22 квітня відзначаються Міжнародний день Матері-Землі та пов’язаний з ним Всесвітній день селфі Землі. Також у цей день відбулися події, які залишили глибокий слід у світовій, українській та культурній історії.
Міжнародний день Матері-Землі
Цей день став символом глобальної солідарності у справі збереження нашої планети. Цей день не просто чергове свято в екологічному календарі: він покликаний нагадати кожному, що Земля — наш спільний дім, і її здоров’я залежить від дій кожного з нас.
Ініціатива святкування Дня Землі виникла в 1970 році в США, коли сенатор Ґейлорд Нельсон закликав до масових акцій на захист довкілля. Тоді понад 20 мільйонів американців вийшли на вулиці, щоб висловити протест проти забруднення повітря, води, ґрунтів і безвідповідального ставлення до природи. Це стало початком потужного екологічного руху, який невдовзі охопив увесь світ.
У 2009 році Генеральна Асамблея ООН офіційно проголосила 22 квітня Міжнародним днем Матері-Землі. Така назва — не випадкова: вона відображає не тільки повагу до планети, а й підкреслює її живу сутність, нашу глибоку пов’язаність з нею, як із джерелом життя, підтримки та натхнення.
Цей день став платформою для обговорення таких важливих тем, як зміна клімату, втрата біорізноманіття, знищення лісів, масове забруднення океанів і ґрунтів пластиком, зниження якості повітря та води. Сотні громадських організацій, шкіл, університетів, муніципалітетів і звичайних людей по всьому світу беруть участь у висадці дерев, прибиранні територій, освітніх заходах, екологічних маніфестаціях і наукових форумах.
В Україні День Землі має особливий зміст, адже екологічні проблеми загострюються ще й через наслідки війни: мільйони гектарів забруднених вибухонебезпечними предметами, знищені ліси, отруєні водойми та значне навантаження на енергосистему. Водночас українське суспільство дедалі більше залучається до збереження довкілля: розвивається сортування відходів, відновлюються ліси, зростає попит на екологічну освіту.
Міжнародний день Матері-Землі — це заклик зупинитися, озирнутися довкола і відчути відповідальність за планету, на якій ми живемо. Не як ресурси, які можна бездумно споживати, а як дім, який потрібно берегти. Не на один день, а щодня.
Цікаві факти
Назву «Матір-Земля» в офіційному контексті ввела ООН, визнаючи культурну та філософську традицію багатьох народів, для яких Земля сприймається як жива істота, що дає життя.
Перший День Землі у 1970 році об’єднав понад 20 мільйонів людей — це було найбільше громадське зібрання в історії США на той момент. Саме завдяки цій події було створено Агентство з охорони навколишнього середовища (EPA).
Понад 190 країн світу відзначають цей день — від Канади до Кенії, від Японії до Колумбії. У багатьох із них День Землі перетворився на тиждень активної екологічної діяльності.
У 2020 році, на 50-ту річницю Дня Землі, події відбувалися віртуально через пандемію COVID-19. Тим не менше, захід зібрав понад 100 мільйонів учасників онлайн — найбільшу цифрову подію в історії екологічного руху.
Щосекунди на планеті вирубується близько 1,5 гектарів лісу — це понад 120 мільйонів гектарів на рік. Більшість вирубки припадає на тропіки, зокрема Амазонію, яку ще називають «легенями планети».
Лише 9% пластику у світі переробляється, решта або спалюється, або забруднює довкілля, зокрема океани. Деякі мікропластики вже знайдено в антарктичному снігу та людській плаценті.
Земля — єдина відома планета у Всесвіті, на якій існує життя, хоча вчені досліджують тисячі екзопланет у пошуках умов, подібних до земних.
Температура на планеті зросла приблизно на 1,2°C з доіндустріальної епохи, і якщо вона перевищить 1,5°C — це може спричинити незворотні зміни клімату, зокрема танення льодовиків, підняття рівня океану та посухи.
Всесвітній день селфі Землі
22 квітня разом із Міжнародним днем Матері-Землі світ відзначає ще одну яскраву ініціативу — Всесвітній день селфі Землі. Це свято поєднує екологічну свідомість, технології та людську емоцію в єдиному жесті — селфі на тлі природи. І хоча воно не має статусу офіційного дня в календарях ООН, саме ця неформальність надає йому особливої енергії: воно народилося з ініціативи вчених, але стало глобальним голосом звичайних людей.
