Зустріч Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна: як відновлення діалогу вплине на архітектуру геополітики та контури війни в Україні

Двостороння зустріч Президента США Дональда Трампа і лідера Китаю Сі Цзіньпіна, яка відбулася в Південній Кореї на полях саміту АТЕС, стала однією з найочікуваніших подій року. Вперше за шість років ці два політичні гравці, що уособлюють найбільші економіки світу, сіли за стіл переговорів, аби спробувати визначити напрям майбутніх відносин між Вашингтоном і Пекіном. Сам факт цієї зустрічі вже є сигналом про перехід від етапу конфронтації до обережної спроби перезапустити діалог після багаторічної торговельної війни, політичних звинувачень і наростаючої технологічної конкуренції. Які наслідки має зустріч лідерів держав для глобальної геополітики та України?

Пусанський діалог Трампа і Сі: трансформація американо-китайських відносин

30 жовтня в Південній Кореї у місті Пусан відбулася довгоочікувана зустріч Президента США Дональда Трампа і лідера Китаю Сі Цзіньпіна. Трамп зараз перебуває у п’ятиденному турне по Азії — це його найтриваліша закордонна поїздка від початку другого президентського терміну, яка охоплює Малайзію, Японію та Південну Корею. За понад дев’ять місяців після інавгурації Трампа американо-китайські відносини пережили цілу низку злетів і падінь. Слід зазначити, що до першої зустрічі президента США із Сі Цзіньпіном після повернення республіканця до Білого дому панували оптимістичні настрої.

Розмова двох лідерів, яка тривала близько години сорока хвилин, відбулася у динамічній, але дипломатично виваженій атмосфері. Трамп, який повернувся до Білого дому на початку 2025 року, назвав китайського лідера «великим другом» і «сильним керівником потужної країни», підкресливши, що для нього честь вести діалог із Сі. Китайський керівник відповів у тому ж тоні, заявивши, що між двома державами залишаються суттєві розбіжності, проте вони зобов’язані діяти як партнери, а не як суперники.

Однак попри офіційні заяви про «теплу атмосферу», сторони не провели спільну пресконференцію, а всі подробиці переговорів стали відомі вже після того, як президент США прокоментував зустріч на борту свого літака Air Force One. Трамп повідомив журналістам, що сторони досягли домовленості щодо основних пунктів нового торговельного пакету, який планується підписати найближчим часом. Йдеться про річну угоду з можливістю автоматичного продовження, яка передбачає зниження тарифів на імпорт китайських товарів із 57% до 47% і часткове пом’якшення митних бар’єрів на окремі категорії продукції.

Це суттєвий відступ від жорсткої позиції, яку лідер США займав упродовж останніх місяців, погрожуючи ввести 100% мито з листопада. Рішення про зниження тарифів стало можливим лише після того, як Китай погодився послабити експортні обмеження на рідкісноземельні метали — стратегічно важливі матеріали, без яких неможливе виробництво електромобілів, смартфонів, авіаційних двигунів і систем озброєння.

Фактично йдеться про спробу стабілізувати відносини двох країн після кількарічного економічного протистояння, яке вдарило не лише по китайському виробництву, а й по американських корпораціях, залежних від поставок компонентів із Піднебесної. За даними Світового банку, обсяг двосторонньої торгівлі між США і КНР у 2024 році скоротився майже на 17%, що стало найгіршим показником за останнє десятиліття. Нові домовленості мають на меті зупинити цей спад і відновити канали співпраці, принаймні у сфері технологій і сировинних ресурсів.

Окремим пунктом переговорів стало питання про синтетичні наркотики, насамперед фентаніл, який, за даними Управління боротьби з наркотиками США, у більшості випадків виготовляється з прекурсорів, що постачаються з Китаю. Трамп заявив, що Сі Цзіньпін пообіцяв «вжити рішучих заходів» для припинення потоків цієї речовини, яка щороку призводить до десятків тисяч смертей у Сполучених Штатах.

