Запізніла реформа військового постачання: як держава взялася модернізувати армійське забезпечення
Українська армія підходить до 2026 року з реформами, які держава мала провести ще на початку війни. Майже чотири роки повномасштабного вторгнення показали, що тилова система, покликана захищати військових, фактично залишалася розхитаною, бюрократичною машиною, яка продукувала проблеми замість рішень. Військові роками латають дірки у постачанні за власний кошт та часто їдять продукти сумнівної якості. Тепер Міноборони заявило про нові стандарти, контроль якості та цифровізацію, але очевидно, що такі кроки робляться з великим запізненням, яке вимірюється людськими життями та здоров’ям наших захисників. 2026 рік може стати точкою перелому для тилового забезпечення, проте досі залишається сумнівним, чи вистачить політичної волі та дисципліни, щоб нарешті поставити військових на перше місце, а не залишити їх заручниками інерції державної машини.
Стратегія забезпечення армії на 2026 рік
Підготовка до забезпечення армії на 2026 рік почалася задовго до зміни календаря, і публічні комунікації Міноборони дедалі більше нагадують спробу перекроїти систему, яка довго працювала за інерцією. На черговому брифінгу представники оборонного відомства окреслили оновлений курс тилового забезпечення. Державний оператор тилу повідомив, що більшість контрактів на наступний рік мають бути укладені до кінця грудня 2025 року, що дозволить уникнути зимових авралів і хаотичного формування замовлень, які раніше часто зривали графіки виробництва.
Водночас Міноборони намагається завершити перебудову нормативної бази для нової структури – Управління державного гарантування якості (УДГЯ), яка має відповідати за гарантування якості забезпечення і з’єднати під єдиним керівництвом розрізнені інспекції та лабораторії. Ці зміни були неминучими, оскільки саме на виробників тепер покладають значно ширшу відповідальність за те, що потрапляє до військових частин. Ключова функція УДГЯ тепер полягає у безпосередніх виїздах на підприємства, аудиті виробництва та видачі сертифікатів відповідності до міжнародних стандартів, а не у формальній перевірці готових партій.
Першими під пильний контроль підпадають засоби індивідуального захисту військових. Шоломи й бронежилети мають пройти повний цикл інспекції, включно з тестуванням матеріалів. Харчування теж переходить у новий режим. Рік тому обов’язкової сертифікації вимагали лише для тушкованки, однак після численних скарг на фальсифіковане масло та сир перелік розширили. У 2026 році ці три категорії продуктів чекатиме комплексна перевірка, причому лабораторії Держпродспоживслужби вже інтегровані в процес. Такий підхід має зупинити практику, коли продукція без документів або з підробленими сертифікатами потрапляла у польові кухні.
Крім того, Міністерство оборони України оновило технічні вимоги до польових наборів продуктів, і тепер сухпайки для військових стали не просто збалансованими, а ще й релігійно інклюзивними. Крім стандартних варіантів, з’явилися халяльні та кошерні набори, які дозволяють покращити харчування військовослужбовців відповідно до їх релігійних потреб.
Халяльні сухпайки створені для тих, хто дотримується ісламських норм харчування, а кошерні — для військовослужбовців, що сповідують юдаїзм і слідують правилам кашруту. Кожен набір містить три раціони і включає в себе галети та сухарі з пшеничного або житнього борошна, готові перші страви (борщ або супи з м’ясом різного типу), готові другі страви (каші чи овочі з м’ясом), каву, чай, цукор, мед, джем, а також спеції, одноразову ложку та серветки (паперові й вологі).
Склад перших та других страв залежить від типу сухпайка, тобто борщ і супи готують з яловичини, курки, баранини чи свинини, а каші поєднують із різними видами м’яса. Всі страви фасуються у реторт-пакети, що забезпечують довгий термін зберігання та зручність використання навіть у польових умовах. Така упаковка дозволяє продуктам зберігати смак і поживну цінність без додаткових умов зберігання.
При цьому особлива увага приділяється сертифікації сухпайків. Халяльні продукти мають відповідати ісламським нормам і підтверджуватися акредитованими органами в Україні або в арабо-мусульманських країнах. Кошерні продукти відповідають правилам кашруту, не містять заборонених інгредієнтів і ретельно контролюються на всіх етапах виробництва. Крім релігійних стандартів, нові специфікації враховують поживність, безпеку та зручність приготування страв на полі бою. Такий підхід має на меті створити умови, щоб харчування у ЗСУ було не просто збалансованим, а людиноцентричним , враховувало релігійні переконання, звички та вподобання кожного військового.