Вперше День селфі Землі відзначили у 2014 році, ініціатором стала американська космічна агенція NASA. Метою було створення «планетарного портрету людства» у буквальному сенсі. NASA закликала людей із усіх куточків світу зробити селфі на фоні свого природного оточення: лісу, річки, степу, гір чи моря. Фото потрібно було розмістити у соціальних мережах із хештегом #GlobalSelfie. Згодом ці зображення стали частиною великого цифрового колажу планети — своєрідного «селфі» Землі очима її мешканців.
Ідея виявилася надзвичайно популярною. До ініціативи долучилися люди з усіх континентів, включаючи найвіддаленіші точки — від Антарктиди до джунглів Амазонки. Тисячі фотографій об’єдналися в мозаїку, яка продемонструвала не лише географічну різноманітність планети, а й універсальне бажання людей показати свою любов і турботу про Землю.
На відміну від офіційних екологічних форумів і нарад, цей день має особистісну, емоційну складову. Це день, коли мільйони людей згадують: ми не лише споживачі ресурсів, а й частина великого живого організму. Це простий, але глибокий жест — поглянути на себе і на природу навколо, відчути себе частиною глобального ландшафту.
Щороку 22 квітня користувачі соцмереж знову викладають свої фото з тегом #GlobalSelfie. І хоча офіційної координації з боку NASA більше немає, ініціатива живе власним життям. Її підтримують громадські організації, освітні платформи, екоактивісти, туристи, вчителі, студенти та діти.
Цікаві факти
Global Selfie 2014 став першим цифровим «портретом планети» з людських облич, створеним із 36 000 селфі з понад 100 країн. Мозаїка мала роздільність 3,2 гігапікселя.
Ідея виникла як частина кампанії «Earth Right Now» NASA, присвяченої новим супутникам спостереження за Землею, які запускали того року.
Серед найоригінальніших селфі — фото з вершин гір, пустель, джунглів, станцій у Тихому океані, а також з МКС (Міжнародної космічної станції).
Хештег #GlobalSelfie досі використовується щороку у квітні, і навіть без офіційної координації продовжує об’єднувати тисячі людей.
Деякі освітні заклади проводять спеціальні «екофотосесії» у день селфі Землі, де діти фотографуються на фоні дерев, шкільних садів, польових клумб чи паркових зон, після чого обговорюють екологічну відповідальність.
Українські екоактивісти також долучалися до ініціативи, особливо в 2018–2021 роках, коли до селфі додавали короткі меседжі про збереження Дніпра, Карпат, степів, боліт і унікальної української флори.
Історичні події в цей день
1915 — Під час Першої світової війни біля бельгійського міста Іпр німецькі війська вперше застосували хімічну зброю — хлорний газ. Це був перший масштабний випадок газової атаки на фронті, яка відкрила нову епоху жахливого ведення війни. Токсична хмара принесла смерть тисячам солдатів і залишила численні травми серед тих, хто вижив. Після цього хімічна зброя була визнана однією з найнебезпечніших у воєнній історії.
1918 — Кримська група Армії Української Народної Республіки під командуванням Петра Болбочана здійснила стратегічно важливу операцію: взяла під контроль Джанкой, а вже 24 квітня увійшла до Сімферополя. Ця операція, проведена на виконання таємного урядового наказу, випередила німецькі війська, які також претендували на контроль над півостровом. Взяття Криму стало символом військової рішучості УНР і вагомим моментом у боротьбі за державність.
1921 — Міська рада Чикаго ухвалила доволі несподіване для сьогоднішнього сприйняття рішення: штрафувати жінок за короткі спідниці та оголені руки. Розмір штрафів коливався від 10 до 100 доларів. Цей епізод є яскравим свідченням соціальних норм і боротьби за права жінок у ХХ столітті, коли навіть звичайне вбрання могло стати предметом юридичних обмежень.
1922 — У Подєбрадах (Чехословаччина) було урочисто відкрито Українську господарську академію, яка згодом трансформувалася в Технічно-господарський інститут. Цей навчальний заклад став важливим осередком української емігрантської освіти, зберігаючи традиції національного господарського мислення в умовах вигнання. Його випускники зробили вагомий внесок у розвиток української економіки й науки за кордоном.
1943 — Швейцарський хімік Альберт Гофманн зробив перше наукове повідомлення про психоактивні властивості ЛСД. Він сам випадково зазнав впливу речовини й описав яскраві галюциногенні переживання. Ця подія започаткувала тривалий період експериментів із психотропними засобами в медицині, психології та контркультурі.
1952 — Близько 35 мільйонів американців стали свідками унікальної телевізійної трансляції: репортажу з місця ядерного випробування в пустелі штату Невада. Це був перший випадок, коли глядачі могли побачити силу ядерного вибуху в реальному часі, що посилило страхи і захоплення новою ерою атомної енергії.