Також китайська сторона погодилася збільшити закупівлі американських сільськогосподарських товарів, зокрема сої, кукурудзи та м’яса, що може стати своєрідною компенсацією для фермерів, які втратили ринки збуту через торговельні обмеження попередніх років.

Водночас у фокусі розмови залишалися два важливі геополітичні питання — Тайвань і війна Росії проти України. Хоча деталі обговорення не розголошуються, відомо, що сторони погодилися «працювати разом» над пошуком шляхів деескалації конфлікту в Україні. За словами Трампа, Китай «готовий допомогти» у врегулюванні війни, зокрема шляхом дипломатичного впливу на Москву, проте жодних конкретних зобов’язань з боку Пекіна не прозвучало. При цьому сама риторика Трампа щодо України виглядала суперечливою: він визнав, що сторони «застрягли у війні» і натякнув, що «іноді доводиться дозволити їм воювати», однак одразу додав, що Вашингтон і Пекін шукатимуть способи покласти край конфлікту.

Ця зустріч стала своєрідним тестом на здатність Трампа перейти від гучних заяв до практичної дипломатії. Для Китаю вона означає можливість пом’якшити санкційний тиск, зберігши імідж глобального гравця, готового до переговорів навіть із найскладнішим партнером. Для США — шанс частково знизити економічну напругу напередодні 2026 року, коли на ринку спостерігається уповільнення виробництва і зростання вартості імпорту.

У найближчі місяці очікується підписання нового двостороннього торговельного договору, який, за словами Трампа, «буде переглядатися щорічно». Президент США також повідомив про намір відвідати Китай навесні 2026 року, а пізніше прийняти Сі Цзіньпіна у США — можливо, у Флориді або Вашингтоні. Ці дипломатичні візити мають підтвердити, що, попри ідеологічні суперечності, Вашингтон і Пекін готові до співіснування у світі, де кожен прагне контролювати власну сферу впливу, не руйнуючи глобальний баланс.

У світовій політиці подібні зустрічі рідко дають миттєвий результат. Проте саме вони задають напрямок, у якому рухатимуться найпотужніші держави планети. І хоча жодних спільних документів підписано не було, сам факт діалогу після років конфронтації свідчить, що обидві сторони усвідомили межі силового тиску й намагаються знайти форму співіснування, у якій економічна взаємозалежність знову стане не зброєю, а засобом утримання миру.

Підсумки зустрічі Трампа і Сі: виграш Китаю, втрата США і тривожні сигнали для України

«Прекрасні відносини», «відмінна, дуже дружня зустріч на 12 балів з десяти» та «порозуміння з багатьох важливих питань» — так Дональд Трамп прокоментував свої переговори з китайським лідером Сі Цзіньпіном. Однак попри показну «дружність» вони продемонстрували, що баланс сили між США й Китаєм змістився. КНР вийшла із затяжного конфлікту не послабленою, а загартованою, тоді як Вашингтон, який ще в січні починав торговельну війну з позиції ультиматумів, сьогодні змушений рахуватись з правилами, продиктованими Пекіном.

Підсумки зустрічі Трампа й Сі Цзіньпіна не обмежуються цифрами мит і списками торговельних поступок, вони стали маркером глибшої трансформації світової системи, в якій економічна конкуренція зміщується до площини геополітичного впливу. П’ятиденне турне президента США, що охопило Малайзію, Японію та Південну Корею, завершилось у Пусані переговорами, які впродовж дев’яти місяців після інавгурації Трампа дві найбільші економіки світу вели виснажливе змагання, що швидко перетворилось на глобальну війну мит.

Сполучені Штати почали з 10%-го тарифу на всі китайські товари, який у березні піднявся до 20%, а в квітні сягнув безпрецедентних 145%, у відповідь на що Китай установив 125-відсоткові ставки для американського імпорту. Формально Вашингтон пояснював це боротьбою з «фентаніловою загрозою», але насправді намагався перекроїти торговельний баланс, який роками працював на користь КНР.