Водночас, як зазначають в Міноборони, зараз проводиться масштабування цифрових рішень. Система DotChain, яка раніше охоплювала харчування, тепер закриває весь цикл документування, зокрема акти про порушення договірних зобов’язань. У 2026 році цифровізація пошириться на речове забезпечення та паливно-мастильні матеріали, що дозволить отримати суцільну логістичну картину без бюрократичних провалів між ланками. Окремим напрямом став збір зворотного зв’язку з військових частин. За словами керівництва ДОТ, у бійців сформувався потужний запит на реімбурсацію (можливість купувати окремі речі самостійно за рахунок частини державних коштів –ред.). Це має зменшити навантаження на централізовану систему й водночас швидко закривати дрібні потреби, які у великих логістичних потоках часто губляться.
Ще один блок змін стосується форми та засобів захисту військових. Командування Сил логістики готує перші контракти на забезпечення 2026 року для того, щоб і виробники, і постачальники працювали за зрозумілими планами. Окремо нарешті наголошено на закупівлі жіночих бронежилетів. Зараз військовослужбовиці отримують універсальні моделі, однак у 2026 році повинні надійти спеціально розроблені вироби з адаптованою формою та демпферними накладками, які враховують анатомічні особливості жінок. Фахівці також розробляють додаткові модулі захисту для передпліч і гомілок та працюють над балансом між вагою і ступенем захисту.
Слід зазначити, що в тилових підрозділах має зрости роль цифрових систем обліку. SAP, яку Міноборони визначило базовою платформою ще у 2023 році, тепер дозволяє відстежити весь шлях постачання від планування і закупівлі до моменту, коли засіб потрапляє у конкретну військову частину і фіксується в обліку. Систему вже використовують понад три тисячі користувачів щомісяця, і вона працює у більш ніж тисячі підрозділів. Наступні два роки планують поступово інтегрувати SAP у всі логістичні вертикалі, включно з інженерним майном, засобами РЕБ та технікою.
Звісно, всі ці зміни рухаються повільно, але їх масштаб свідчить про намагання побудувати зрозумілу й контрольовану систему тилового забезпечення, яка більше не триматиметься на імпровізації та латанні дір. Попереду ще багато рішень, які потребують політичної волі та технічної дисципліни, проте 2026 рік може стати першим періодом, коли механізми оборонного забезпечення працюватимуть на користь військовим.
Військовий тил у кризі: роки ігнорування та запізнілі зміни
Війна оголює не лише силу армії, а й тріщини всередині системи, які роками приховувалися за формальними звітами та сухими цифрами. Українські військові продовжують виконувати бойові завдання в умовах постійного ризику, однак за межами окопів на них чекає інший фронт, сформований бюрократією, недосконалими стандартами та хронічними провалами у забезпеченні. Саме цей внутрішній шар проблем створює додаткове навантаження на тих, хто тримає оборону, і визначає якість їхнього щоденного життя на війні, яке нерідко залежить не від державних механізмів, а від випадкових рішень, волонтерської підтримки та особистої витривалості.
Система забезпечення Збройних Сил України довгий час формувалася в умовах інерційного мислення, у якому образ військовослужбовця залишався одномірним, а потреби жінок ховалися за універсальними стандартами, які не враховували елементарні фізіологічні відмінності. Жінки змушені були носити одяг і спорядження, створені за чоловічими лекалами, тому форма погано сідала, натирала, ускладнювала рух і ставала небезпекою в умовах бойових дій.
Комерційні зразки жіночої форми існували, однак вони не гарантували належної міцності, а купувати їх доводилося власним коштом, що поглиблювало розрив між декларативним забезпеченням і реальним становищем на передовій. Лише у 2022 році конструкторський відділ Міноборони розпочав повноцінне створення комплектів з урахуванням потреб військовослужбовиць, а в серпні 2023 року був затверджений еталонний літній костюм, який нарешті почав надходити у війська, що продемонструвало перший системний зсув у політиці одностроїв.
Подальшим кроком стала поява сертифікованого жіночого бронежилета, і хоча його конструктивна відмінність від чоловічого полягає лише у формі передньої пластини, сама поява такого виробу засвідчила поступову відмову від універсальних шаблонів, що не працювали в реальних умовах. Бронежилет компанії «Українська броня» зі спеціальним вигином у зоні грудей та адаптованими плечовими елементами створив можливість безпечного носіння захисних плит і став першим офіційним підтвердженням того, що армія визнає різноманітність тіл у складі особового складу, а не намагається підганяти всіх під один розмір. Його вага у понад десять кілограмів лишилася значним навантаженням, проте правильна посадка зменшила ризики травм і підвищила ефективність руху.
