11 липня відзначаються Всесвітній день народонаселення, День пам’яті жертв геноциду в Сребрениці в Європейському Союзі, Всесвітній день коня та Всесвітній день шашлику. Також цього дня у різні роки людство робило відкриття, змінювало державні кордони, прощалося з ілюзіями і запускало нові епохи.
Всесвітній день народонаселення
Цю дату в 1989 році встановила ООН як день, присвячений глобальним демографічним питанням. Її прив’язано до 11 липня 1987 року, коли чисельність населення Землі перевищила 5 мільярдів. З цього моменту людство почало активніше усвідомлювати масштаб змін, які несе з собою зростання або спад чисельності населення в різних регіонах.
Цей день не є святом і не передбачає жодних урочистостей. Його основна функція — звернути увагу на реальні зміни у структурі населення: старіння в розвинених країнах, зменшення народжуваності, внутрішню й зовнішню міграцію, збільшення кількості міських жителів, демографічний перекіс між регіонами, дефіцит робочої сили та навантаження на соціальні й медичні системи.
Демографія безпосередньо пов’язана з економікою, ринком праці, медициною, екологією, освітою і системою пенсійного забезпечення. Брак людей працездатного віку в одних країнах поєднується з високим рівнем безробіття в інших. В одних регіонах не вистачає ресурсів для новонароджених, в інших — для догляду за літніми. Рівень народжуваності знижується майже повсюдно, а середній вік населення зростає. У деяких країнах уже понад чверть мешканців — старші за 65 років.
Питання народонаселення також тісно пов’язане з кліматичними змінами. Чим більше людей живе на планеті, тим вищий попит на ресурси: воду, їжу, землю, енергію. У регіонах, де населення швидко зростає, значно вищий рівень екологічного навантаження, забруднення, вирубки лісів і деградації ґрунтів.
Цікаві факти
У 1800 році на планеті було близько 1 мільярда людей. У липні 2025 — понад 8,1 мільярда. Найбільше зростання припало на XX століття.
Населення Індії вже перевищило населення Китаю. При цьому середній вік у Китаї значно вищий — країна швидко старіє.
У 2023 році в Японії кількість людей віком понад 80 років уперше перевищила 10% усього населення. У країні вже кілька років поспіль продають порожні будинки за символічну суму або безкоштовно.
У понад 100 країнах рівень народжуваності вже не забезпечує просте оновлення поколінь (нижчий за 2,1 дитини на жінку). У Південній Кореї — менш як 0,8.
У більшості розвинених країн середній вік жінки при народженні першої дитини перевищує 30 років.
Більшість населення планети сьогодні живе в містах, а не в селах. Ще 100 років тому було навпаки.
В Африці народжуваність залишається високою, але через економічну ситуацію, міграцію та збройні конфлікти багато країн регіону мають нестабільну демографічну структуру.
У Східній Європі, включно з Україною, за останні 30 років населення скоротилось на мільйони осіб. Частково — через еміграцію, частково — через зменшення народжуваності, високу смертність і старіння населення.
У 2025 році понад 60% населення світу — люди працездатного віку. Але в багатьох країнах Європи ця пропорція стрімко зменшується.
День пам’яті жертв геноциду в Сребрениці в Європейському Союзі
11 липня в країнах Європейського Союзу вшановують пам’ять жертв геноциду, скоєного у Сребрениці в 1995 році. У цей день згадують загибель понад восьми тисяч боснійських мусульман, здебільшого чоловіків і підлітків, які були розстріляні військами боснійських сербів після захоплення міста Сребрениця в липні 1995 року.
Цей злочин стався в умовах, коли Сребрениця мала статус зони, захищеної ООН, і в місті перебував голландський миротворчий контингент. Попри це, загони під командуванням генерала Ратка Младича захопили місто, відокремили чоловіків від жінок і дітей, вивезли їх у навколишні ліси й села, де протягом кількох днів систематично розстрілювали та ховали у братських могилах. Частину тіл перезахоронювали пізніше, намагаючись приховати масштаби злочину.
Геноцид у Сребрениці був кваліфікований Міжнародним трибуналом у Гаазі як воєнний злочин і злочин проти людяності. Судові процеси тривали понад 20 років. Керівників боснійських сербів — Радована Караджича та Ратка Младича — було засуджено до довічного ув’язнення. Тисячі родичів жертв досі ідентифікують рештки, ексгумовані з масових поховань.