Коли Пекін у жовтні несподівано посилив контроль за експортом рідкісноземельних металів, без яких неможливе сучасне виробництво — від мікрочипів до озброєнь, — американська промисловість відчула, наскільки глибокою є її залежність. Китай запровадив норму, за якою будь-яка продукція, що містить понад 0,1% цих елементів, підлягає спеціальному дозволу на експорт. Враховуючи, що понад 70% світового видобутку і 90% переробки таких металів зосереджено саме в КНР, цей крок став ударом по самій основі технологічного лідерства США.

Після цього Вашингтон опинився в ситуації, коли подальше загострення означало б колапс торгівлі. До 25 вересня середня китайська ставка на американські товари сягнула 32,6%, а середня американська — 57,6%. Підвищення цього показника до 157% практично зупинило б обмін між двома країнами. Тож у Пусані, за словами Сі Цзіньпіна, сторони «досягли базового консенсусу» щодо розв’язання цих «ключових проблем».

На переговорах сторони погодили річне продовження угоди, знизили частину мит і розблокували поставки американської сої, припинені Пекіном раніше як інструмент тиску на виборчі штати Айову й Іллінойс. При чому Сі залишив за собою імідж стратега, який домігся компромісу, не поступившись головним. Трамп же, коментуючи підсумки, говорив про «прекрасні відносини», але навіть це не могло приховати факт того, що саме він пішов на поступки. «Фентанілові» мита скорочуються з 20% до 10%, загальні —  57% до 47%, а економічна залежність США від китайської сировини залишається незмінною.

Пекін використав цей момент не лише для демонстрації економічної міці, а й для перегрупування геополітичних пріоритетів. На відміну від попередніх десятиліть, коли Китай уникав прямого конфлікту із Заходом, тепер він діє активно, комбінуючи оборону з наступом.

У світі, що розколовся після пандемії COVID-19, він бачить шанс перетворити свою стійкість на глобальний капітал. Поки США борються з політичною поляризацією, соціальною фрагментацією та зростанням боргів, Китай зміцнює позиції, використовуючи союз країн Глобального Півдня як моральний щит і дипломатичну опору. Розширення цього неформального блоку — від Латинської Америки до Африки — створює для Пекіна буфер проти західного тиску.

У цьому новому балансі сил саме США виявилися стороною, яка реагує, а не ініціює. Коли Трамп говорить про «дружбу», Сі говорить про «взаємний успіх», маючи на увазі зовсім інше — нову ієрархію, де Китай не лише економічно, а й політично диктує порядок денний. Показовим стало і те, що президент США фактично визнав китайську позицію в «фентаніловому» питанні, назвавши її «найрішучішою в світі», — ще кілька місяців тому це саме питання було використано ним як підстава для економічної атаки.

Водночас те, що зустріч не принесла жодних рішень щодо технологічних обмежень, постачання мікрочипів і контролю над критичними ресурсами, означає, що стратегічна мета Вашингтона — стримування КНР — зазнала провалу. США тепер не можуть відновити колишній рівень контролю навіть за власними виробничими ланцюгами. Це не просто торговий компроміс — це структурна поразка, що змінює розклад глобальних сил.

Геополітичний сенс цієї ситуації полягає в тому, що багаторічна модель американського домінування в торгівлі вперше втратила ефективність. Китай не лише витримав натиск, а й показав, що у світі, де енергія, ресурси та технології стають головними елементами сили, військовий потенціал відходить на другий план. Це означає перехід до нової системи глобального балансу — не двополюсної, а змінної, у якій рішення ухвалюються через мережу тимчасових альянсів, а не через стабільну ієрархію.

