Лікарні замість дитячих будинків: як у Запоріжжі живуть малюки, вилучені з неблагополучних родин
У воєнній Україні зруйновані не лише будівлі й інфраструктура — глибокі тріщини проходять через соціальні системи, які роками тримали у безпеці найбільш вразливих. Однією з таких систем стала інституційна опіка над дітьми, які потребують захисту. В умовах активних бойових дій у Запоріжжі, де дитячі будинки були евакуйовані, а створення нових заборонене через наближеність до фронту, лікарні міста стали вимушеним і єдино можливим прихистком для дітей, вилучених із неблагополучних родин. Це не виняткова ситуація, а системна відповідь на глибоку кризу, в якій опинилися діти без батьківського піклування у прифронтових зонах.
Лікарні замість дитячих будинків
Після евакуації дитячих інтернатів та центрів тимчасового перебування дітей, запорізькі медичні заклади стали тимчасовим домом для дітей, вилучених соціальними службами. Станом на квітень 2025 року, у лікарнях міста перебуває близько 20 дітей, які залишилися без опіки. Це як немовлята, залишені в пологових будинках, так і діти, яких доставила поліція після виявлення на вулицях, або ті, що опинилися під наглядом після звернень громадян про небезпечні умови проживання.
За словами начальниці міської служби у справах дітей Наталії Сиворакші, всі ці діти були вилучені через реальну загрозу їхньому життю чи здоров’ю. Після вилучення діти негайно направляються до лікарні, де їх обстежують, оформлюють документи, готують медичні довідки, а також передають справи до прокуратури та суду — для початку процедури позбавлення батьківських прав.
Шість немовлят у відділенні новонароджених
У запорізькому відділенні патології новонароджених сьогодні перебуває шість немовлят. Двоє з них — віком 8 і 10 місяців — раніше мешкали в евакуйованому дитячому будинку «Сонечко». Ще четверо — це зовсім маленькі діти, яким 1,5–2 місяці, і які були залишені в пологових одразу після народження.
Медикиня Тетяна Курочкіна, завідувачка відділення, розповіла, що всі немовлята надходять у занедбаному стані — брудні, з попрілостями і ознаками недогляду. У відділенні їм надають медичну допомогу, проводять обстеження та оформлюють усі необхідні документи для подальшого влаштування. Після надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, ці малюки можуть бути передані на усиновлення або влаштовані до сімейних форм виховання.
У кожного з вилучених дітей є своя передісторія. Хтось народився в умовах крайньої бідності, хтось жив на вулиці, хтось постраждав від зневаги або насильства. Але після втручання соціальних служб усі вони опиняються в одній і тій же системі, яка, попри нестачу ресурсів і загрози воєнного часу, намагається дати їм бодай тимчасову безпеку.
Втім, ця система має жорсткі часові обмеження. Як пояснює Наталія Сиворакша, перебування дитини в лікарні не може тривати довше ніж два тижні, адже медзаклади не призначені для довготривалого проживання. Якщо дитина хвора — її лікують, але після стабілізації стану постає необхідність термінового влаштування.
Якщо немає родичів, знайомих чи тимчасової опіки, дітей скеровують у дитячі будинки сімейного типу або передають до патронатних родин, які надають тимчасову сімейну підтримку. Але й тут є труднощі: на момент квітня 2025 року у місті вакантною була лише одна патронатна родина, яка могла прийняти тільки двох дітей. Інших доводиться перевозити в інші регіони України, де функціонують відповідні заклади. Через близькість до фронту в Запоріжжі заборонено створювати будь-які нові установи для тимчасового перебування дітей. Усі дитбудинки були евакуйовані або на захід країни, або за кордон.
Масштаби проблеми
За даними міської служби у справах дітей, на обліку перебуває близько 600 дітей, які потребують державного захисту. Щодня служба працює над запобіганням вилучення нових дітей. Але реальність залишається суворою: зруйновані сім’ї, алкоголізм, бідність, вигорання батьків, безробіття, психічні кризи, переїзди, депортації — всі ці чинники у повоєнному середовищі примножуються.
Ситуація у Запоріжжі є дзеркалом того, як війна ламає навіть ті системи, які до останнього залишались на плаву. Коли діти змушені жити у лікарнях, це означає, що держава і громада водночас втратили безпеку для найменших. І попри те, що медичний персонал, соціальні працівники та патронатні родини роблять все можливе, кожен день перебування дитини у лікарняній палаті є нагадуванням про структурний провал, який потребує не тільки виправлень, а й нової філософії турботи.
