11 травня відзначаються Міжнародний день матері, Всесвітній день технологій та Всесвітній день обізнаності про его. Також у цей день в різні епохи відбувалися цікаві події, які вплинули як на хід історії окремих країн, так і на розвиток науки, культури, техніки.
Міжнародний день матері
Міжнародний день матері — це день, присвячений вшануванню матерів, бабусь, а також жінок, які виконували материнську роль. В Україні та ще понад 20 країнах світу це свято щороку припадає на другу неділю травня. Це день, коли висловлюють вдячність за щоденну любов, турботу й зусилля жінок, що народили, виховали, підтримали, були поруч. Це водночас сімейне й суспільне свято, позбавлене офіціозу, але наповнене змістом. Воно нагадує про доброту, повагу, любов, турботу, яка часто залишається непоміченою у повсякденності. Це також свято дітей і батьків, тісних родинних зв’язків, укорінених у життєвому досвіді.
У давньогрецькій традиції пошанування матері походило з культу Реи — Великої матері богів. Офіційні ритуали й урочисті церемонії на її честь відбувалися щороку в мартівські іди по всій Малій Азії. У Стародавньому Римі аналогічні обряди влаштовували на честь Кібели.
У Великій Британії впродовж XVII–XIX століть поширеним було так зване “Материнське недільне богослужіння” (Mothering Sunday), яке припадало на другу неділю Великого посту. У цей день вшановували матерів по всій країні, дозволяючи навіть слугам узяти вихідний, щоб провідати рідню.
У США ідея офіційного свята з’явилася в 1872 році. Її висунула пацифістка Джулія Ворд Гоув, яка запропонувала відзначати День матері як день єдності матерів у боротьбі за мир у всьому світі. Проте ця ініціатива тоді не отримала значної підтримки.
У 1907 році американка Анна Джарвіс із Філадельфії запропонувала вшановувати матерів у пам’ять про свою покійну матір. Вона надіслала десятки листів до офіційних установ, законодавчих органів і відомих осіб, пропонуючи запровадити окремий день на вшанування матерів. Ініціативу Анни Джарвіс підтримали: у 1910 році штат Вірджинія першим визнав День матері офіційним святом, а в 1914 році президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь матерів.
Після цього ще 23 країни світу оголосили другу неділю травня святом національного рівня. Серед них: Бахрейн, Гонконг, Індія, Малайзія, Мексика, Нікарагуа, ОАЕ, Оман, Пакистан, Катар, Саудівська Аравія, Сінгапур, Австралія, Україна, Естонія та інші. Більш ніж 30 країн відзначають День матері в інші дні.
Цікаві факти
В Україні почесне звання “Мати-героїня” отримали понад 138 тисяч жінок. Це державна нагорода, яку присвоює Президент жінкам, що народили та виростили до восьмирічного віку п’ятеро й більше дітей, зокрема й усиновлених відповідно до чинного законодавства. При цьому враховується не лише кількість дітей, а й значний особистий внесок матері у їх виховання в родині, забезпечення умов для здобуття освіти, розвитку здібностей та формування моральних і духовних якостей.
В українській мові існує понад 40 синонімів до слова “мати” у фольклорі — ненька, матуся, мамця, матінка, рідненька, а також пестливі форми залежно від регіону.
Наймолодша мати у світі — перуанка Ліна Медіна народила у віці 5 років і 7 місяців у 1939 році. Вона мала рідкісне гормональне порушення — передчасне статеве дозрівання.
Жінка, яка народила найбільше дітей, — селянка з Російської імперії, дружина Федора Васильєва з Шуї (XVIII століття). Вона народила 69 дітей за 27 пологів: 16 двійнят, 7 трійнят і 4 четверні.
У деяких культурах матерів ховали не на цвинтарі, а вдома. У племенах Амазонії тіло матері ховали під порогом дому, вважаючи, що вона охоронятиме родину після смерті.
У Спарті матерів навчали не плакати за загиблими синами. Фраза “З щитом або на щиті” — саме з цієї традиції: спартанські матері перед боєм вручали щит синові, вимагаючи героїзму або смерті.
