Національне агентство з питань запобігання корупції мало стати щитом проти зловживань влади, проте за вісім років свого існування воно більше нагадує бюрократичну машину для формального декларування та створення видимості контролю. Велика структура, широкий спектр повноважень і постійне зростання бюджету на його утримання не забезпечили системної боротьби з корупцією: під перевірки потрапляють низові посадовці, тоді як топ-менеджери великих державних структур залишаються практично недоторканними.
Показовим є нещодавній скандал навколо «Енергоатому» та низки інших великих корупційних історій, де НАЗК обмежилося мовчанням. Інструменти моніторингу та цифрові декларації працюють вибірково, а реальний контроль перетворюється на статистику для звітів, що підкреслює розрив між формальною місією агентства та її практичною ефективністю. Тридцять чотири роки гучних заяв про антикорупційну боротьбу в Україні перетворилися на фарс: механізми існують, але не працюють.
Структура та фінансування НАЗК
Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) було створене у 2015 році відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» з метою регулювання антикорупційної діяльності та контролю за дотриманням норм публічними службовцями. Структура агентства передбачає широкий спектр завдань, включно з аналізом корупційних ризиків, розробкою антикорупційної стратегії, перевіркою декларацій службовців, контролем за дотриманням законодавства про конфлікт інтересів, фінансовим наглядом за політичними партіями та захистом викривачів корупції. При цьому в НАЗК наголошують, що обсяг його завдань постійно зростає.
Слід зазначити, що фінансування НАЗК демонструє тенденцію до постійного збільшення, що ставить питання про ефективність витрачених коштів. У 2016 році на утримання НАЗК було передбачено 232,1 млн грн, у 2017 році фінансування агентства зросло на 136,5% і становило 549 млн грн. У 2018 році обсяг бюджетних асигнувань збільшився ще на 235% — до 677,5 млн грн, проте вже наступного року фінансування скоротили на 16%, до 566,7 млн грн. У 2020 році агентство отримало з Державного бюджету 925,1 млн грн, у 2021 році видатки зросли на 24,3% — до 1,15 млрд грн, у 2022 році вони залишилися на тому ж рівні. Однак наступні роки відзначені поступовим зростанням: у 2023 році – 1,17 млрд грн, у 2024 – 1,28 млрд грн (+9,4%), а у 2025 році – 1,48 млрд грн (+15,6%).
Така динаміка фінансування свідчить про постійне збільшення ресурсів на утримання НАЗК, але не відображає при цьому суттєвих результатів роботи агентства, що викликає питання про доцільність розширення його штату та бюджету, на якому постійно наполягають в агентстві.
Рішення уряду у жовтні 2025 року про збільшення граничної чисельності працівників НАЗК з 408 до 433 осіб підтверджує існуючу тенденцію до постійного розростання органу. Однак таке збільшення штату відбувається на фоні критики щодо ефективності роботи агентства та з огляду на численні невирішені питання, пов’язані з перевіркою декларацій, контролем за політичними партіями та антикорупційним аналізом. Збільшення ресурсів і чисельності персоналу не обов’язково забезпечує більш ефективне виконання функцій НАЗК, а скоріше відображає необхідність реагувати на постійне розширення завдань без системного перегляду методів своєї роботи.
Результати роботи НАЗК у 2025 році
Представники уряду і парламенту постійно визнають вкрай високу ефективність роботи НАЗК, однак аналіз конкретних результатів у 2025 році демонструє, що фактична ефективність контролю залишається критично низькою, а значна частина роботи зосереджена на низових посадовцях державних та місцевих органів.
10 листопада НАЗК з гордістю повідомив про те, що за 10 місяців 2025 року провело контроль щодо повноти заповнення аж цілих 128 декларацій посадовців. У цілому, під час контролю повноти заповнення декларацій були виявлені ознаки недостовірних даних у 91 декларації (що становить 70% перевірених за цією процедурою), на суму, яка тягне за собою кримінальну або адміністративну відповідальність. Для подальшого розслідування НАЗК направило обґрунтовані висновки до Національної поліції та інших уповноважених органів стосовно 30 осіб, у яких встановлено ознаки декларування недостовірної інформації на суму 139,5 млн грн. Це грандіозний результат за майже рік роботи! Подивимось, кого НАЗК взяло на гачок.
Одним з яскравих прикладів є депутат Курненської сільської ради Житомирського району Житомирської області, який у декларації не відобразив відомості про 218 об’єктів нерухомості, що перебували у нього на праві власності та користування, при цьому загальна сума недостовірних відомостей становить понад 5,5 млн грн. Це «крупна риба»! НАЗК є чим пишатися!
Крім того, НАЗК повідомило, що за складеними висновками у 2025 році було розпочато цілих 26 кримінальних проваджень, однак суди винесли обвинувальні вироки лише стосовно 8 осіб. Додатково агентство направило до Національної поліції 61 обґрунтований висновок за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, загальна сума недостовірних відомостей у деклараціях яких становила 54,7 млн грн. На підставі протоколів про адміністративні правопорушення суди визнали винними 27 осіб у порушенні вимог фінансового контролю та притягнули їх до адміністративної відповідальності.
