Закрита зустріч — відкрита суперечка: позиція Милованова і журналістська дискусія навколо зустрічі Єрмака зі студентами

У професійній журналістській спільноті розгорнулася гостра дискусія, спричинена публікацією видання «Економічна правда» матеріалу про закриту зустріч голови Офісу Президента Андрія Єрмака зі студентами у Київській школі економіки. Приводом стало звинувачення ексміністра економіки (2019–2020), президента КШЕ Тимофія Милованова в тому, що редакція порушила встановлене на заході правило Chatham House Rule, яке, за його словами, прямо забороняло публікувати прямі цитати.

Позиція Тимофія Милованова

12 серпня Тимофій Милованов у своєму Facebook повідомив, що в Київській школі економіки відбулася закрита зустріч з керівником Офісу Президента Андрієм Єрмаком під Chatham House Rule. За цим правилом можна говорити про ідеї, події чи хід дискусії, але не можна цитувати конкретних осіб — ані спікерів, ані коментаторів. Він наголосив, що «Економічна правда» опублікувала цитати, зокрема й майже повний транскрипт події. Крім того, один з учасників події оприлюднив цитату самого Милованова, де він пояснював правило про заборону цитування, — і при цьому процитував його.

Милованов вважає, що цим видання порушило журналістські стандарти, що свідчить про «некомпетентність і відсутність системи внутрішнього контролю». Він додав, що вдруге стикається з тим, що «Українська правда» та «Економічна правда» порушують стандарти журналістики.

«Проблема української журналістики — те, що вони не поважають свої ж правила і постійно займаються поганою практикою. Ось черговий приклад. В Київській школі економіки відбулась закрита зустріч з головою Офісу Президента Андрієм Єрмаком під Chatham House Rule. Це означає, що не можна публікувати цитати людей. Можна говорити про озвучені ідеї, події, перебіг дискусії, але цитати публікувати не можна.

“Економічна правда” опублікувала цитати. Навіть майже повний транскрипт події. Більше того, учасник події опублікував мою цитату, яка описує правило події — що не можна цитувати нікого, ні спікерів, ні коментаторів. І процитував мене. Це malpractice, безвідносно до суті зустрічі.
Ми спеціально проводимо зустрічі в форматі Chatham House. Вони мають важливу функцію для суспільства. Таку саму, як свобода слова і свобода преси.

Ми проводимо такі зустрічі і багато інших (неочевидних і складних) закритих зустрічей для того, щоб був діалог у безпечних умовах між різними людьми або групами людей, які потенційно або реально конфліктують, або мають дуже різні точки зору. Ми вважаємо, що це важливо — мати таку можливість спілкуватися зараз. Ми сподіваємось, що в результаті люди будуть один одного краще розуміти і змінять свою поведінку. Є жорсткий механізм змін — це публічні дискусії. Є мʼякий механізм — закриті дискусії, в яких не можна переводити на вагу на особистості від ідей.

Саме це і порушила стаття в ЕП. Вона перевела увагу від суті проблеми до конкретних особистих моментів і повернула фреймінг до протистояння між студентами і владою. Тобто, до формату жорсткого механізму. Що є порушенням правил і знищенням іншого формату. Ми поважаємо право журналістів на жорсткий формат змін. Ми просимо журналістів і студентів поважати право на інші формати. А також просимо поводитись етично і не порушувати правила зустрічей.
Ми проводимо ці закриті розмови за стандартами Chatham House Rule саме для того, щоб люди не боялися говорити і не переходили на особистості.

В статті студенти, які задавали питання, ідентифіковані частково, через університет, з якого вони. Відповіді ідентифіковані повністю. Якщо вже відходити від формату Chatham House, то тоді потрібно ідентифікувати всіх. Є різні дискусії. Є публічна дискусія, є протестна дискусія, є медійна дискусія, а є закрита дискусія. Ми проводимо багато закритих дискусій, всіх з усіма, намагаючись зшивати суспільство, а не розшивати його.

При цьому, я вважаю роботу “Української правди” та “Економічної правди” дуже важливою для суспільства. Дуже важливо, щоб вони існували і продовжували робити ЯКІСНУ журналістику, але якісна робота, особливо на політичні теми, не виправдовує порушення стандартів журналістики.
Правила є правилами, і вони є однаковими для всіх, особливо для тих, хто є лідерами громадянського суспільства, і вимагають, щоб цих правил дотримувались інші.

Також, в статті є перекручені і неправдиві факти. Є негативний фреймінг і відсутня неупередженість. Це теж порушення стандартів, але менше ніж цитування учасників зустрічі. Також неетично підписана стаття. Є два автори. Один з яких не був на зустрічі. І тому незрозуміло, яка його роль, крім негативного фреймінгу. Другий — це студент Могилянки, який був у списках запрошених. Далі йде загальний підпис: студенти KSE, УКУ та Могилянки. Чому другий автор не підписався, що він студент Могилянки, який був на зустрічі, якщо автори вважають важливим поставити авторами анонімних студентів? Чому інші студенти анонімні? Скільки їх? Всі присутні чи ще один? Чи це спроба збільшити легітимність статті? Якщо мається на увазі, що питання були від студентів цих ВНЗ, то чому тоді Єрмак не підписаний автором статті, адже це його відповіді? Стаття має велику кількість етичних порушень. Цього не треба робити для ЗМІ і авторів, які хочуть бути лідерами змін України», – написав Мілованов.