Ухвала Європейського парламенту, яка закріпила 11 липня як офіційний день пам’яті, була прийнята у 2009 році. Ця дата вказує не лише на масштаб трагедії, а й на провал міжнародної спільноти, яка не змогла запобігти масовим убивствам навіть у присутності миротворців. Події у Сребрениці стали одним із найгостріших уроків для ООН, НАТО і ЄС у питаннях реагування на етнічне насильство та геноцид.
Маловідомі факти
Понад 8 300 жертв було вбито впродовж декількох днів, більшість із них — беззбройні чоловіки віком від 13 до 77 років. Частина — вже в полоні, з піднятими руками.
У Сребрениці й околицях виявлено понад 80 масових могил, багато з яких були вторинними — тіла перезахоронювали, щоб приховати сліди злочину.
ДНК-ідентифікація жертв триває досі. Деякі рештки досі не зібрані повністю — окремі тіла були фрагментовані внаслідок багатократних поховань і переміщень.
Голландський уряд у 2002 році визнав часткову відповідальність за те, що миротворці не змогли захистити населення. У 2019 році Верховний суд Нідерландів підтвердив, що країна несе обмежену відповідальність за смерть приблизно 350 чоловіків, яких вивели з бази ООН і передали сербським силам.
У 2025 році виповнюється 30 років від трагедії. Більшість засуджених за цей злочин є колишніми офіцерами, солдатами та чиновниками боснійських сербів, але багато фігурантів середнього рівня уникли відповідальності або переховуються.
Внаслідок боснійської війни 1992–1995 років загинуло понад 100 000 людей, більшість із них — цивільні. Сребрениця стала наймасштабнішим епізодом масового знищення на європейському континенті після Другої світової війни.
Всесвітній день коня
Це нова дата у календарі міжнародних ініціатив, схвалена під егідою ООН. Метою цієї дати є прагнення нагадати про реальне значення коней у розвитку людства, а також про сучасні загрози, з якими ці тварини стикаються в усьому світі.
Кінь — одна з небагатьох тварин, чия роль у житті людей була не декоративною чи другорядною, а визначальною: від землеробства й транспорту до війни й порятунку. Кінна тяга використовувалася в сільському господарстві, у шахтах, на будівництвах, у каретах і санях. Упродовж століть без коня неможливо було уявити жодне пересування на далекі відстані. До XX століття кінь залишався головним помічником у праці та битві. Ветерани багатьох війн, включно з Першою світовою, згадують про коней не як про засіб, а як про бойових товаришів, які гинули поряд з людьми.
Попри те що у XXI столітті техніка майже повністю витіснила коней з побуту, вони продовжують виконувати важливі функції: у рятувальних операціях у важкодоступній місцевості, у реабілітаційних програмах для людей з інвалідністю (іпотерапія), у прикордонній службі, в гірських районах та у сферах дозвілля, культури й спорту.
Разом з тим, у багатьох країнах умови утримання коней залишаються далекими від гуманних: нерегульовані змагання, відсутність ветеринарного нагляду, перевантаження, непридатні умови праці. Цей день покликаний також привернути увагу до експлуатації тварин у туристичних і традиційних розвагах, а також до збереження місцевих порід, які поступово зникають.
Цікаві факти
За час Першої світової війни загинуло близько 8 мільйонів коней. Більшість із них — від виснаження, нестачі їжі, хвороб і артилерійського вогню. У багатьох арміях коней вважали офіційними «солдатами».
Коні здатні розрізняти емоції людини за мімікою й голосом. Вони мають високу чутливість до настрою та тональності, що використовується в терапевтичних програмах для дітей і ветеранів.
У низці країн, зокрема Канаді, Великій Британії, Індії та США, досі існують підрозділи кінної поліції — не лише як традиція, а як ефективна форма патрулювання у парках і на масових заходах.
В Україні на початку XX століття було понад 6 мільйонів коней. Після Другої світової війни — близько 3 мільйонів. Сьогодні — менш як 80 тисяч. Багато українських автохтонних порід зникли або на межі зникнення.
Під час евакуацій у гірських або лісистих районах у низці країн рятувальні служби використовують коней — тварини краще орієнтуються на складному рельєфі, ніж транспорт.
