Формування кіберпідрозділів у складі Збройних сил України є темою, яку фахівці та громадськість обговорюють уже кілька років. Ця ініціатива пов’язана з тим, що сучасні війни дедалі більше переміщуються у цифровий простір, а відтак вимагають не тільки матеріальних ресурсів, а й структурованої державної політики. Прийняття законопроєкту №12349 у першому читанні стало знаковим кроком, однак експерти відзначають, що процес його підготовки та реалізації має як позитивні сторони, так і низку проблемних моментів.
Як зазначає експерт з кібербезпеки, ексзаступник керівника відділу боротьби з комп’ютерною злочинністю при Департаменті контррозвідки СБУ Костянтин Корсун, законодавча ініціатива щодо формалізації кіберпідрозділів у складі Збройних сил України нарешті зрушила з місця, причому цей процес має і тривалий попередній контекст, а також низку технічних недоробок, які наразі потребують уваги законодавців і практиків. Мова йде про довготривалу суспільну й професійну дискусію, у якій він бере участь вже багато років, і яку слід розглядати не як миттєвий результат, а як частину більшого процесу формування захисних спроможностей держави.
Корсун констатує, що законопроєкт №12349 був ухвалений лише в першому читанні 9 жовтня 2025 року, і, хоча це справді крок уперед, остаточне створення Кіберсил ЗСУ має бути зафіксовано датою прийняття закону в цілому; експерт також звертає увагу на те, що від часу указу Президента про створення кіберпідрозділів минуло понад чотири роки, а саме 1505 днів з 26 серпня 2021 року до 9 жовтня 2025 року, що свідчить про крайню повільність імплементації цього важливого рішення.
Експерт підкреслює, що ідея створення кібервійськ була ним підтримана і просувана протягом останніх сім-вісім років, і він неодноразово висловлював необхідність такого кроку, наголошуючи, що сучасні загрози в кіберпросторі вимагають структурованої відповіді з боку держави, яка забезпечить і координацію, і правовий статус фахівців, і відповідні правила взаємодії з іншими силовими структурами.
Водночас фахівець звертає увагу на технічні й концептуальні недоліки запропонованого рішення, зокрема на те, що сам підхід до створення Кіберсил був обраний у вигляді окремого закону, тоді як більшість інших родів і видів Збройних сил формувалися через укази Президента з подальшим затвердженням положень, і саме через таку невідповідність можуть виникнути правові колізії та невирішені питань у системі військового права.
У своїй оцінці він також зазначає, що в тексті ухваленого в першому читанні законопроєкту відсутні відповідні зміни до закону України «Про Збройні сили України», хоча в ньому вже закріплено поняття «Війська зв’язку та кібербезпеки», і якщо цю невідповідність не виправити до другого читання, це може призвести до парадоксальної ситуації на кшталт появи двох різних правових підстав для існування кіберпідрозділів.
Далі економічно-організаційні і соціальні аспекти законодавчої форми Корсун розбирає докладно, звертаючи увагу на статус «резервіста Кіберсил», який у законопроєкті виглядає невиразно, на наявність коефіцієнта 1,8 до посадових окладів, який лишили без змін, а також на неоднозначність визначення Кіберсил як одночасно військового роду та розвідки, що створює додаткову плутанину у сфері повноважень і процедур.
Експерт висловлює серйозні побоювання щодо того, що новостворена структура, отримавши статус і привілеї, може стати притулком для людей із сумнівною репутацією або для тих, хто матиме звʼязки і покровителів, а не для справжніх фахівців. У цій частині висловлення Корсуна містить критику можливого зловживання поняттям «резервіст» — коли окремі особи матимуть високі посадові винагороди й одночасно позбавлятимуться обовʼязків мобілізаційного характеру, що створює ризики соціальної несправедливості і втрати довіри до інституції.
Він також піднімає питання про кадрову політику, зосереджуючи увагу на тому, що після остаточного ухвалення закону критично важливо буде, хто очолить Кіберсили. Експерт сумнівається, що з Офісу Президента призначать професіонала саме з кіберсфери, оскільки історично такі ключові посади часто заповнювалися людьми з орієнтацією на політичну лояльність, а не на професійну компетентність, що, за його словами, може призвести до помилкових призначень і зниження ефективності структури.
Водночас Корсун віддає належне тим фахівцям, які вже сьогодні, не чекаючи формального статусу, виконують складну і небезпечну роботу з протидії ворогу в кіберпросторі, і він відзначає внесок цих людей у завдання зі зниження ворожих спроможностей, отримання розвідувальних даних і завдання шкоди економічним інтересам противника. Їхня діяльність, на його думку, є основою, на якій має будуватися офіційна структура.
Крім того, експерт підкреслює низку законодавчих прорахунків, які залишилися після першого читання: він нагадує, що попереднього разу детально аналізував положення проєкту і вказував на численні проблемні норми. При чому певні пропущені зміни потребують допрацювання, зокрема у сфері законодавчого врегулювання оперативно-розшукової діяльності в частині надання Кіберсилам статусу розвідки; якщо ці питання не буде приведено до ладу, то прийняття закону в цілому може породити правову невизначеність і практичні ускладнення у взаємодії органів безпеки та збройних сил.
Корсун підсумовує, що будь-який рух вперед у створенні Кібервійськ заслуговує на увагу і підтримку в тій мірі, в якій він зміцнює захисні спроможності країни. Однак при цьому він наполягає на необхідності виправити виявлені недоліки до другого читання, забезпечити чіткі правові норми щодо інтеграції нової структури до існуючої системи та подбати про те, щоб на ключові посади потрапляли фахівці з відповідною компетенцією, а не лише люди з політичною прихильністю.
Експерт звертає увагу на те, що в законопроєкті, окрім описаних проблем, також було упущено необхідні зміни до законів про оперативно-розшукову діяльність, що у випадку надання Кіберсилам статусу розвідки створює додаткові правові колізії. Відтак остаточний текст закону повинен врахувати й цей аспект для того, щоб уникнути суперечностей у застосуванні повноважень новоствореної структури.
