Занепад інженерної освіти в Україні: що показало дослідження університетських лабораторій

Україна переживає період, коли питання науки, технологій та технічної освіти виходить далеко за межі суто академічних дискусій і перетворюється на проблему виживання держави. Для країни, яка одночасно веде оборонну війну, намагається утримати економічну конкурентоспроможність і готується до масштабної післявоєнної відбудови, роль інженерів стає вкрай важливою. Вони мають створювати сучасну інфраструктуру, розвивати оборонні технології, забезпечувати модернізацію виробництва. Однак тепер, коли попит на кваліфікованих спеціалістів у цих сферах особливо великий, інженерна освіта опинилася на межі фактичного занепаду.

Президент Київської школи економіки Тимофій Милованов заявив, що в Україні відбувається поступове зникнення інженерної освіти у тому вигляді, в якому вона залишилася з радянських часів. Він зазначив, що проблема має не гучний, а тихий характер: про неї не пишуть на перших шпальтах, не влаштовують скандалів, проте наслідки будуть катастрофічними.

За його словами, результати польового дослідження, яке провели студенти KSE у трьох ключових закладах — КПІ, Київському авіаційному інституті та Київському національному університеті, виявили разючу картину занепаду. Милованов підкреслив, що більшість лабораторій закриті, а там, де доступ формально існує, умови роботи настільки занедбані, що створюють лише ілюзію освітнього процесу.

У Київському політехнічному інституті, який традиційно вважається головним осередком інженерної підготовки, ситуація виявилася найбільш контрастною. Як зазначає Милованов, практично всі лабораторії були закриті для студентів. У тих приміщеннях, куди доступ усе ж таки дозволяли, панувала атмосфера відчуження: викладачі й лаборанти неохоче йшли на контакт, а сама база виглядала занедбаною, із відчутним відбитком радянського минулого.

Водночас він визнав, що у КПІ відбулося оновлення керівництва: з’явився новий ректор і нова наглядова рада, які декларують орієнтацію на науку. Цей момент може стати переломним, якщо керівництво справді змінить культуру доступу до ресурсів і відчинить лабораторії для всіх студентів у будь-який час.

Київський авіаційний інститут, який готує фахівців для ключових галузей промисловості та авіаційного сектору, демонструє схожу проблему. Незважаючи на значну кількість студентів, які відвідують заняття офлайн, лабораторії залишаються закритими. Обладнання застаріле, аудиторії виглядають незадовільно. Милованов визнав, що за нового керівництва відбуваються позитивні зрушення, однак вони поки що не стосуються найважливішого — створення відкритого простору для практичної інженерної підготовки.

У Київському національному університеті ситуація, за оцінками дослідників, ще більш показова. Із двадцяти знайдених лабораторій функціонували лише дві, причому доступ до них студентам надавався виключно під час занять за розкладом. Якщо хтось хотів працювати поза заняттями, необхідно було отримати окремий дозвіл кафедри. Атмосфера у корпусах, за свідченням студентів, нагадувала не навчальний заклад, а радянський склад, який давно не бачив оновлення і модернізації.

Милованов наполягає, що українські лабораторії мають працювати за європейськими стандартами. Це означає відкритість у будь-який час, доступність не лише для студентів свого університету, але й для колег з інших закладів, а також сучасне обладнання, яке відповідає потребам науки і промисловості. Він вважає, що така система вже реалізується у Київській школі економіки, і якщо подібний підхід буде поширений у масштабах держави, країна зможе відродити якісну технічну освіту. Україна могла б орієнтуватися на моделі Чехії чи Німеччини, де відкриті лабораторії є невід’ємною частиною університетської культури.

Інженерна освіта є основою національної безпеки та економічної незалежності. Коли лабораторії закриті, а студенти позбавлені практики, країна фактично втрачає покоління фахівців, здатних модернізувати промисловість, створювати нові технології та брати участь у відбудові після війни. Як вважають експерти, проблема не в окремих університетах, а в системній культурі, яка десятиліттями консервувала радянську модель, що вже давно не відповідає сучасним потребам. Сьогодні постає питання: чи зможе Україна зробити цей перелом і відкрити лабораторії для тих, хто в майбутньому має підняти країну на новий технологічний рівень.