На Тибеті існувала традиція поліандрії — коли кілька братів одружувалися на одній жінці. Всі діти вважалися спільними, але кожен із братів вважав себе повноцінним батьком, а мати — одна.
У середньовічній Європі матері часто не знали точну дату народження дитини. Через брак календарної системи в селах записували лише сезон, свято або прикмету (наприклад, “на Купала” або “перед першими заморозками”).
Наукою доведено, що вагітність змінює структуру мозку жінки. Відбувається зменшення об’єму сірої речовини в ділянках, що відповідають за соціальні зв’язки — мозок перебудовується на «режим турботи».
Материнський інстинкт не є універсальним біологічним механізмом. У низці культур, зокрема в Азії, догляд за новонародженими традиційно здійснювали бабусі, а мати могла повернутися до роботи через кілька днів після пологів.
У 2022 році найвищий рівень материнської смертності в Європі фіксували в Албанії, Україні та Молдові. Найнижчий — у Фінляндії, Нідерландах і Словенії.
У традиційній культурі народу сан (бушмени в Африці) мати годує дитину грудьми до 5 років і більше, а за день дитина прикладається до грудей понад 4 рази на годину — це найбільш частий контакт у відомих культурах.
В Афганістані до 2001 року жінка, яка народжувала доньку, могла бути вигнана з родини. Право мати статус дружини чи матері визнавалося лише через сина.
У світі станом на 2023 рік понад 15 мільйонів жінок були матерями до 18 років. Найбільше — у країнах Африки південніше від Сахари.
Всесвітній день технологій
Це неофіційне, але дедалі популярніше у світі тематичне відзначення, яке привертає увагу до ролі технологій у житті сучасної людини. Зазвичай його вшановують 11 травня, як день усвідомлення глобального впливу технологічного прогресу на економіку, освіту, охорону здоров’я, довкілля, права людини, війну та мир.
Цей день слугує нагадуванням про те, що технології — не нейтральні. Вони формують спосіб мислення, організацію праці, структуру суспільства, а також — нові моральні виклики. На відміну від локальних або профільних професійних свят (наприклад, Дня IT-фахівця), Всесвітній день технологій є загальною подією, покликаною звернути увагу ширшої публіки — від школярів до політиків — на глибину проникнення технологій у всі сфери життя.
Вперше ідею дня було запропоновано 2015 року в межах освітніх ініціатив з цифрової грамотності. З того часу її підтримують університети, наукові установи, великі технокомпанії, а також журналістські платформи, що висвітлюють технології.
Цікаві факти
Слово “технологія” вперше зафіксоване у 1615 році у праці німецького теолога Готфріда Юнґа, де означало “систематичний виклад ремесел”.
Станом на 2025 рік понад 66% населення Землі користується інтернетом, а середній вік першого доступу до цифрового пристрою у дітей — 3,7 року.
У 2023 році вперше штучний інтелект пройшов тест на допуск до практики адвокатури в деяких штатах США, з результатом вище середнього людського показника.
Ілон Маск у 2024 році оголосив про початок випробувань Neuralink — чипа, що дозволяє зчитувати сигнали мозку та передавати їх безконтактно.
Перше використання 3D-друку для створення функціонального людського органа (печінки) було зафіксоване у 2022 році в Японії, але на рівні лабораторних зразків.
Найбільше споживання електроенергії у 2023 році серед приватних компаній — у дата-центрів Amazon і Google. Вони витратили більше, ніж деякі країни Східної Європи.
Кожна четверта людина у світі вже використовує розумний годинник або фітнес-браслет, який збирає дані про тіло в режимі реального часу.
У ЄС діє концепція “етичного AI”, яка зобов’язує розробників створювати прозорі, недискримінаційні та підзвітні алгоритми.
За даними ВООЗ, понад 2,2 мільярда людей у світі мають обмежений або відсутній доступ до базових медичних технологій, зокрема діагностики, телемедицини та пристроїв контролю.
