У той час як українські родини ридають над дитячими могилами, ховаючи своїх синів і дочок, які загинули від російських обстрілів, поруч, у тих же містах, народжуються інші історії — настільки моторошні, що їх важко вмістити в рамки людського розуміння. Війна вивернула не лише глибини жертовності, а й оголила найтемніші глибини байдужості. Поки одні батьки моляться про порятунок своїх дітей на фронті або в реанімації, інші вирішують, що дитину можна продати. Саме так вчинила харків’янка, якій винесли вирок за продаж двомісячної доньки.
Харків’янку Єлизавету Меньшикову визнали винною за статтею про торгівлю людьми й засудили до восьми років позбавлення волі. Вирок виніс Салтівський районний суд Харкова. Це — мінімально можливий термін за цією частиною статті. Проте навіть він не зменшує шоку від подробиць, викладених у вироку Салтівського райсуду Харкова.
Суд встановив: 22-річна безробітна жінка народила дочку 1 грудня 2024 року, однак в лютому 2025-го вирішила її продати. На лаві підсудних вона пояснила, що донька не є дитиною її цивільного чоловіка, тож той відмовився допомагати. Чоловік, якого вона описує як наркозалежного і непрацюючого, не забезпечував родину. Відтак, за її словами, вона опинилася в глухому куті — з однорічним сином на руках, без підтримки й грошей.
У лютому 2025 року вона познайомилася з жінкою, яка начебто виявила бажання купити дитину за 20 тисяч доларів. Єлизавета погодилася. Вона знала, що йдеться про торгівлю людиною, але в суді заявила: була впевнена, що передає немовля “у гарну родину”.
12 лютого вона прибула до харківської лікарні №17. Разом з новонародженою донькою та її оригінальним свідоцтвом про народження. Дитину оглянула педіатр, яка констатувала, що дівчинка була здорова. Потім дитину залишили у медзакладі, а в коридорі жінка отримала обумовлену суму — 20 000 доларів готівкою.
В цей момент до лікарні увійшли правоохоронці. “Покупець” виявилася співпрацівницею поліції, яка діяла в межах слідчих дій. Жінку затримали на місці.
На момент затримання Єлизавета проживала в Харкові разом зі своїм цивільним чоловіком, його родичами, донькою Міленою та старшим сином Сашком — йому 1 рік і 10 місяців. Після затримання матері Сашка залишили самого в помешканні. Лише ввечері того ж дня його вилучили соціальні служби та привезли до лікарні, де вже перебувала Мілена.
Педіатр, яка оглядала дівчинку перед передачею, повідомила, що не знала про намір жінки продати свою дитину. Вона також зазначила, що за 35 років медичної практики з таким випадком зіткнулася вперше.
Слідство з’ясувало, що отримані кошти жінка планувала використати на переїзд в інше житло, забезпечення дитсадка для старшого сина — і купівлю автомобіля. Тобто не йшлося про погрозу життю або голод. Жінка не жебракувала, не стояла на межі виживання. Вона просто вирішила, що новонароджену дитину можна обміняти на зручніше життя.
Мілена — немовля, якому два місяці, ще не усвідомлює, що сталося. Вона спокійна, в теплі, нагодована, поруч — медики. Але той факт, що її життя вже стало предметом угоди, залишиться не лише в кримінальній справі. А от її брат Сашко вже пережив зміну обстановки, розлуку з матір’ю й перші ознаки емоційного стресу.
Ця історія — не тільки про злочин і покарання. Вона розкриває інший бік суспільства, де поряд з трагедіями фронту й порятунком дітей під обстрілами існує побутова, тиха деградація. Тут не стріляють, але тут вирішують, що дитина — це ресурс. І навіть якщо суд призначає вісім років, це не відповідає на головне запитання: скільки ще дітей залишаться беззахисними не через війну, а через байдужість і знецінення життя всередині мирних квартир.
Поки хтось ховає своїх дітей, інші продають їх, немов речі…