Протоколи, складені НАЗК, знову підкреслюють фокус агентства на нижчих рівнях держструктур. Так, складено протокол стосовно директора департаменту одного з міністерств, який, виконуючи обов’язки державного секретаря, діяв в умовах реального конфлікту інтересів, встановлюючи премії та надбавки працівниці, з якою мав позаслужбові стосунки. Ці дії кваліфіковано за ст. 172-7 КУпАП. Також складено протокол щодо директора департаменту Київської міської державної адміністрації, який не повідомив свого керівника про конфлікт інтересів і самостійно ухвалив рішення щодо бронювання від мобілізації через портал «Дія», що також підпадає під ст. 172-7 КУпАП.
Також висновки НАЗК щодо порушень керівниками установ у сфері управління Міністерства охорони здоров’я були направлені до Національної поліції: управління стратегічних розслідувань в Одеській області склало шість протоколів стосовно керівника однієї з установ МОЗ, а управління стратегічних розслідувань у місті Києві — 88 протоколів щодо тимчасово виконуючого обов’язки керівника державної організації, підпорядкованої Державному управлінню справами.
Водночас внесені приписи демонструють аналогічну тенденцію. НАЗК направило чотири приписи Міністру охорони здоров’я через неповідомлення про потенційний конфлікт інтересів під час спільної роботи з близькими особами. Факти потенційного конфлікту інтересів виявлено у Рівненській обласній військовій адміністрації, у відділі державної виконавчої служби в Миколаївській області, у Головних управліннях Держпродспоживслужби в Миколаївській та Одеській областях та у Дашівській селищній громаді Вінницької області. Керівникам цих установ внесено приписи щодо належного врегулювання конфлікту інтересів, проведення службових розслідувань та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.
Додаткові приклади показують, що фокус агентства зосереджений на локальному рівні: у Броварському районі посадова особа уклала договір з адвокатом про надання безоплатної правової допомоги, що порушує ст. 54 Закону «Про запобігання корупції», і отримала припис керівника органу місцевого самоврядування. Ректор одного з університетів Вінниччини отримав припис за порушення ст. 53-2 Закону, оскільки уповноважена особа не забезпечила розгляд повідомлень про корупцію, що стосувалися самого ректора.
Аналогічно, керівникам ДПІ Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області та комунальної науково-дослідної установи «Інститут соціально-економічного розвитку міста» надано приписи через те що не були передані корпоративні права в управління іншій особі у встановлений законом строк із вимогою усунення порушень, проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності.
Таким чином, аналіз результатів НАЗК за 2025 рік демонструє, що основна маса порушень є дрібними і виявляється серед посадовців низових рівнів, тоді як контроль за топ-менеджерами та керівниками державних органів вищих рівнів практично відсутній. Не складено жодного протоколу щодо ключових фігур, які мають реальний вплив на розподіл державних ресурсів. Показовим є нещодавній скандал навколо «Енергоатому» та низки інших великих корупційних історій, де агентство обмежилося мовчанням. Така вибірковість перетворює функцію контролю на інструмент дрібного нагляду, тоді як великі гравці залишаються поза увагою.
Невідповідність між формальною місією і реальними діями НАЗК
НАЗК вже давно опинилося під пильною критикою суспільства через невідповідність між формальною місією і реальними діями агентства, що ускладнює його сприйняття як незалежного антикорупційного органу. Орган, який покликаний стежити за доброчесністю представників влади, у багатьох випадках демонструє ознаки залежності від політичного впливу, і це особливо помітно на фоні його взаємодії з громадським сектором. Представники громадськості відзначають, що НАЗК все частіше виступає не партнером у боротьбі з корупцією, а скоріше захисником владних інтересів, що підриває саму логіку існування агентства.
Наприклад, на етапі підготовки проєкту закону про лобіювання, поданому НАЗК, спостерігалася низка положень, які не відповідають міжнародним стандартам, не були повноцінно обговорені під час публічних консультацій і містять непрозорі формулювання. Так, поняття «лобіювання», запропоноване агентством, охоплює дії громадських об’єднань та громадян, що за міжнародною практикою не завжди підлягають регулюванню як лобіювання, однак у документі агентства свідомо включено такі положення. Це створило ризик того, що замість посилення антикорупційної політики буде створено інструмент тиску на громадські організації, що не відповідає суті роботи з протидії корупції.
На засіданнях робочої групи щодо законопроекту про регулювання лобізму представниця НАЗК Анастасія Зернова систематично відстоювала позиції влади і намагалася блокувати пропозиції громадських організацій, які прагнули підвищити прозорість та підзвітність. Така поведінка викликала значне занепокоєння, адже громадські організації, які завжди вважали НАЗК союзником у боротьбі з корупцією, отримали сигнал, що агентство радше стає опонентом антикорупційного руху.