Всесвітній день обізнаності про его
Цей день щорічно відзначається у світі 11 травня, починаючи з 2018 року. Ініціатива належить засновнику концепції “Ego Awareness” — письменнику, філософу та коучу Ашеешу Даккару, який започаткував день з метою привернути увагу до ролі людського его в особистих, суспільних і глобальних конфліктах. Хоча подія є новою у календарі міжнародних ініціатив, вона швидко здобула підтримку психологічних, освітніх, медійних і коучингових спільнот у багатьох країнах світу.
Головна ідея дня полягає не в засудженні его, а в розумінні його ролі у поведінці людини, прийнятті рішень, конфліктах і побудові стосунків. Згідно з сучасною психологією, его — це не винятково негативне явище. Це структура психіки, яка відповідає за самосвідомість, самооцінку, внутрішню ідентичність. Але в умовах стресу, кризи або невпевненості его може ставати джерелом деструктивної поведінки — від надмірного самоствердження до жорсткого домінування, залежності від визнання, образи, помсти або маніпуляцій.
Цей день спонукає замислитися про межі здорового его та навчитися розпізнавати моменти, коли его керує діями, завдаючи шкоди іншим або самим собі. Йдеться також про вивчення зв’язку між его й емоційною зрілістю, умінням визнавати помилки, слухати іншу думку, йти на компроміс, не втрачати гідність, зберігаючи при цьому відкритість до зворотного зв’язку.
Хоча свято не є офіційним у жодній державі, його активно підтримують організації, що працюють із ментальним здоров’ям, шкільною освітою, конфліктологією та коучингом. Ідея полягає в тому, щоб не змушувати людей “позбуватися его”, а допомагати їм розуміти, як воно працює і де починає шкодити.
Цікаві факти
Термін “его” увів у сучасну психологію Зигмунд Фройд, у межах своєї теорії структури особистості (разом з “ід” і “супер-его”).
–У буддизмі поняття его часто ототожнюється з ілюзією “я”, яка є джерелом страждань. Проте сучасні психологи не ототожнюють терміни і не пропонують повного “знищення” его.
День був вперше відзначений в онлайн-форматі у 2018 році, з ініціативи Ашееша Даккара у партнерстві з кількома психотерапевтичними організаціями.
– У 2022 році до дня приєдналися понад 50 країн, зокрема США, Велика Британія, Канада, Італія, Бразилія, Індія, ПАР, Польща, Україна.
У контексті роботи з колективами его — одна з причин розривів у командах, коли йдеться про конфлікти між особистими амбіціями та спільною метою.
У багатьох культурах традиційно розрізняють “внутрішнє его” (усвідомлення себе) і “зовнішнє его” (вимушене самоствердження перед іншими).
Дослідження нейробіологів показують, що егоактивна поведінка пов’язана з активацією ділянок мозку, що відповідають за захист та емоційну реакцію на загрозу.
У межах дня організатори часто пропонують виконати вправу «стоп-его»: проаналізувати одну нещодавню ситуацію, в якій рішення було продиктовано не потребою, а захисною реакцією або самолюбством.
Історичні події в цей день
330 — Відбулася урочиста церемонія посвячення Константинополя як нової столиці Римської імперії. Імператор Костянтин Великий прагнув створити християнський центр, який мав би змагатися з Римом за вплив.
868 — У Китаї було створено “Діамантову сутру” — найдавніший відомий приклад точно датованого друкованого тексту. Цей буддійський трактат зберігся до наших днів і вважається найстарішим зразком ксилографії з датою.
1709 — Почалася масова хвиля переселення німців з регіону Пфальц до Північної Америки. Причиною стали війна, злидні та релігійні переслідування в Європі.
1712 — Засновано Тульський збройний завод — підприємство, що стане одним із ключових центрів російського збройного виробництва. Через двісті років, у 1912-му, на його честь відкриють пам’ятник Петру І.
1811 — У Сіамі (сучасному Таїланді) народилися зрощені близнюки Чанг і Енг Бункери. Їхнє життя і медичне дослідження стали основою терміну “сіамські близнюки”.
1858 — Міннесота увійшла до складу США як 32-й штат. Її приєднання завершило процес освоєння частини північно-центрального регіону.
