Гра у мирне дитинство під гуркіт ракет: чим обертається романтика відкриття дитячих залізниць та секцій веслування у воєнний час
7 червня близько 17:30 Харків знову зазнав масованого обстрілу: російські КАБи влучили в район Центрального парку відпочинку та дитячої залізниці, де гуляли багато дорослих з дітьми. В результаті обстрілу загинула очільниця дитячої залізниці, майже двадцять людей дістали поранення. Жертв могло би бути більше, але на щастя, на території самої дитячої залізниці не було ані відвідувачів, ані вихованців. Однак весною в Києві, Дніпрі та Рівному відкривали нові сезони юних залізничників, а у селищі Донець на Харківщині відновлювали веслувальну базу і дитячу секцію – з повітряними кульками, фото й гаслами про мрію. Водночас за цим урочистим фасадом накопичувалося мовчання про ризики, відповідальність й межу між символом надії та потенційною небезпекою для дітей. В Україні, де війна давно знищила поняття «далеко від фронту», замовчується незручне питання: чи мають право дитячі атракції існувати в зоні досяжності смерті?
Відкриття дитячих залізниць під час війни
На початку травня 2025 року в різних містах України розпочався новий сезон дитячих залізниць. У Києві, Рівному та Дніпрі відбулися відкриття, до яких було залучено сотні дітей, зокрема з прифронтових регіонів. У Києві на урочистості приїхали близько 50 дітей з Павлоградської, Нікопольської, Іларіонівської громад Дніпропетровської області, а також з Харківської та Запорізької областей. Вік учасників був від 5 до 16 років. Програмою було передбачено поїздку поїздом з паровозною тягою, знайомство з музеєм залізничного транспорту, участь у роботі провідника та керування ручною дрезиною. Візит дітей було організовано в межах ініціативи «Пліч-о-пліч: Згуртовані громади». Організатори заходу зазначали, що його метою є обмін досвідом і нові знайомства між дітьми з різних регіонів.
Водночас згідно з офіційними повідомленнями «Укрзалізниці», розпочався рух поїздів на інших дитячих залізницях. У Дніпрі в парку імені Лазаря Глоби запуск сезону стартував 3 травня, тоді ж почалася літня виробнича практика для 600 вихованців. До початку сезону тут провели ремонт станцій, оновили фарбування рухомого складу, здійснили профілактичні огляди локомотивів і технічних вузлів.
У Рівному перший рейс дитячих потягів відбувся 4 травня, аналогічну практику там почали 356 дітей. Чиновники повідомили, що поїзди курсують на вихідних, а в літні місяці планується розширення графіка. У комунікаціях організаторів наголошувалося, що дитячі залізниці розглядаються як важливий інструмент профорієнтаційної роботи та позашкільного навчання. Крім того, зазначалося, що ці об’єкти є популярним місцем родинного дозвілля.
В усіх трьох містах запуск сезонів супроводжувався присутністю представників місцевої влади, фотозвітами та урочистими інформаційними повідомленнями про організаційні й технічні оновлення. Зокрема, акцентувалося на історичній традиції дитячих залізниць та активній участі дітей у всіх етапах підготовки.
Однак слід зазначити, що у Харкові відкриття сезону дитячої залізниці цього року не відбулося, рішення про скасування заходу було ухвалене з огляду на безпекову ситуацію в місті. Від початку травня дитяча залізниця залишається зачиненою, відвідувачі й вихованці на її території не перебувають. Інакший розвиток подій у момент масованого обстрілу обернувся б трагедією, яку зараз навіть страшно уявити.
Мовчання про ризики
В умовах війни, яка триває вже четвертий рік, будь-яка спроба розважити і чимось зайняти дітей пояснюється зрозумілим поривом, і саме так найчастіше подається діяльність дитячих залізниць та інших заходів в Україні. Проте на тлі позитивних вражень та романтизованої атмосфери залишається питання, про яке майже не говорять публічно: чи достатньо враховано безпекові ризики для дітей у час війни? І чи доцільно організовувати подібні заходи саме зараз? Ці питання ще весною піднімалися ІА «ФАКТ» в публікаціях про відкриття дитячих залізниць.