Слід зазначити, що НАЗК намагається впроваджувати нові методології оцінки корупційних ризиків та автоматизовані системи перевірок, проте їхнє функціонування часто затримується через технічні недоліки, недостатню підготовку персоналу та непрозорість процедур. При цьому система відбору декларацій на перевірку і принципи оцінки ефективності антикорупційних уповноважених лишаються недосконалими. Хоча агентство і має право встановлювати порушення, численні випадки формального реагування, запізнілі або неповні перевірки створюють відчуття, що контролю немає. Декларації часто перевіряються вибірково, а методологія відбору документів на повну перевірку залишається непрозорою, що дає змогу окремим чиновникам уникати повної відповідальності. В результаті агентство формує статистику, яка свідчить про активність, але не забезпечує реальної зміни поведінки посадовців. Це підриває довіру до цього органу і робить його результати сумнівними з точки зору громадської оцінки.
Сукупність цих проблем демонструє глибокий системний конфлікт: орган, створений для забезпечення доброчесності влади, починає фактично протидіяти громадському контролю і захищати інтереси державної машини від антикорупційного впливу. НАЗК мав створити надійний антикорупційний щит, але фактична діяльність агентства часто викликає запитання: чи справді воно працює як самостійний орган, чи виконує функції, які скоріше зміцнюють статус-кво, ніж протидіють йому.
НАЗК не має повноважень здійснювати оперативно-розшукову діяльність чи проводити обшуки, проте агентство в своїй діяльності обирає випадки з меншим політичним ризиком і не хоче бачити системні порушення, які могли б завдати іміджевої шкоди представникам влади. Таким чином, мотиваційний логічний ланцюг «моніторинг → санкції → доброчесність» виглядає незавершеним: перевірки є, а реального результату немає.
Ще одним важливим аспектом є непрозорість діяльності НАЗК. У звітах міжнародних експертів наголошується, що хоча Україна зробила значний прогрес у розробленні стратегій та програм щодо протидії корупції, проте відсутня достатня публічна інформація про фінансові витрати на реалізацію заходів і про те, як саме НАЗК використовує виділені ресурси. Так, під час оцінки, виконаної Організацією економічного співробітництва та розвитку (OECD), вказано на необхідність оприлюднення даних про фактичне фінансування реалізації державної антикорупційної програми. Ця непрозорість створює простір для сумнівів щодо доброчесності роботи агентства, яку воно нібито забезпечує.
І нарешті — питання реагування на сигнали й звернення. Хоча дані соціологічних опитувань демонструють зростання готовності громадян повідомляти про корупцію, агентство діє в ситуації, коли значна частина сигналів не переходить у повну перевірку або публічне розслідування. Це породжує образ, коли антикорупційний контроль існує теоретично, але на практиці багато випадків залишаються без подальшого розвитку. Тобто агентство має моніторингові технології, але механізми перетворення моніторингу в дієвий контроль — не завжди.
Громадські опитування демонструють, що недовіра до антикорупційних інституцій в Україні зростає. За результатами соціологічного дослідження, проведеного компанією «Active Group» 13 вересня 2025 року через онлайн-панель «SunFlower Sociology», рівень довіри українців до антикорупційних органів залишається вкрай низьким. При цьому найвищу довіру отримало НАБУ – 20,4% респондентів, Спеціалізована антикорупційна прокуратура – 13,0%. Для Державного бюро розслідувань цей показник складає 12,1%, тоді як Національному агентству з питань запобігання корупції (НАЗК) довіряють лише 9,3% опитаних. Інші антикорупційні інституції отримали підтримку від 4% до 6,5% респондентів, а майже чверть українців (24,1%) заявили, що не довіряють жодній із цих структур.
Як бачимо, рівень довіри українців до Національного агентства з питань запобігання корупції залишається надзвичайно низьким. Це свідчить про серйозні проблеми з репутацією та сприйняттям ефективності діяльності агентства серед населення, особливо на фоні дещо вищих показників довіри до інших антикорупційних інституцій, таких як НАБУ чи Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Отже, НАЗК опинилося в центрі антикорупційної системи, але замість того, щоб боротися з корупцією, воно її фактично прикриває. Орган, який мав би бити на сполох і контролювати, діє так повільно і мляво, що корупційні схеми процвітають у відкриту, а довіра до інститутів руйнується. Тридцять чотири роки декларацій і гучних заяв про «боротьбу з корупцією» перетворилися в нашій країні на справжній фарс: механізми контролю існують, але працюють формально. НАЗК стало символом того, як антикорупція в Україні може виглядати активною лише на словах, порожніх рекомендаціях і звітах, нескінченних презентаціях і круглих столах, але насправді бути абсолютно марною і коштувати Держбюджету надто дорого.
