Новина про ризик втрати Україною доступу до 8,1 млрд доларів за новою програмою Міжнародного валютного фонду, про який ІА”ФАКТ” вже писало, – не просто історія про гроші. Наразі стає очевидно, що фінансування війни більше залежить не від Заходу, а від рішень усередині країни.
За даними Reuters із посиланням на Bloomberg, Верховна Рада має до кінця березня ухвалити пакет податкових змін, інакше під загрозою опиниться доступ до всієї програми МВФ, перший транш якої в 1,5 млрд доларів Україна вже отримала. Це змінює саму логіку: раніше питання було, чи дадуть гроші. Тепер – чи здатна Україна їх отримати.
Бюджет як система зовнішнього дихання
Щоб зрозуміти масштаб проблеми, достатньо подивитися на арифметику державних фінансів. За оцінками МВФ, дефіцит сектору держуправління без грантів торік становив 23,2% ВВП, або 2,059 трлн грн. Це означає, що Україна не “добирає” гроші, системно живучи з розривом.
Цього року ситуація залишається подібною: видатки сягають понад 60% ВВП, тоді як доходи значно нижчі. Це означає, що бюджет не є самодостатнім і не може існувати без постійного зовнішнього фінансування.
Фактично держава працює як система з постійним “зовнішнім диханням”. Зовнішніми надходженнями покриваються до 42% видатків бюджету. Це означає, що будь-який збій у міжнародному фінансуванні є не локальною проблемою, а одразу б’є по всій системі.
Водночас роль МВФ тут значно ширша, ніж просто кредитування. Програма на 8,1 млрд доларів є частиною пакета підтримки на 136,5 млрд доларів і виконує функцію фінансового якоря довіри для інших донорів.
Емісія як аварійний сценарій
Коли держава не отримує зовнішні кошти вчасно, у неї залишається обмежений набір інструментів. Один із них – фактично друк грошей.
Україна вже проходила цей сценарій у 2022 році, коли Нацбанк профінансував інфляційний тиск. У перший воєнний рік інфляція сягнула 26,6%.
Далі спрацював класичний ланцюг: зростання грошової маси, тиск на валютний ринок, девальвація і падіння реальних доходів населення. У липні 2022 року Нацбанк був змушений девальвувати гривню на 25%. Саме тому емісія сьогодні – це не політика, а аварійний сценарій. І кожна затримка фінансування робить його ближчим.
Політика як вузьке місце
Головна причина затримки – не технічна, а політична. Податкові зміни зачіпають одразу кілька чутливих груп: малий бізнес, споживачів і частину тіньових схем. Це означає, що у цих рішень немає очевидних вигодонабувачів. За даними руху ЧЕСНО, фракція “Слуга народу” скоротилася приблизно до 233 депутатів. І навіть формально маючи більшість, вона не здатна стабільно забезпечувати голосування: самостійний результат складає лише 14%. Це означає, що кожне складне рішення потрібно збирати вручну. У такій системі економічно необхідні рішення стають політично токсичними.
Ситуацію погіршує і загальний фон. Питання мобілізації, соціальної напруги і відкладених виборів створюють контекст, у якому будь-яке підвищення податків сприймається як ризик для політичного майбутнього.
У результаті виникає парадокс: рішення потрібні для фінансової стабільності, але політично їх дедалі складніше ухвалювати.
Захід більше не платить “на довірі”
Паралельно змінюється і поведінка партнерів. Допомога не зменшується, але змінюється її логіка. Ukraine Facility ЄС на суму до 50 млрд євро вже прив’язаний до виконання реформ. Фінансування більше не є автоматичним: воно стає умовним. Захід не відмовляється платити, але виплати прив’язані до виконання конкретних реформ. Тобто фінансування більше не є актом політичної підтримки в чистому вигляді. Воно стає інструментом управління реформами.
МВФ діє так само. Кожен транш прив’язаний до конкретних дедлайнів, критеріїв і структурних маяків. І навіть якщо умови можуть коригуватися, сама логіка умовності вже не змінюється.
Це принципово нова конфігурація. Україна більше не є винятком, для якого правила можна відкладати. Вона входить у стандартну модель: гроші в обмін на виконання.
Бізнес між легалізацією і тінню
Для бізнесу це не абстрактна історія. В Україні понад 1,7 млн ФОПів. І саме вони першими відчують зміни. Перехід на ПДВ означає зростання витрат і складності адміністрування. Другий напрям – імпорт через посилки. За даними Opendatabot, лише 0,75% посилок оподатковувалися. Скасування пільг означає, що дешеві товари подорожчають. Для споживачів менше грошей означає дорожчі товари та нижчу купівельну спроможність.
Межа витривалості і нова нормальність
Але ключова межа – не лише економічна. Скоріш психологічна. Рівень бідності у 2025 році становив 36,9%. Це означає, що суспільство вже перебуває у стані виснаження – і дедалі менш готове платити більше. Проблема не тільки в доходах, а й у відчутті справедливості. Якщо частина економіки не платить, податки сприймаються як покарання.
Важливо і те, що ця ситуація змінює поведінку не лише держави, а й економічних агентів. Бізнес починає закладати у свої рішення не лише податкові ставки, а й політичні ризики: затримки реформ, непередбачуваність правил, ймовірність фіскального тиску “ривками”.
Це означає зниження інвестиційної активності навіть без формального підвищення податків. За даними Європейської бізнес-асоціації, торік понад 70% компаній називали регуляторну непередбачуваність одним із ключових бар’єрів для розвитку, і ця частка зростає саме в умовах постійних змін правил гри.
У середньостроковій перспективі це створює ефект “повільного охолодження” економіки: бізнес не закривається масово, але і не масштабується. Це найменш помітний, але один із найнебезпечніших сценаріїв, оскільки він не викликає різкого падіння, проте поступово знижує потенціал зростання. Для держави це означає ще більшу залежність від зовнішніх джерел фінансування, оскільки внутрішня база оподаткування не встигає розширюватися.
Одночасно формується і новий тип поведінки домогосподарств. В умовах невизначеності люди скорочують споживання, збільшують заощадження “на випадок ризику” і обережніше ставляться до великих витрат. Це додатково тисне на економіку через зниження внутрішнього попиту. Так виникає замкнене коло: держава потребує більше доходів, але саме середовище, у якому ці доходи формуються, стає дедалі слабшим.
У підсумку ця історія не є разовою кризою. Вона описує нову нормальність. За оцінками МВФ, фінансовий розрив України на 2026–2029 роки становить 136,5 млрд доларів. Це означає, що залежність від зовнішнього фінансування збережеться. Політичні конфлікти нікуди не зникнуть. А бюджетний дефіцит залишиться структурним.
У цій системі кожен транш – не просто гроші, а тест на здатність держави діяти узгоджено. І саме це змінює головне питання. Раніше воно звучало як “чи дадуть гроші”. Тепер – “чи здатна Україна їх отримати”.
Це і є головний зсув. Гроші залишаються. Але вони більше не працюють самі по собі.
Тетяна Вікторова
