Як Росія захоплює Африку: золоті копальні, хунти та пропаганда під соусом “партнерства” (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало про те, як Росія будує неоколоніальну імперію в Африці, використовуючи замість прапорів автомати, золото, “мирний атом”, TikTok і РПЦ. Через серію військових переворотів Москва отримала владу в Малі, Буркіна-Фасо й Нігері, де “вагнерівці” стали охороною нових диктаторів, а держкомпанії — гравцями на треку енергетики, видобутку та інфраструктури.

Кремль купує вплив контрактами, медіа та релігією: так,  просуваючи наративи “русского мира”, РПЦ створила понад 200 парафій у 30 країнах, а Sputnik, TikTok і WhatsApp перетворені на рупори дезінформації, що формують антизахідну і проросійську свідомість.

Це не партнерство, а гібридне підкорення: через зброю, добрива, пропаганду і “традиційні цінності” Росія просуває автократію, витісняє Захід і формує залежність. Поки одні країни підписують угоди про розвиток, Москва золотом, атомом, зерном і фейками “купує душі”. Африка для Кремля — новий театр неоголошеної війни, де грають на бідності, страху й історичній пам’яті про колоніалізм.

“Африканський корпус”: як Росія переформатувала своє вторгнення в Африку

Смерть Пригожина не зупинила російську агресію у “колисці людства”. Після збитого літака й помпезних похоронів одіозного фаворита Путіна багато хто сподівався, що з ПВК “Вагнер” завершилася епоха російських найманців за кордоном. Але Кремль діє інакше: коли одна тіньова структура вичерпує себе, на авансцену виходить нова, вже з офіційною печаткою Міноборони, у даному випадку “Африканський корпус”.

Після загибелі Пригожина у серпні 2023-го управління африканськими операціями РФ перейшло до Міноборони. Замість “кухаря Путіна” тепер війною в Африці диригує  його формальний заступник — заступник міністра оборони Юнус-Бек Євкуров, а також генерал спецслужб Андрій Авер’янов, відомий за отруєнням Скрипалів у Британії. Саме ця пара стала новими обличчями африканського треку Кремля. Стратегія проста: те, що “Вагнер” робив у тіні, тепер робиться у військовому мундирі й під гімн РФ.

Створення “Африканського корпусу” — не просто перерозподіл ролей, а реінкарнація старої моделі в більш офіційному форматі. Він був організований півтора року тому з тією самою метою: захищати проросійські хунти, охороняти копальні, тренувати диктаторські армії та показово демонструвати, що Росія — ”альтернатива Заходу”.

В “Африканський корпус” влили не лише залишки вагнерівців, які присягнули Міноборони, але й новобранців, завербованих під обіцянки високих зарплат, амністії та можливості “захищати новий світовий порядок”. “Африканський корпус” діє в Малі, Буркіна-Фасо, ЦАР, Нігері та Лівії, і готується розширюватися далі.

Головна місія цього спецназу — охорона місцевих лідерів, видобуток ресурсів (зокрема золота і урану), силове придушення опозиції та створення військових баз. А на додачу масова пропаганда.

Як російські найманці влаштовують геноцид під прикриттям “стабілізації”

Керовані Кремлем приватні військові структури перетворили регіон на арену показового терору. Під приводом боротьби з тероризмом вони знищують села, розстрілюють мирне населення, влаштовують страту за стратами.

У Малі росіяни влаштували одну з наймасовіших страт XXI століття. У березні 2022-го в місті Мура військові Малі за підтримки “вагнерівців” знищили понад 300 цивільних осіб — чоловіків, які не чинили опору, а дехто з них взагалі не мав жодного стосунку до джихадистів, якими прикривається влада. Свідки говорять про масові тортури, страту в’язнів просто на вулиці, спалення тіл. Організація Human Rights Watch офіційно назвала це воєнним злочином, однак жодного міжнародного суду досі не було.

Не минуло й місяця, як у квітні 2022-го ситуація повторилася в місті Хомбора. Тут малійські сили безпеки, знову ж таки за участі російських найманців, убили понад півсотні осіб і затримали ще сотні. Затриманих катували, багато з них зникли безвісти. Тіла деяких згодом знайшли з розбитими черепами й слідами вогнепальної зброї.

У Центральноафриканській Республіці спостерігався ще один театр злочинів. У січні 2022-го в селах Айгбадо та Янга вагнерівці спільно з урядовими силами вбили щонайменше 65 мирних жителів, звинувачених у допомозі повстанцям. Після розправи мали місце грабунки, підпали хат та мародерство. Російські “інструктори” залишили по собі спустошену місцевість і масові могили. Знайомий почерк, чи не так?

У липні 2021-го в селі Бонгбото російські найманці знову вийшли на “полювання”. Результат — 13 вбитих цивільних, зокрема підлітки. Human Rights Watch зібрала докази їхньої причетності. Проте російські представники традиційно відмовчуються або заперечують, вдаючи, ніби “нічого не сталося”.

Черговий путінський експеримент з “експортом безкарності” відбувся  у Буркіна-Фасо. Після приходу до влади військової хунти у 2022-му та підписання угод із росіянами, почалися удари дронами. В серпні–листопаді 2023-го російські найманці знищили понад 60 мирних жителів ударами по ринках та навіть похоронній процесії. Бомби з неба падали на людей, які продавали овочі чи ховали родичів.

Міжнародні організації б’ють на сполох. Марно вимагають розслідувань Human Rights Watch, Amnesty International, Freedom House, ООН. Російські “інструктори” й далі пересуваються між Конакрі, Бамако та Бангі, маючи карт-бланш від місцевих диктаторів. У Малі уряд навіть вигнав місію ООН, щоб приховати наслідки “операцій” своїх нових союзників.