1967 — У Греції до влади шляхом військового перевороту прийшла так звана хунта «чорних полковників». Режим жорстко обмежив громадянські свободи, запровадив цензуру і масові репресії. Цей період в історії країни тривав до 1974 року і залишив болісну пам’ять про диктатуру в свідомості поколінь.
1969 — У Х’юстоні американські хірурги провели першу в історії успішну трансплантацію людського ока. Хоча зір при цьому відновити не вдалося, сам факт пересадки став проривом у трансплантології й відкрив нові горизонти для майбутніх досліджень і лікування очних захворювань.
1970 — У США вперше відзначили День Землі — екологічну ініціативу, яка зібрала мільйони людей у понад 2 тисячах університетів, 10 тисячах шкіл і сотнях міст. Цей день започаткував масовий екологічний рух у США та став поштовхом до створення Агентства з охорони навколишнього середовища.
2004 — На залізниці в КНДР поблизу китайського кордону сталося катастрофічне зіткнення двох потягів: один перевозив бензин, інший — вибухові речовини. Потужний вибух знищив вокзал і прилеглі будівлі, забравши життя до 3000 людей. Це стало одним із наймасштабніших техногенних інцидентів у Північній Кореї.
2007 — В українському ефірі відбулася прем’єра епізоду «Love’s Labours Lost in Space» популярного американського анімаційного серіалу «Футурама». Серія вирізнялася гумором, критикою сучасного суспільства та науково-фантастичним підтекстом, закріпивши серіал у статусі культового серед молодіжної аудиторії.
22 квітня 1844 року Озерянська ікона Божої Матері стала головною святинею Покровського собору в Харкові. Саме цього дня, згідно з церковним календарем старого стилю, було встановлено щорічний хресний хід з повернення ікони з Харкова до Курязького монастиря. Це стало можливо після того, як преосвященний Іннокентій домігся офіційного дозволу від Святішого Синоду та імператора Миколи І щорічно переносити чудотворний образ на зимові місяці до Харкова, де ікона перебувала в Покровському соборі, а навесні поверталася до місця свого першого вшанування — до Куряжу.
Сама Озерянська ікона здавна вважається покровителькою Харкова та всієї Слобожанщини. Покровський собор, де зберігається ікона, є десятим з дванадцяти символів Харкова, а сам образ — найголовнішою духовною святинею регіону. Згідно з народною легендою, ікона була явлена наприкінці XVIII століття селянину біля села Озеряни. Під час косовиці він випадково розсік ікону косою навпіл. Шокований і збентежений, він забрав обидві частини додому, поставив у червоному кутку й запалив свічку. Наступного ранку він побачив, що ікона зцілилася: з’єднана невидимою силою, вона залишила лише тонкий слід розсічення.
З того часу образ почав виявляти численні чудеса. Біля місця його явлення була збудована церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці, і саме там почалося його широке вшанування. Особливо знаменною стала історія 1871 року, коли Харків охопила епідемія холери. Озерянську ікону несли по домівках, магазинах, ринках, вулицях — у місті повсюдно служили молебні. Після цього холера раптово відступила. Народ закріпив за іконою ім’я «Рятівниця від хвороб». До неї звертаються з молитвами про здоров’я, зцілення від недуг, духовну опіку та порятунок.
Цікаво, що Озерянська ікона згадується у сучасному гімні Харківської області як святий символ духовної єдності краю. І хоча далеко не всі мешканці області, та навіть посадовці знають про сам гімн, його текст виразно засвідчує глибоку пошану до Матері Божої:
«Харківщино, земле слобожанська,
Вірні ми тобі на все життя
Матір Божа Озерянська
Освятила наше майбуття».
Цей фрагмент звучить як справжній духовний зв’язок поколінь з чудотворним образом, що продовжує бути джерелом віри, надії й захисту для харків’ян.
22 квітня 1952 року 35 мільйонів американців стали свідками прямої телевізійної трансляції випробування ядерної бомби в пустелі штату Невада. Це була перша в історії пряма трансляція ядерного вибуху, яка викликала нечуваний резонанс у суспільстві. Попри те, що ефір розпочався о 5:30 ранку за місцевим часом, рейтинги побили всі очікування — мільйони глядачів зібралися біля екранів, аби на власні очі побачити силу нової зброї.