1860 — Джузеппе Гарібальді розпочав свою експедицію з “тисячею” добровольців, висадившись у Сицилії. Ця подія стала ключовою у процесі об’єднання Італії.
1867 — У Лондоні під час міжнародної конференції великими європейськими державами було підтверджено незалежність Люксембургу. Водночас було закріплено його нейтральний статус.
1907 — У Києві заснували Українське наукове товариство — важливу академічну інституцію, яка згодом стане основою для Національної академії наук України.
1911 — У ході революційних подій у Мексиці повстанці оголосили новою столицею країни місто Сьюдад-Хуарес, намагаючись змістити політичний центр.
1914 — Військовий льотчик Петро Нестеров разом із механіком Г. Нелідовим здійснив переліт Київ – Гатчина. Вони подолали відстань у 1277 кілометрів за 7 годин 45 хвилин на літаку “Ньюпор-IV”.
1928 — У Нью-Йорку розпочалося регулярне телевізійне мовлення — перше у світі. Це стало початком нового медійного етапу, що згодом змінить культуру й спілкування.
1944 — Державний Комітет Оборони СРСР ухвалив рішення про депортацію кримськотатарського населення до східних регіонів СРСР. Цей акт переселення мав катастрофічні наслідки для кримських татар.
1945 — У швейцарському тижневику Die Weltwoche з’явилася знакова публікація — інтерв’ю з Карлом Густавом Юнгом під назвою “Чи знайдуть душі мир?”. У ній він розмірковував про психіку післявоєнної Європи.
1970 — У Маріуполі урочисто відкрили першу тролейбусну лінію. Подія стала частиною модернізації міського транспорту на південному сході України.
День народження Мюнхгаузена
11 травня 1720 року, поблизу німецького міста Ганновер, у родині фон Мюнхгаузенів народився п’ятий з восьми дітей — Карл Фрідріх Ієронім фон Мюнхгаузен. Його рід мав давнє походження. Вважається, що засновником династії був лицар Хейно, учасник хрестових походів під проводом імператора Фрідріха Барбаросси ще у XII столітті. Прізвище “Мюнхгаузен” буквально означає “дім монаха”, і саме тому на гербі родини зображено монаха з посохом і книжкою.
Хоча більшість людей знає барона Мюнхгаузена як героя фантастичних байок і жартівливих вигадок, він справді існував. У лютому 1738 року, у віці 18 років, молодий Карл прибув до Санкт-Петербурга в складі почту принца Брауншвейзького, який прибув до Росії як знатний гість. Службу барон проходив у російській армії, досягнув чину ротмістра (капітан кінноти), після чого вийшов у відставку й повернувся до рідного маєтку.
Повернення до спокійного життя на батьківщині видалося баронові нудним. Тому він почав розважати сусідів-аристократів розповідями про свої пригоди, переважно з часів служби в Росії, зокрема й полювання, пересування на гарматному ядрі, зимові експедиції, боротьбу з дикими звірами та інші надзвичайні ситуації. Ці історії звучали в мисливському павільйоні, спеціально збудованому Мюнхгаузеном і прикрашеному трофеями. Павільйон невдовзі отримав народну назву “Павільйон брехні”.
Очевидці згадували, як барон починав розповідати після вечері: закурював свою велику пінкову люльку з коротким мундштуком, перед ним стояв келих пуншу, і чим далі просувалась розповідь, тим більш жвавою ставала його мова, тим активніше він жестикулював, тим червонішим ставало обличчя. Зазвичай стриманий і правдивий, саме в ці моменти барон давав волю фантазії та артистичному натхненню.
Перші три анекдотичні історії з його оповідей були записані графом Роксом Фрідріхом Лінаром. А згодом Рудольф Еріх Распе, німецький письменник, який емігрував до Англії, використав ім’я Мюнхгаузена й опублікував книгу під назвою “Пригоди барона Мюнхгаузена під час його подорожей і походів у Росії”. Ця книга принесла літературну славу, хоч і стала джерелом невдоволення для самого барона, адже він вважав, що його зображено карикатурно та принизливо.
