачуваного освітнього маршруту.