Для багатьох американців ці випробування стали приводом для національної гордості — кожен новий вибух здавався потужнішим за попередній, і це сприймалося як символ могутності Сполучених Штатів. У медіа панував ентузіазм, трансляція супроводжувалась технічними коментарями й відчуттям наукового тріумфу. Американське суспільство 1950-х жило в атмосфері холодної війни, і такі видовища лише підсилювали переконання у стратегічній перевазі над СРСР.
Про наслідки цих вибухів ніхто тоді відкрито не говорив. Вплив радіації, екологічні руйнування, захворювання місцевого населення й військових, які брали участь у навчаннях поблизу епіцентру, залишалися поза інформаційним полем. Лише десятиліття потому з’явилися перші незалежні дослідження, які вказували на катастрофічні наслідки цих «телевізійних шоу» для людей і довкілля.
Подія 22 квітня 1952 року стала не лише телевізійним проривом, а й символом епохи, коли видовищність і політична демонстрація сили затьмарювали етичні та гуманітарні міркування.
22 квітня 1992 року в мексиканському місті Гвадалахара — другому за величиною місті країни — сталася одна з найстрашніших техногенних катастроф у Латинській Америці. Чотири потужні вибухи сталися в житловому районі, охопивши територію кількох кварталів і тривали впродовж чотирьох годин та чотирнадцяти хвилин. Загинуло щонайменше 252 людини, понад 1440 були поранені, 15 тисяч мешканців залишилися без даху над головою, було знищено 450 підприємств. Збитки оцінили в суму від 300 мільйонів до 1 мільярда доларів США.
Як з’ясувалося згодом, причини трагедії сягають ще 1980 року, коли тимчасовий робітник, найнятий для інженерних робіт, проклав каналізаційні труби в одній траншеї з бензопроводом. Це, на перший погляд, технічне рішення стало фатальним: каналізаційні труби були оцинковані, тоді як бензинові — сталеві. Контакт цинку й сталі спричинив електрохімічну корозію, яка згодом призвела до пошкодження труб і витоку бензину у підземні комунікації. Пальне накопичувалося під вулицями, заповнюючи каналізаційні тунелі на кілометри вперед.
Мешканці району ще за кілька днів до вибухів масово скаржилися на запах бензину, що доносився з люків і зливових стоків. Люди були налякані, але влада запевняла по радіо, що ніякої небезпеки немає, мовляв, усе під контролем. Вони не евакуювали мешканців, не зупинили рух транспорту й не перекрили мережу. Коли вибухи нарешті сталися, вони перетворили цілий район на руїни — знищено вулиці, будинки, інфраструктуру. Вибухова хвиля поширювалася на кілометри.
Катастрофа в Гвадалахарі стала ілюстрацією того, як низка технічних помилок, бюрократичної байдужості та людського нехтування може призвести до масштабної трагедії. Той самий «ефект метелика» — здавалось би, незначне інженерне рішення, прийняте десятиліттями раніше, запустило ланцюг подій, який зрештою вибухнув із неймовірною силою.
І найболючіше у цій історії — байдужість влади, яка до останнього заперечувала загрозу, навіть коли мешканці вже відчували небезпеку. Такі історії знайомі багатьом країнам — коли попередження ігноруються, а правда приходить лише разом з димом і уламками.
22 квітня 1998 року у під’їзді власного будинку було вбито Вадима Петровича Гетьмана — на той момент голову біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі. Це стало однією з найгучніших політичних і фінансових трагедій в історії незалежної України.
Вадим Гетьман був людиною, яка зробила неоціненний внесок у становлення національної фінансової системи. Саме він стояв біля витоків грошової незалежності України, відіграв ключову роль у створенні національної валюти — гривні. Та не менш значущим було й інше: Гетьман дав «путівку в життя» майбутньому президентові Віктору Ющенку, сприявши його призначенню на пост голови Національного банку.
Його смерть стала подією, яку багато хто вважає визначальною для другого президентського терміну Леоніда Кучми. Після вбивства Гетьмана політичний курс у державі набув нових, жорсткіших контурів, а впливові фігури, які могли скласти конкуренцію національній еліті, були усунуті або усамітнені.
Підозрюваного у вбивстві вдалося затримати лише у 2002 році. Ним виявився Сергій Кулєв — на момент злочину йому було 29 років. Суд визнав його винним і засудив до довічного ув’язнення. Водночас, за деякими даними, Кулєв входив до так званої «банди Кушніра», що діяла у кримінальних колах тогочасного Києва. І хоча слідство офіційно не довело політичну мотивацію вбивства, в українській політичній історії смерть Вадима Гетьмана залишається однією з найзагадковіших і найбільш обговорюваних.