Як США втрачають континент, а Китай і Туреччина його купують

Коли адміністрація Трампа вдруге почала душити фінансування USAID, стало очевидним: Америка більше не збирається “годувати Африку”. Минулоріч Білий дім запропонував скоротити допомогу “колисці людства” на понад 700 мільйонів доларів. Таке скорочення відбувається на тлі тотального наступу авторитарних держав, які, на відміну від Заходу, не вимагають реформ і не запитують про демократію.

А у сфері безпеки ще гірше. США готуються закрити або перепідпорядкувати AFRICOM, ключове африканське командування, — ніби хтось ще має ілюзії, що без американської підтримки місцеві армії стримають ісламістів, бойовиків або найманців Пригожина. Союзникам у регіоні сказали готуватись до “самостійності”, тобто до виживання наодинці.

Тим часом Китай тихо й системно скуповує Африку через боргові пастки, порти, залізниці та фабрики. Йому не потрібні гармати — лише підписи прем’єрів. Китайська експансія — це не агресія, а довготривалий шлюб з вигодою для однієї сторони.

Країни, що не можуть виплатити кредити за ініціативою “Один пояс — один шлях”, просто віддають інфраструктуру. У Шрі-Ланці це був порт; в Африці — дороги, шахти й політична лояльність. Китай активно просуває розширення BRICS, щоб закріпити Африку як базу для нового світового порядку — китайського, а не ліберального.

Найменш помітна, але не менш ефективна, Туреччина, яка не нав’язує жодних правил: будує лікарні, відкриває школи, продає дрони та підписує угоди. Її модель — “Анкарський консенсус”: економіка без моралі та партнерство без умов.

Африканські лідери охоче працюють із Туреччиною, бо Анкара не читає моралі, а торгує. А ще активно заходить у мусульманські регіони Сахелю, де має культурний і релігійний капітал. І не соромиться це використати.

Попри проросійську позицію уряду Південної Африки, її громадяни не мовчать. Опитування свідчать: 3 з 4 вважають напад Росії на Україну актом агресії. Громадянське суспільство чинить опір пропаганді — попри спроби уряду легітимізувати присутність Путіна в регіоні, зокрема запрошення на саміти BRICS. Модест Мутінга з ДР Конго не мовчав навіть тоді, коли його газету “Le Potentiel” закривали, а самого журналіста переслідували. Він продовжував друкувати правду про корупцію, насильство та зовнішній вплив. Це голос чесної Африки.

Обхід нафтового ембарго через “тіньовий флот”

Росія використовує “тіньовий флот” для транспортування нафти в обхід західних санкцій. Щоб приховати походження вантажу, ці судна змінюють прапори, власників і маршрути.

Окрім нафти, “тіньовий флот” використовується для транспортування зброї до африканських союзників Росії. Зокрема, судна під камерунським прапором доставляли російську військову техніку до Тобрука в східній Лівії для підтримки сил фельдмаршала Халіфи Хафтара. Це дозволяє Росії зміцнювати свої позиції в регіоні та обходити міжнародні обмеження на постачання зброї.

Росія використовує африканські природні ресурси для фінансування своєї військової агресії. Зокрема, вагнерівці, отримала контроль над золотими шахтами в Судані та Центральноафриканській Республіці. Видобуте золото продається на світових ринках, а отримані кошти спрямовуються на підтримку військових операцій, включаючи агресію в Україні. З початку вторгнення в Україну Росія отримала понад 2,5 мільярда доларів від незаконного видобутку золота в Африці.

Росія зміцнює дипломатичні зв’язки з африканськими країнами, щоб забезпечити підтримку або нейтралітет у міжнародних організаціях. Зокрема, у 2022 році 17 африканських країн утрималися від голосування за резолюцію ООН, що засуджує російське вторгнення в Україну. Це свідчить про успішну дипломатичну стратегію Кремля на континенті.

Росія розкидає дипломатичні сіті по Африці, скуповуючи нейтралітет і мовчання в міжнародних залах голосувань. У 2022-му сімнадцять африканських країн дружно втекли від відповідальності, втримавшись під час резолюції ООН проти вторгнення в Україну. Кремль святкував: його торгівля лояльністю працює.

Але не вся Африка продається за зерно, зброю чи “традиційні цінності”. Є ті, хто не клюнув. Кенія — фронтмен опору: прямо в очі Путіну назвала вторгнення агресією, не злякалася ані TikTok-пропаганди, ані “дружніх” обіцянок. І отримала підтримку США — статус основного союзника поза НАТО, спільні навчання, безпекові угоди.

Гана тримає курс на демократію й економіку, а не на танки й паради. Сенегал і Танзанія обережні, але тверезі: Москві не вдається просунути свої пазурі в їхню політику чи армію. Усі ці країни — учасники “African Lion” і гравці, які свідомо обирають партнерство без примусу.

Поки Кремль полює на слабких, сильні дають відсіч. І це саме той “Африканський фронт”, на якому Путін точно не виграє легкої битви.

…Африка стала ареною глобального протистояння, де Захід відступає, а автократії наступають. Під прикриттям стабілізації Росія сіє терор, Китай скуповує лояльність інфраструктурою, Туреччина торгує без моралі. Континент перетворюється на поле неоколоніального експерименту, але голоси спротиву вже лунають. І від їхньої сили залежить, чий порядок врешті переможе: ліберальний, гібридний чи авторитарний.

Тетяна Вікторова