Ми також їх ставили, коли писали про те, як колись занедбана веслувальна база, розташована у селищі Донець на Балаклійщині Харківської області, під час війни отримала друге дихання. Ремонт елінгу, заміна вікон, утеплення фасаду, перехід на автономне опалення — все це відбувалося протягом трьох останніх років. Зараз на базі займаються 20 дітей — у півтора раза більше, ніж до війни. На початку війни лінія фронту в цій місцевості проходила лише за 15 кілометрів, у прилеглі райони влучали «Гради», ситуація була критичною. Втім, після певної стабілізації на окремих ділянках територій місцева громада вирішила повернутися до ініціативи занять дітей веслувальним спортом.
Тренування на Сіверському Донці відбуваються регулярно — діти й дорослі займаються, поки «дозволяє» безпекова ситуація. За словами ініціаторів, заняття скасовуються лише в разі повітряної тривоги, а загалом секція функціонує стабільно. Проте попри натхненні розповіді й позитивну риторику, в публічних повідомленнях немає пояснень, як саме організована евакуація з води у разі раптової загрози. Селищний голова Анатолій Наздрачов визнає, що ризики нікуди не зникли, над регіоном можуть пролітати десятки «Шахедів», тривоги лунають регулярно. Попри це, він переконаний, що відкладати розвиток інфраструктури до завершення війни — значить втрачати молоде покоління. Тому громада вирішила не чекати, а інвестувати в спортивні об’єкти вже зараз.
Однак на цьому тлі не озвучені ключові питання: яким чином забезпечується безпека дітей саме під час занять на річці? Хто й коли ухвалив рішення допустити дітей до тренувань? Який орган давав дозвіл, чи є погодження ДСНС, чи враховано чинне законодавство про воєнний стан? Відомо, що човни виходять на воду, але відсутнє роз’яснення, як швидко в разі сигналу тривоги діти мають повернутися до берега? Скільки часу займає цей процес і хто несе відповідальність за безпечне повернення кожної дитини?
Заняття на воді, особливо з участю дітей, потребують не лише ентузіазму та спортивного досвіду тренерів, але й чіткого алгоритму дій: що робити в разі сигналу тривоги, де розташовані найближчі укриття, хто координує евакуацію. В умовах, коли загроза є реальною, ці питання не можуть залишатися без відповіді. Безпека не повинна залежати лише від індивідуальної реакції тренера, вона має бути системною, передбачуваною і гарантованою.
Розваги, тренування, змагання, натхнення, повернення до життя — все це дійсно важливо для наших дітей. Однак без усвідомлення ризиків вони перетворюються на красиву картинку, яка не витримує удару реальності. Отже, зараз відбувається зміщення фокуса: з безпеки на активність, з відповідальності — на ентузіазм. Однак при цьому дітям потрібна впевненість, що дорослі подбали про їхню безпеку. Турбота — це не створити ілюзію миру та красиву картинку, а надійно захистити дитину тоді, коли небезпека реальна, особливо в регіонах, де кожна мить може початися з вибуху. У час повномасштабної війни будь-яке рішення має враховувати як прагнення до нормального життя, так і передусім реальні загрози, які нікуди не зникли. І в цьому балансі діти є найвразливішою ланкою, тому будь-який спортивний чи освітній проєкт має починатися з чітко продуманого протоколу безпеки.
В Україні давно спостерігається сталий і болісно знайомий механізм реагування чиновників: висновки починають робити лише після трагедії. І хоча ця практика вкоренилася ще в мирний час, у період повномасштабної війни її наслідки стають особливо небезпечними. Поки не пролунає вибух у натовпі, не станеться пожежа в зачиненому приміщенні, не загинуть люди в момент, коли всі були впевнені, що «все під контролем», ніхто не запитує: чи були дотримані вимоги безпеки, хто конкретно і за що відповідає?
Лише після трагічного випадку зазвичай починають проводити службові розслідування, оновлювати нормативні документи та інструкції, озиратися на упущення і шукати винних, які часто виявляються зручними «цапами-відбувайлами» замість тих, хто реально ухвалював рішення або їх ігнорував. Але все це після, коли вже запізно, а не до. Однак питання безпеки не можуть залежати від того, сталася чи ні гучна трагедія. Вони мають бути частиною розумного планування будь-яких заходів ще до їх початку, інакше ціна помилки буде занадто високою.