На тлі цієї трансформації тема України стала лише додатковим пунктом порядку денного, проте її контекст виявився ключовим для розуміння наслідків. Трамп визнав, що обговорював із Сі питання «Росії та України», додавши, що «він нам допоможе». Проте ця допомога виявилась скоріше декларацією, ніж дією. Китай не погодився скорочувати закупівлі російської нафти, яка забезпечує близько 20% його імпорту — близько 2 мільйонів барелів на добу за перші дев’ять місяців 2025 року. Попри запроваджені США санкції проти «Роснефти», «Лукойла» та ще 34 дочірніх компаній, ці постачання залишаються життєво необхідними для китайської економіки, адже дають сировину для дизеля, бензину та пластмас.

Цей баланс вигідний Пекіну, бо підтримуючи обмежене партнерство з Москвою, він не дає їй ані надмірно посилитися, ані впасти, тримаючи Росію у стані контрольованої залежності. Такий «проросійський нейтралітет» дозволяє Китаю виступати посередником у війні, не беручи на себе жодної відповідальності за її продовження. Трамп же, заявивши, що «іноді потрібно дозволити сторонам воювати», фактично визнав небажання США втручатись у процес. Для України це означає охолодження західної уваги й поступове повернення Вашингтона до політики транзакційного ізоляціонізму, де зовнішня політика підпорядковується внутрішньому виборчому інтересу.

На практиці домовленість у Пусані закріпила не лише тимчасове перемир’я між США та Китаєм, а й початок нового етапу глобальної політики, в якому Україна опиняється у вузькому коридорі між байдужістю Заходу й цинічною прагматикою Сходу. Китай зберігає економічні зв’язки з Росією, отримує стратегічні ресурси та водночас позиціонує себе як «миротворця», який прагне «загального процвітання». Цей образ дозволяє йому легітимізувати власне посилення, а Сполучені Штати, змушені йти на зниження тарифів, втрачають моральне лідерство, яке колись ґрунтувалося на непохитності принципів.

У політичному сенсі наслідки для України не є оптимістичними. Висловлювання Трампа про те, що «іноді потрібно дозволити сторонам воювати», фактично легітимізує напад РФ на Україну як «неуникнену частину конфлікту». Така логіка свідчить, що адміністрація у Вашингтоні готова зменшити роль США як гаранта безпеки й поступитися глобальним лідерством на користь рівноваги інтересів з Китаєм. Для нашої країни це означає, що питання війни та миру дедалі більше залежатиме не від коаліції західних союзників, а економічних домовленостей між Вашингтоном і Пекіном.

Отже, світ після Пусана вступає в етап, коли геополітична стабільність визначатиметься не договорами про безпеку, а балансом економічних загроз. США, намагаючись уникнути ескалації, погодилися на зниження тарифів і фактично визнали межі власного впливу; Китай, навпаки, закріпив статус держави, здатної використовувати економіку як інструмент стратегічного тиску. Такий баланс створює нову архітектуру глобальної геополітики, в якій кожна криза є лише елементом переговорного процесу, а кожна війна — способом перерозподілу ресурсів. Для України це означає, що її майбутнє дедалі більше залежатиме не від фронтів, а від того, у який спосіб дві найбільші економіки світу домовляться між собою про власні межі впливу.

Подальший розвиток подій може закріпити цю тенденцію. Якщо Китай і надалі утримуватиме контроль над критичними сировинними ринками, а США зосередяться на внутрішніх проблемах, світ увійде у фазу нової багатополюсності, у якій головним інструментом впливу стане не військова міць, а економічна взаємозалежність. Для України це означає, що політична підтримка Заходу поступово замінюватиметься прагматичними домовленостями між наддержавами, які розглядатимуть конфлікт не як питання справедливості, а як елемент власного стратегічного балансу.

Тому підсумки пусанських переговорів стали як лише свідченням поразки американської торгової доктрини, так і передвісником переформатування всієї світової системи, у якій доля регіональних війн дедалі частіше вирішується не на полях бою, а за столом переговорів двох головних економічних центрів планети.