Існує понад 400 порід коней. Багато з них виводилися спеціально для певного клімату або завдань — від видобутку вугілля до кочових переходів у пустелі. Багато зникли внаслідок технічного прогресу та зниження попиту.
У багатьох країнах, зокрема у Франції, Італії, Казахстані, існує легальна торгівля кінським м’ясом. Але в інших — продаж і споживання заборонено або табуйовано через історичні чи етичні причини.
У США коней досі офіційно вважають «недомашніми тваринами», а в деяких штатах диким мустангам надається федеральний захист як елементу історичної спадщини.
Всесвітній день шашлику
Всесвітній день шашлику не є офіційно закріпленою датою на рівні ООН чи національних урядів, але це популярна неформальна ініціатива, яка щороку припадає на другу п’ятницю липня. Її мета — не створити ще один «святковий день» у календарі, а відзначити кулінарну традицію, знайому людям у десятках країн.
Термін «шашлик» має тюркське походження, але сама ідея приготування м’яса на відкритому вогні з використанням шампурів, решіток або дерев’яних гілок зустрічається в культурі майже кожного народу. Вірменський хоровац, грузинське мцваді, болгарський шиш, японський якуторі, китайський чуань, ліванський кебаб, бразильська чурраска, африканський сую — усе це варіації тієї ж базової техніки: обсмаження шматків м’яса або овочів на вогні.
Звичка готувати м’ясо на відкритому повітрі існує не тільки як кулінарна практика, а й як форма соціального контакту. У багатьох культурах спільне приготування шашлику — це не просто трапеза, а спосіб зміцнення зв’язків у сім’ї, громаді, серед друзів. Для частини суспільств вона має ритуальне, навіть символічне значення: наприклад, у деяких східних регіонах приготування шашлику супроводжує весілля, обряди прощання чи значущі зустрічі.
У ХХІ столітті шашлик став транснаціональним явищем. Його готують у мегаполісах і селах, удома й у ресторанах, на природі, біля пляжу, на дачі або у дворі. Його роблять з різних видів м’яса: баранина, свинина, телятина, курка, індичка, качка, а також — із риби, грибів, овочів і навіть сиру. У вегетаріанському варіанті шашлик може складатися з баклажанів, перцю, цукіні, картоплі, тофу або темпе. Основне — відкритий жар, запах диму, ідея спільності та відриву від щоденної рутини.
Цікаві факти
Найдавніші сліди приготування м’яса на шампурах археологи виявили в Греції: в районі Санторіні знайдені глиняні підставки для шампурів віком понад 3 500 років.
В Японії м’ясо на шпажках (якуторі) подається у спеціалізованих барах — якуторія, і це одна з найпопулярніших форм вечірньої їжі для працівників офісів.
У Туреччині існує понад 20 видів шашлику — від класичного адана-кебаба до регіональних варіацій з йогуртом, гранатом, фісташками чи печеним хлібом.
Багато хто м’ясо для шашлику (каво) маринує без оцту, лише з цибулею, сіллю та спеціями. Вважається, що оцет псує структуру м’яса.
У Латинській Америці шашлик часто готують з серця тварини: антікучо в Перу — класична вулична страва з яловичого серця на шпажках, обсмаженого над вугіллям.
У США формат барбекю — це не лише спосіб приготування, а й частина місцевої ідентичності. У кожному штаті є свої соуси, маринади, породи дерев для диму й техніки жаріння.
Найбільший у світі шашлик зафіксовано в Ірані: довжина готового м’ясного ряду на шампурах сягнула понад 2,5 км. У приготуванні брали участь сотні кухарів.
Наукові дослідження показали, що аромат диму від деревини з вишні, яблуні або виноградної лози найбільш насичений і приємний, саме тому його використовують у кулінарії найчастіше.
У сучасних кулінарних школах існують цілі курси, присвячені мистецтву приготування м’яса на відкритому вогні, з навчанням технології маринування, роботи з вугіллям і розрахунку температури.
Історичні події в цей день
1576 — англійський мореплавець Мартін Фробішер під час пошуків північно-західного шляху до Азії наблизився до західного узбережжя Гренландії, яку тоді вперше описали як окрему землю. Попри те, що саму територію вже раніше досліджували скандинави, саме Фробішер увів її до карти Нового часу.
