Юридична межа резидентства: як українському ФОПу працювати з-за кордону без подвійного оподаткування
Українці, які були змушені виїхати за кордон після початку повномасштабної війни, часто не припиняють займатись підприємницькою діяльністю. Багато хто зберігає статус фізичної особи-підприємця в Україні, інші відкривають бізнес уже в новій країні проживання. У цих обставинах виникає одразу кілька викликів, пов’язаних з податковим резидентством, звітністю, подвійним оподаткуванням і взаємодією з фіскальними органами одразу двох країн.
Співзасновниця компанії CeDePe Group в Україні Ірина Качмарчик вважає, що українські фізичні особи-підприємці, які сьогодні ведуть бізнес за кордоном, беруть на себе не лише ризики підприємницької діяльності, а й подвійну відповідальність — перед двома податковими системами. Вона зазначає, що у 2025 році, коли український бізнес продовжує адаптуватися до нових реалій, податкові зобов’язання щодо України та країни перебування, тонкощі звітності та виклики подвійного оподаткування стали справжнім іспитом на фінансову грамотність. Успішне проходження цього іспиту потребує дотримання законодавства обох країн, точного визначення податкового статусу та грамотної організації бізнесу.
Ірина Качмарчик пояснює, що відповідно до українського законодавства, людина вважається податковим резидентом України, якщо має тут постійну адресу або центр життєвих інтересів, або перебуває в Україні понад 183 дні на рік. Якщо ж особа перебуває за кордоном більше 183 днів і має офіційний статус — наприклад, посвідку на проживання або статус тимчасового захисту, — то вона може вважатися податковим резидентом країни перебування. Саме цей статус і визначає податкову відповідальність підприємця перед двома державами. Якщо людина залишається резидентом України, вона зобов’язана декларувати й сплачувати податки з усіх доходів — як отриманих в Україні, так і за її межами. Водночас така ситуація створює реальні передумови до виникнення подвійного оподаткування, коли один і той самий дохід оподатковується в обох країнах.
Качмарчик нагадує, що Україна має міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування з багатьма державами. За її словами, ці угоди дозволяють уникнути подвійного стягнення податків. Якщо підприємець сплатив податки в країні перебування, і ця країна має відповідну угоду з Україною, то в Україні податок на ті самі доходи сплачувати не доведеться. Для цього обов’язково потрібна довідка з податкової іноземної держави про фактичну сплату податку. Без такої довідки українська податкова не зарахує іноземний податок і вимагатиме повну сплату в Україні.
Вона пояснює принцип взаємозарахування: якщо за кордоном сплачено 100 тисяч гривень, а в Україні сума податку з того самого доходу складає 80 тисяч, то в Україні сплата не здійснюється. Якщо ж за кордоном сплачено лише 80 тисяч, а в Україні потрібно було б сплатити 100 тисяч — тоді доведеться доплатити 20 тисяч гривень.
Експерт звертає увагу на те, що працювати з іноземними замовниками можуть не всі українські ФОПи. Це право мають ФОПи третьої групи та ФОПи на загальній системі оподаткування. Вони мають змогу легально співпрацювати з іноземними компаніями та отримувати оплату в іноземній валюті. Водночас ФОПи другої групи мають право продавати товари за кордон, але не мають права надавати послуги іноземцям. А для ФОПів першої групи зовнішньоекономічна діяльність взагалі заборонена.
Качмарчик підкреслює, що українські ФОПи, які залишаються зареєстрованими в Україні, зобов’язані подавати звітність і сплачувати єдиний соціальний внесок, навіть якщо вони фізично перебувають за кордоном. При цьому військовий збір також сплачується в Україну й не може бути зарахований на підставі сплати іноземних податків. Якщо між Україною та країною перебування немає угоди про уникнення подвійного оподаткування, наприклад, як у випадку з Об’єднаними Арабськими Еміратами, Таїландом або Панамою,тоді підприємець змушений сплачувати податки в обох країнах у повному обсязі. У таких випадках варто змінити податковий статус або змінити формат роботи, наприклад, відкрити локальну компанію в країні фактичного проживання.
Експерт також наголошує, що проживання за кордоном не звільняє ФОПа від обов’язку подавати звітність, якщо підприємець зареєстрований в Україні. Підприємці на спрощеній системі оподаткування (групи I–III) мають спрощену звітність. ФОПи другої групи щомісяця сплачують єдиний податок, подають річну декларацію до 1 березня, сплачують військовий збір і ЄСВ щокварталу. Для ФОПів третьої групи передбачена квартальна декларація (подати її потрібно протягом 40 днів після закінчення кварталу), сплата 5% або 3% плюс ПДВ, військовий збір і ЄСВ.
За її словами, для ФОПів на загальній системі встановлено обов’язок подавати річну декларацію про майновий стан і доходи до 1 травня наступного року, а також сплачувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір щоквартально у вигляді авансових платежів. ЄСВ у всіх системах становить 22% від мінімальної заробітної плати на місяць і сплачується поквартально.
Якщо у ФОПа є наймані працівники, то незалежно від обраної системи оподаткування, він подає об’єднаний податковий розрахунок щомісяця. У цьому розрахунку зазначаються розміри нарахованої заробітної плати, податку на доходи фізичних осіб, військового збору та ЄСВ. Качмарчик нагадує, що всі правила звітності та подання декларацій закріплені в Податковому кодексі України, зокрема в статтях 177 і 296, а також у відповідних наказах Міністерства фінансів щодо форм звітності.
Вона звертає увагу на чотири основні ризики, з якими стикаються ФОПи за кордоном. Перший ризик — це неправильне визначення податкового резидентства. Якщо підприємець проживає в країні, де оподатковується глобальний дохід, але не повідомляє про свої іноземні доходи або не реєструється належним чином, це може призвести до порушення місцевого законодавства. Водночас, якщо він не надає українській податковій довідку про резидентство іншої держави, Україна продовжуватиме вважати його податковим резидентом.
Другий ризик, за її словами, полягає в некоректному або несвоєчасному поданні довідок про сплату податків за кордоном. Для того, щоб скористатися правом на уникнення подвійного оподаткування, ФОП зобов’язаний надати підтвердження сплати податку в іншій державі, оформлене відповідно до вимог (із перекладом, апостилем або консульською легалізацією). В іншому випадку українська податкова служба не зарахує сплачений за кордоном податок і вимагатиме повну сплату ПДФО або військового збору в Україні.
Третій ризик — це розбіжності в податкових періодах. Качмарчик пояснює, якщо в країні перебування дохід оподатковується в інший період, ніж в Україні, це може створити правовий вакуум: податок ще не сплачено за кордоном, але вже підлягає декларуванню в Україні. У таких випадках вона радить фіксувати строки та дії документально.
Четвертий ризик — це відсутність угоди між Україною та державою проживання. Експерт зазначає, що у разі, якщо така угода відсутня, ФОП буде зобов’язаний сплатити податки повністю в обох країнах. За таких умов, на її думку, найрозумніше рішення — змінити резидентський статус або зареєструвати новий суб’єкт господарювання за кордоном.
Підсумовуючи, Ірина Качмарчик підкреслює, що для українських ФОПів, які працюють за межами країни, надзвичайно важливо чітко визначити свій податковий статус, дотримуватися строків подання звітності та, за можливості, використовувати положення міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування. Вона вважає, що своєчасне документування, підтвердження сплачених податків і юридично точна позиція — це ключові умови безпечного ведення бізнесу без фінансових і правових ускладнень.