Він супроводив свій пост фотографією одного з авторів тексту — редактора стрічки новин ЕП Володимира Туніка-Фриза, який був присутній на зустрічі з Андрієм Єрмаком, але як студент Могилянки, а не журналіст «УП». Це виглядало як спроба «деанонімізувати» автора, хоча його фото й так є на сайті видання.

Позиція журналістської спільноти і експертів

Ця ситуація поставила перед журналістами і експертами низку принципових запитань: чому не можна публікувати публічну зустріч посадової особи з громадянами України? Чи завжди варто дотримуватися оголошених правил конфіденційності, в яких випадках вони дійсно мають сенс, а коли обмежують право суспільства на інформацію? Чи повинен журналіст підкорятися цим обмеженням, якщо отримав інформацію з власних джерел і не був присутнім на заході як акредитований представник медіа? І зрештою — чи варто дотримуватися правил, коли сама влада їх порушує або використовує як інструмент вибіркового контролю над інформаційним простором?

У коментарях до поста відразу почали з’являтися реакції журналістів. Головна редакторка Kyiv Independent Ольга Руденко нагадала, що «УП» часто не запрошують на зустрічі та не дають коментарів, тому це зрозуміла відповідь. Журналіст Андрій Яницький підкреслив, що редакція може використовувати інформацію, отриману від джерел, як вважає за потрібне, не зважаючи на правила заходу, на який її не запросили.

Журналістка Альона Луньова поставила низку запитань до організаторів і самого формату обмежень.

Комунікаційник Максим Саваневський зауважив, що правила важливі, але їх можна порушувати, коли йдеться про суспільний інтерес. Цю позицію підтримала і очільниця ІМІ Оксана Романюк.

Медіаексперт Отар Довженко дотримується іншої позиції: правила — це правила, і їх слід виконувати. Хоча він визнав, що в публікації не було грубого порушення етики чи стандартів, вважає, що рішення опублікувати пряму мову Андрія Єрмака було помилковим з точки зору усталеної практики. Він зазначив, що порушення домовленостей про конфіденційність руйнує довіру, але у відносинах між «УП» і владою ця довіра й так відсутня. На його думку, автор матеріалу міг не усвідомлювати етичних нюансів, а відповідальність лежить на редакторі. При цьому він підкреслив, що у Кодексі етики журналіста немає заборони на публікацію інформації, отриманої на умовах нерозголошення, якщо вона здобута законно.

Ведуча Ірина Ромалійська наголосила, що Chatham House Rule створене для захисту відкритості обговорень, але у цьому випадку не йшлося про обмін ідеями, які могли б зашкодити спікеру. За її словами, Андрій Єрмак відповідав на обурення студентів, уникав прямих відповідей, маніпулював і подекуди говорив неправду, тож публікація була важливою для суспільства.

Мирослава Гонгадзе також відреагувала на подію:

Фото: detector.media

Медіаексперт Ігор Куляс заявив, що офрек у цьому випадку був маніпуляцією з боку організаторів. На його думку, суспільно важлива тема, від якої залежить навіть фізичне виживання, не може бути закритою для громадськості, і публікація «ЕП» повністю відповідала місії журналістики.

Голова КЖЕ Андрій Куліков вважає, що якщо чітко оголошено про дію правила Chatham House, автор, який був і студентом, і журналістом, не мав права публікувати матеріал. Водночас він розглядає цю ситуацію у ширшому контексті ізоляції медіа від доступу до влади, наголошуючи, що журналісти й без запрошень мають знаходити способи висвітлювати діяльність чиновників.

Голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова підкреслила, що суспільний інтерес може переважати будь-які правила конфіденційності. Вона вважає, що головне завдання журналіста — донести до суспільства важливу інформацію, і крапка. У даному випадку дискусія може стосуватися лише того, чи був достатній суспільний інтерес у публікації повного репортажу, і чи варто було наводити стільки цитат разом з інтерпретаціями авторів.

Водночас автор матеріалу,Володимир Тунік-Фриз, чиє фото виклав Милованов, пояснив, що Chatham House Rule — це неформальне правило конфіденційності, яке застосовується для закритих обговорень у дипломатичних колах, think tanks, на політичних чи економічних форумах, міжнародних конференціях або внутрішніх стратегічних нарадах великих організацій. Метою такого формату є забезпечення свободи дискусії та уникнути публічного цитування. Він підкреслив, що цей формат не відповідає зустрічі вищого керівництва держави з метою «щирого діалогу зі студентством», тим паче після протестів, де головними учасниками були молоді люди. Під час анонсу заходу не згадувалося про дію Chatham House Rule, а ті, хто запрошували його, знали про його журналістський статус. Він наголосив, що у матеріалі не згадувалися імена студентів і не розкривалася чутлива інформація щодо міжнародних відносин.

Цей випадок став випробуванням для журналістської професійної спільноти, адже він оголив ключовий конфлікт між формальними домовленостями та суспільним правом на інформацію, а також показав, наскільки глибоким є розрив між владою та медіа в Україні.