1700 — у Берліні створили академічну установу, яка згодом стала Берлінською академією наук. Її ініціатором виступив Готфрід Лейбніц. Вона мала на меті об’єднати експериментальну науку, філософію та державну політику, й згодом стала одним із провідних наукових центрів Європи.
1804 — у США відбулася дуель, яка увійшла в історію не лише країни, а й світової політики. Діючий віцепрезидент Аарон Берр смертельно поранив Олександра Гамільтона — першого міністра фінансів США і одного з авторів американської Конституції. Подія викликала шок у суспільстві та поставила крапку в кар’єрі обох учасників.
1890 — Японія провела перші в історії парламентські вибори до новоствореної палати представників, що стало частиною Мейдзійських реформ і ознакою переходу країни до модерної політичної системи. У голосуванні брала участь лише вузька верства чоловіків із майновим і віковим цензом.
1921 — завершилася англо-ірландська війна: після понад двох років бойових дій Лондон і Дублін підписали перемир’я, яке фактично визнало автономію Ірландії. Це стало кроком до створення Ірландської Вільної Держави — сучасної Республіки Ірландія.
1933 — у Женеві під егідою Ліги Націй підписано Міжнародну конвенцію з контролю за наркотиками. Документ зобов’язував держави обмежити виробництво, торгівлю та поширення наркотичних засобів лише для медичних і наукових цілей, започаткувавши правову основу для міжнародної антинаркотичної політики.
1940 — Румунію виключили з Ліги Націй. Причиною стало її співробітництво з нацистською Німеччиною, зокрема у питаннях територіальних змін і переслідувань національних меншин. Це рішення продемонструвало політичну ізоляцію країн, що почали діяти у тіні фашистських режимів.
1960 — уряд Чехословаччини офіційно оголосив про «перемогу соціалізму» й перейменував державу на Чехословацьку Соціалістичну Республіку. Це формалізувало повне політичне домінування комуністичної партії й закріпило однопартійну модель на найближчі три десятиліття.
1960 — у той самий день Франція погодилася надати незалежність кільком африканським колоніям: Дагомеї (нині Бенін), Нігеру, Верхній Волті (Буркіна-Фасо), Берегу Слонової Кістки, Чаду, Центральноафриканській Республіці та Республіці Конго. Цей крок став ключовим моментом у деколонізації Африки.
1987 — світове населення перевищило межу в 5 мільярдів осіб. За підрахунками ООН, це сталося саме 11 липня. Подія стала знаковою для демографічної науки й підштовхнула до створення Всесвітнього дня народонаселення.
1991 — у Японії скоєно напад на перекладача роману «Сатанінські вірші» Салмана Рушді японською мовою. Хітосі Ігарасі загинув від ножових поранень у стінах університету. Його смерть пов’язана з фетвою, оголошеною в Ірані проти Рушді та його співпрацівників після виходу книги.
2001 — американська компанія Polaroid, відома своїми моментальними фотоапаратами, подала заяву про банкрутство. Це стало прикладом того, як цифрові технології витіснили культові бренди аналогової епохи.
2008 — компанія Apple відкрила App Store — платформу цифрової дистрибуції застосунків для iPhone. Це поклало початок новому етапу в історії мобільних технологій і створило ринок, що швидко зріс до мільярдів доларів на рік.
2022 — телескоп «Джеймс Вебб» надіслав перше наукове зображення — глибоке поле далекого Всесвіту. Світлина, зроблена в інфрачервоному спектрі, показала зорі та галактики, які виникли через кількасот мільйонів років після Великого вибуху, і стала найдокладнішою космічною фотографією на той момент.
Історія княгині Ольги
11 липня 969 року померла княгиня Ольга — єдина жінка в історії Русі, канонізована в сані рівноапостольної. Вона увійшла в історію не лише як перша правителька Київської Русі, яка зосередила всю повноту влади у своїх руках після вбивства її чоловіка, князя Ігоря, але й як перша, хто офіційно прийняв християнство серед княжої верхівки, передбачивши духовний і політичний напрямок розвитку держави. Її життя є поєднанням жорсткої влади, дипломатичної далекоглядності та внутрішньої трансформації, яка завершилася хрещенням.