В описах сучасників реальний Мюнхгаузен мав міцну статуру, округле симетричне обличчя, проте згодом художники сформували інший іконічний образ: худорлявий чоловік з закрученими вусами й гострою еспаньйолкою. Таким він постає, наприклад, у знаменитих ілюстраціях Гюстава Доре 1862 року.
На схилі літ життя барон пережив особисту драму. Після смерті першої дружини він вирішив одружитися вдруге — цього разу з 17-річною Бернардіною фон Брун, молодою, легкою на підйом і схильною до марнотратства дівчиною. У цьому шлюбі народилася донька, однак 75-річний барон публічно заявив, що не визнає дитину, вважаючи її не своєю. Він подав до суду, розпочавши гучний і витратний процес, який завершився фінансовим крахом. Дружина втекла за кордон, а барон — збанкрутілий і хворий — доживав свої останні роки в ізоляції.
Мюнхгаузен помер після інсульту, ймовірно, у стані глибокої депресії. Проте навіть у передсмертні хвилини не втратив почуття гумору. За спогадами служниці, коли вона спитала, як він втратив два пальці на нозі (відморожені під час перебування в Росії), барон відповів: “Їх відкусив білий ведмідь на полюванні”.
Референдуми в Донецькій та Луганській областях
11 травня 2014 року на території Донецької та Луганської областей було проведено референдуми щодо статусу цих регіонів. Ініціаторами проведення стали проросійські сили, які після захоплення адміністративних будівель та оголошення про створення так званих “народних республік” — ДНР і ЛНР — поставили на голосування питання про “державну самостійність”.
Формулювання питання на бюлетенях було однаковим у обох регіонах: “Чи підтримуєте Ви Акт про державну самостійність Донецької Народної Республіки (або Луганської Народної Республіки)?”.
За заявами організаторів виборів, у Донецькій області явка склала 74,87 %. За підтримку “державної самостійності” проголосували 89,07 % виборців, проти — 10,19 %, зіпсованих бюлетенів було 0,74 %. Найвищу явку організатори зафіксували в таких населених пунктах:
– Горлівка — 96 %
– Новогродівка — 87,38 %
– Покровськ — 81,66 %
– Слов’янськ — близько 80 %
– Торез — 78,31 %
– Єнакієве — 74,31 %
– Калінінський район Донецька — 83,96 %.
Водночас у низці міст голосування фактично не відбулося або охоплювало лише незначну частину виборців. Найнижчу явку зафіксували в Маріуполі — 27,38 %, що пояснюється тим, що через збройні сутички 9 травня у місті функціонували лише чотири виборчі дільниці — замість приблизно 100, як це було на парламентських виборах 2012 року. При цьому, згідно з оцінками, у місті проживало тоді близько 500 тисяч осіб, з приблизно рівною часткою україномовного та російськомовного населення.
У Луганській області, за заявами організаторів, участь у голосуванні взяли близько 75 % виборців. Підтримку “незалежності ЛНР” висловили 1 298 084 осіб (96 %), проти проголосували 51 276 осіб (3,8 %), недійсними було визнано 10 600 бюлетенів.
Українська влада, як і міжнародні спостерігачі, не визнали ці голосування легітимними. Вважається, що виборчий процес не відповідав законам України, не було прозорості, дотримання процедур, виборчого реєстру, офіційних спостерігачів, а контроль за виборчими дільницями здійснювали озброєні формування.
Скасування короткострокових віз для громадян України
11 травня 2017 року Рада міністрів Європейського Союзу схвалила рішення про скасування короткострокових віз для громадян України. Відповідно до цього рішення, українські громадяни з біометричними паспортами отримали можливість безвізового в’їзду до країн Шенгенської зони та ще кількох держав — загалом 32 країн. Йшлося про перебування на території цих країн до 90 днів упродовж кожних 180 днів без потреби отримання візи для туристичних, ділових або приватних поїздок.
Це рішення було частиною більш широкої політики ЄС із поступового зближення з Україною, зокрема після підписання Угоди про асоціацію. Документ набрав чинності 11 червня 2017 року. Його ухвалення було сприйняте як знаковий крок у розвитку відносин Україна – Європейський Союз, адже передувала йому багаторічна підготовка, низка реформ і складні переговори.