Попри ці зміни вагітність у військовій системі досі залишається чинником, який сприймається як небажане відхилення від норми, а не природна частина життя військовослужбовиці. У багатьох підрозділах відсутні встановлені протоколи переведення у тил, бракує медичного супроводу, немає відповідного одягу та спорядження. Жінки часто дізнаються про вагітність на позиціях і залишаються у строю без чітких інструкцій, адже відсутня норма, яка зобов’язує командування реагувати на такі випадки.
Такий підхід створює ситуацію, у якій здоров’я військовослужбовиці залежить не від державної політики, а від готовності командирів брати на себе відповідальність і від власної наполегливості жінки, яка змушена писати рапорти та доводити необхідність виведення з бойових чергувань.
Довготривала відсутність спеціальних речей для вагітних військовослужбовиць формувала додатковий рівень ризиків, оскільки стандартний чоловічий одяг не пристосований до змін тіла під час вагітності, а захисне спорядження тиснуло, сповзало або обмежувало дихання. Ситуація почала змінюватися лише завдяки волонтерам, які створили перші адаптовані комплекти та відправили тисячі одиниць на фронт, що підтвердило просту істину про те, що системні рішення в Україні часто народжуються не у кабінетах, а на громадських ініціативах.
Форма нового зразка з вогнетривких тканин і комплексним сезонним набором стала першим прикладом якісного внеску у безпеку та фізичний комфорт військовослужбовець. Однак її поява не зняла з порядку денного питання про обов’язковість державного забезпечення, яке має бути не жестом доброї волі, а нормою.
На цьому тлі постає значно ширший комплекс проблем, пов’язаний з неефективним використанням ресурсів і корупційними практиками, які супроводжують оборонні закупівлі протягом усієї війни. Виділені державою кошти, які мали б гарантувати якісний одяг, захист і харчування, часто зникають у схемах завищення цін, фіктивних контрактів та маніпуляцій з документацією. Ці процеси стають каталізаторами недовіри до державних інституцій і формують серед військових відчуття, що частина бюджету, спрямованого на порятунок їхнього життя, перетворюється на джерело нечесного збагачення.
Випадки, які з’являються у медіапросторі, демонструють системність проблеми, оскільки йдеться не про одноразові порушення, а про багаторівневу корупційну культуру, у якій посадовці уникають відповідальності, а судові процеси затягуються.
Проблема харчування стає окремим показником дисфункції системи забезпечення, оскільки значні державні витрати не гарантують відповідної якості продуктів. У 2025 році на добовий раціон одного військовослужбовця закладено 155 гривень, що мало б покривати потребу у висококалорійному та збалансованому харчуванні, проте практика підтверджує інший стан речей. Продукти нерідко виявляються низької якості, а частина постачань не доходить до підрозділів у придатному стані.
В результаті перевірок знаходяться десятки тонн неякісної продукції, однак навіть такі масштаби браку не дозволяють повністю оцінити реальні ризики, оскільки процес контролю залишається фрагментарним, кількість інспекторів недостатньою, а логістичні схеми часто неефективними.
Подібна ситуація склалася і в постачанні боєприпасів, де випадки браку становлять безпосередню загрозу життю військових. Історії про партії мінометних снарядів, частина яких не спрацьовує, підкреслюють критичність проблеми, адже йдеться не лише про матеріальні втрати, а про підрив довіри до оборонної промисловості.
Поєднання цих факторів формує реальність, у якій українські військові виконують бойові завдання у складних умовах матеріального забезпечення, що не відповідає обсягам державних витрат. Система, яка мала б захищати, часто створює додаткові ризики через корупційні механізми, брак контролю, технічні недоліки та інституційну інерцію, що гальмує впровадження змін. Військовослужбовиці та військовослужбовці опиняються в ситуації, коли якість їхнього спорядження, їжі та захисту залежить від їх власних коштів, волонтерських зусиль, добросовісності окремих посадовців або ініціатив окремих командирів.
Попри офіційні звіти й регулярні заяви про покращення реальний стан справ залишається непростим, оскільки стара система забезпечення не витримує навантаження повномасштабної війни і продовжує відтворювати проблеми, що накопичувалися роками.
Майже чотирьох років повномасштабної війни виявилося замало, аби система забезпечення нарешті прокинулась і визнала очевидне. Зміни, про які зараз заявляють посадовці, виглядають не як стратегічне планування, а вкрай запізніла реакція на проблеми, які давно волають з окопів. Однак краще пізно, ніж ніколи. Хочеться сподіватися, що зміни в постачанні військових дійсно відбудуться, а не залишаться на півні обіцянок.