Літописець Нестор у «Повісті минулих літ» згадує, що у 903 році Ольгу віддали заміж за князя Ігоря. В одному з літописних списків уточнюється, що тоді їй було лише 10 років, отже, роком її народження вважають 893-й.
Походження Ольги залишається предметом суперечок. За однією версією, вона народилася в Пскові або Ізборську в простій родині. За легендою, вона в юності працювала перевозчицею через річку, де й зустріла князя Ігоря, допомогла йому переправитися, а згодом стала його дружиною. За іншою версією, яку подає «Новий Володимирський літописець», Ольга походила з болгарського міста Пліска, а її знайшов для Ігоря князь Олег Віщий. Історія її походження так і залишилася в напівлегендарній площині.
Найвідомішим епізодом її життя є помста древлянам за смерть чоловіка. Древляни, східнослов’янське плем’я, вбили князя Ігоря в 945 році, коли той повторно приїхав до них за даниною. Ольга взяла владу в Києві в свої руки — і розпочала послідовну кампанію помсти.
Першим кроком було знищення древлянських послів, яких вона наказала закопати живцем. Потім, прийнявши нових послів, княгиня запросила їх до лазні, де їх спалили. На третьому етапі вона сама надіслала посольство до древлян з проханням влаштувати тризну — обряд поминання Ігоря. Коли древляни влаштували бенкет біля могили, дружина Ольги вбила близько 5 тисяч людей.
Заключним ударом стала облога Іскоростеня — столиці древлян. Після довгої облоги княгиня раптом заявила, що готова пробачити древлян, якщо з кожного двору їй віддадуть «по три голуби і по три горобці». Коли птахів зібрали, до лап їм прив’язали трут — сухі грибки, які легко тліють — і підпалили. Птахи повернулися до своїх гнізд під дахами хат. У місті спалахнула масштабна пожежа, яку неможливо було загасити. Іскоростень вигорів, більшість жителів загинули, а решту продали в рабство.
Цікаво, що дітей князя древлян Ольга не стратила: зокрема, дівчина на ім’я Малуша та її брат Добриня потрапили до княжого двору як слуги. Саме Малуша згодом стала матір’ю Володимира Великого, який охрестив Русь.
Після цих подій Ольга правила ще 17 років. Її правління вважається стабільнішим і ефективнішим, ніж у її чоловіка. Вона провела реформу збирання данини: упорядкувала «уроки» — фіксовані розміри платежів, і встановила «погости» — місця, де збирали данину й вели торгівлю. Так вона поклала початок фіскальній системі Русі.
Найважливішим кроком у її житті стало прийняття християнства. Ймовірно, вона охрестилася близько 955 року, під час поїздки до Константинополя. Її хрещення стало першим кроком до християнізації Русі — через 30 років цю справу завершить її онук, князь Володимир.
Княгиня Ольга стала першою на Русі, кого визнано святою як у православ’ї, так і в католицизмі. Її шанують як покровительку вдів і новонавернених християн. Її культ глибоко вкорінений в українській історичній традиції. Існує державна нагорода — Орден княгині Ольги, яким нагороджують жінок за заслуги в державному, громадському чи гуманітарному житті.
Так в образі Ольги поєдналися язичницька мстивість і християнська державна мудрість, жорстка сила і далекоглядність, які змінили Русь як ззовні, так і зсередини.
Повстання військових поселенців в Чугуєві
11 липня 1819 року почалося повстання військових поселенців в Чугуєві. Це давній козацький центр на Слобожанщині, де ще з XVIII століття мешкали нащадки козаків, що служили у складі Чугуївського уланського полку. Їхнє становище довгий час залишалося привілейованим: за службу вони були звільнені від податків і отримували постачання за державний рахунок. Але все змінилося в 1817 році, коли Чугуїв і навколишні села були включені до системи військових поселень — нової реформи, яку запровадили у Російській імперії з ініціативи графа Олексія Аракчеєва.
Відтепер чугуївці, отримуючи землю і жалування, зобов’язувалися власним коштом утримувати військову інфраструктуру: лагодити дороги, будівлі, казарми й утримувати солдатів регулярних частин. Це не лише збільшило навантаження на місцевих жителів, а й фактично перетворило їх на напіввійськових кріпаків.
