Четвертий рік Україна живе в умовах повномасштабної війни, яка перевернула життя суспільства, змінила його пріоритети та змусила громадян по-новому дивитися на роль держави. Якщо у перші місяці повномасштабного вторгнення для більшості українців було очевидним, що на перше місце має виходити єдність, а публічна критика сприймалася як небажане відволікання від боротьби, то з часом настрої суспільства стали змінюватися. Українці, які щодня відчувають на собі тягар війни, дедалі частіше наголошують, що навіть у найскладніші періоди не можна відмовлятися від права на дискусію й контроль влади. Інакше консолідація суспільства ризикує перетворитися на сліпу покору, здатну завдати не меншої шкоди, ніж політичні конфлікти. Така зміна настроїв стала очевидною після оприлюднення результатів опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології восени 2025 року.
Впродовж 19 вересня – 5 жовтня 2025 року соціологи опитали понад тисячу респондентів у різних регіонах країни, намагаючись з’ясувати, як громадяни оцінюють доречність критики влади у воєнний час. Виявилося, що 90% опитаних вважають, що діяльність влади має піддаватися критиці. Цей показник свідчить про помітне зростання недовіри до ідеї «мовчазної підтримки» у порівнянні з попереднім роком, коли таких відповідей було лише 81%.
Лише 8% українців зараз переконані, що критикувати владу взагалі не можна. Важливо, що ця категорія поступово зменшується: у 2024 році частка противників критики становила 13%. Отже, суспільство дедалі більше схиляється до думки, що контроль за діями державних інституцій залишається необхідним навіть під час війни, коли ризики політичної нестабільності особливо високі.
Опитування дало змогу оцінити не лише ставлення до критики загалом, але й її характер. Більшість респондентів, а саме 58%, виступають за конструктивний і виважений підхід, який дозволяє ставити незручні питання та вказувати на помилки, але водночас не створює додаткової дестабілізації. Для цих людей критика є формою співучасті у державному житті, способом допомогти владі виправляти недоліки й діяти ефективніше.
Водночас 32% опитаних висловлюють підтримку радикальнішій позиції, яка не передбачає компромісів і спрямована на жорсткий тиск на політиків. На відміну від конструктивної лінії, такий підхід здатен викликати більшу напругу, але, на думку його прихильників, він є необхідним у боротьбі з корупцією, зловживаннями й бездіяльністю.
Порівняно з 2024 роком відчутно зросла саме частка тих, хто вважає за потрібне критикувати владу у виваженій формі, тоді як прихильники радикальної критики залишилися на попередньому рівні. Це може свідчити про поступову «зрілість» суспільних дискусій, де громадяни вчаться відрізняти руйнівну риторику від відповідального громадянського контролю.
Коментуючи результати опитування, виконавчий директор КМІС Антон Грушецький звернув увагу на особливу роль медіаспільноти та громадських активістів. Саме журналісти й неурядові організації найчастіше стають джерелом розслідувань і викриттів, що впливають на суспільні настрої.
Соціолог підкреслив, що публікація фактів про корупцію або неефективність є важливим елементом громадського життя, проте в умовах війни будь-які повідомлення мають подаватися максимально відповідально, з урахуванням психологічної втоми суспільства. Люди потребують правди, але не менш важливим є те, як ця правда артикулюється. В іншому випадку навіть справедливі звинувачення можуть стати фактором деморалізації.
Особливе значення критики влади полягає в її впливі на антикорупційні процеси. За словами експертів, в українському суспільстві формується усвідомлення того, що прозорість і відкритість влади є не менш важливими, ніж військові досягнення. Коли громадяни бачать готовність держави реагувати на викриття й карати винних, довіра зростає, і це сприяє внутрішній стійкості.
У цьому контексті критика виконує функцію своєрідного запобіжника: вона не дозволяє владі втрачати орієнтири й нагадує, що суспільство не готове погоджуватися на відновлення старих практик кулуарності та вседозволеності.
Дані опитування КМІС свідчать, що українці дедалі більше усвідомлюють важливість критики влади як елементу демократичного процесу навіть у період війни. Зростання прихильників конструктивної критики означає, що суспільство намагається знайти баланс: з одного боку, зберігати єдність перед лицем зовнішнього ворога, а з іншого — не дозволяти владі уникати відповідальності за власні рішення.
Українська демократія проходить непросте випробування війною. Проте готовність суспільства до зрілих дискусій, до поєднання патріотизму з критичним мисленням, може стати одним з головних доказів її стійкості. Справжня сила нації полягає не в безумовній покорі, а вмінні контролювати владу й водночас підтримувати державу у боротьбі за майбутнє.