11 липня 1819 року ситуація вибухнула: на тлі жнив, коли селяни були перевантажені роботою, їм наказали заготовити 103 тисячі пудів сіна для полкових коней. Це викликало обурення — і Чугуївський уланський полк відмовився підкорятися. До повстання приєдналися мешканці довколишніх сіл, зокрема Балаклії, а також козаки з Донської області. Загалом — близько 30 тисяч людей.
Повстання було швидко й жорстко придушене: уряд стягнув війська чотирьох піхотних полків, озброєних артилерією. Після придушення заколоту під арешт потрапило 1104 особи. 275 повстанців засудили до смертної кари. Імператор Олександр I погодився пом’якшити вирок, але лише за умови повного визнання провини. Ті, хто відмовився «каятися», були приречені.
18 серпня 1819 року в Чугуєві провели показову кару: 40 засуджених прогнали через «зелений коридор» — стрій із тисячі солдатів, кожен з яких мав нанести удар шомполом. Кожен засуджений мав витримати дванадцять проходів, тобто до 12 тисяч ударів. Вижити після цього було майже неможливо. Проте лише троє з сорока попросили прощення й були помилувані на місці. Решта — витримали екзекуцію до кінця. 20 людей загинули, 17 стали інвалідами на все життя.
Граф Аракчеєв, який особисто керував покаранням, доповідав царю: «Озлобленість злочинців була настільки великою, що з 40 осіб лише троє, розкаявшись у своєму злочині, попросили помилування». Водночас один з солдатів, який згодом навідав товаришів у госпіталі, згадував: «Тільки по головах можна було здогадатися, що це люди, а не розрубане м’ясо».
Покарання торкнулося й жінок: 29 жінок, які брали участь у повстанні, було публічно висічено різками та вигнано з Чугуєва. 400 повстанців депортували до Оренбурга.
Знахідка китайської Терракотової армії
11 липня 1974 року було знайдено знамениту китайську Терракотову армію — одну з найвидатніших археологічних знахідок у світі. Це глиняне військо, складене з реалістично виліплених воїнів, коней і колісниць, було поховано разом із першим імператором Китаю — Цінь Шихуанді, аби супроводжувати його в потойбічному світі.
Почалося все з колодязя, який місцеві селяни вирішили викопати для власних потреб у районі Сіаня, що в провінції Шеньсі. Під час робіт вони натрапили на уламки терракотових фігур у повному бойовому спорядженні. Знахідка одразу привернула увагу археологів. Незабаром на місці було розгорнуто масштабні розкопки, у результаті яких відкрили три гігантські підземні склепи. У них виявили понад 8000 воїнів, 130 колісниць і 520 коней, усі — з глини, виготовлені в повний зріст, зі зброєю, в обладунках і в бойових порядках. При цьому фігури не були однаковими: кожен воїн має унікальні риси обличчя, індивідуальні вирази, зачіски та елементи одягу, що відображає його ранг і функцію в армії. Всі склепи були облаштовані складною дренажною системою — для збереження фігур і архітектури підземних споруд.
Історики вважають, що створення армії тривало близько 40 років і в ньому брали участь понад 700 тисяч ремісників і робітників. Терракотове військо було не лише поховальною вартою, а й символом могутності династії Цінь. Воно уособлювало уявлення древніх китайців про життя після смерті, де імператор повинен мати ту саму велич і захист, що й за життя.
Цінь Шихуанді є постаттю, яка кардинально змінила історію Китаю. Саме він об’єднав роздроблені держави під єдиною владою й у 221 році до н. е. проголосив створення першої китайської імперії. За його наказом почалося зведення Великої Китайської стіни. Він активно розбудовував палаци, мавзолеї та фортифікації, але гігантоманія правителя виснажувала ресурси держави та людей.
Після його смерті у 210 році до н. е. по країні прокотилися повстання. Імперія, яка мала існувати 10 000 років, проіснувала лише чотири — династію Цінь було повалено, залишивши по собі масштабну, але недовговічну централізовану систему.
У вересні 1987 року тодішній президент Франції Жак Ширак після особистого візиту до Сіаня назвав Терракотову армію «восьмим чудом світу». Він сказав:
«У світі було сім чудес, і відкриття Терракотової армії, можна сказати, стало восьмим. Ніхто, хто не бачив пірамід, не може стверджувати, що був в Єгипті, і тепер я можу сказати: ті, хто не бачив цих терракотових фігур, не можуть стверджувати, що відвідали Китай».
