Америка відступає: як Китай виграв торговельну війну й наближається до світового лідерства

У січні цього року президент Дональд Трамп офіційно оголосив торговельну війну Китаю. Брутальний тон, надвисокі тарифи, показова риторика – здавалося, Сполучені Штати мають пальму першості у глобальному змаганні за економічне та технологічне домінування. Проте реальність болісно суперечить офіційним заявам Білого дому. Китай, авторитарна держава з глибокою антизахідною риторикою, не просто вистояв – він узяв гору. І тепер дедалі більше фактів вказує на те, що Вашингтон не виграв цю війну. Навпаки – США втрачають вплив, конкурентоспроможність і довіру союзників. Як зазначає аналітик видання The Washington Post, Трамп ненавмисно допомагає антиамериканській диктатурі Китаю на багатьох фронтах.

Тарифний наступ і стратегічний відступ

Рішуче підвищення Трампом американських тарифів на китайські товари до 145% у квітні мало стати демонстрацією сили. Натомість Пекін відповів симетрично: 125% мита на американську продукцію і обмеження експорту рідкісноземельних металів, які є критично важливими для виробництва електроніки, автомобілів і військової техніки. У результаті Вашингтон змушений був відступити: тарифи знижено до 30% (США) і 10% (КНР). Формально – перемир’я, фактично – капітуляція.

Ця угода, яку Трамп назвав «історичною перемогою», жодним чином не вирішила ключові американські претензії, зокрема, крадіжку інтелектуальної власності, державні субсидії Китаю чи демпінг. Йдеться про основні структурні претензії США до економічної політики Китаю, які не були врегульовані укладеною торговельною угодою. Конкретизуємо їх. Річ у тому, що американські компанії роками скаржаться на те, що, працюючи в Китаї, вони змушені передавати технології місцевим партнерам, а також що китайські хакери системно викрадають технічну документацію, патенти, ноу-хау тощо. Це підриває конкурентоспроможність США.

Що стосується державних субсидій китайським компаніям, уряд КНР системно підтримує свої підприємства, особливо в стратегічних галузях (металургія, електротранспорт, мікроелектроніка тощо), надаючи їм дотації, дешеві кредити та преференції. Це дозволяє їм демпінгувати на глобальних ринках і витісняти конкурентів.

Китай експортує товари за цінами, нижчими за собівартість, щоб захопити ринок. Це шкодить американським виробникам, які не можуть конкурувати з такими заниженими цінами.

Отже, попри гучні заяви Трампа, досягнута угода не торкнулася цих системних проблем, які й були першопричиною торговельного конфлікту.

Економічні показники: не на користь США

Поки США намагалися “натиснути” на Пекін митами, китайська економіка зросла в першому півріччі 2025 року на 5,3%, тоді як американська – лише на 1,25%. На цьому тлі уряд Трампа ухвалює суперечливе рішення: дозволити продаж до Китаю новітніх чіпів Nvidia H20. Це технології подвійного призначення, критично важливі для штучного інтелекту і військової справи. Попри протест з боку експертів з безпеки, включно з колишніми радниками самого Трампа, угоду було схвалено.

Втрата союзників в Азії

Торгова агресія Вашингтона вдарила не лише по Китаю, а й по стратегічних партнерах США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Індія отримала 25% мита та загрозу санкцій за купівлю російських енергоносіїв. Південна Корея, Японія, В’єтнам, Таїланд, Малайзія, Тайвань – усі постраждали від односторонніх американських заходів. Навіть Австралія – близький союзник США – отримала 50% мито на сталь і 25% на автівки.

Риторика про «нову торгову еру» не переконує: “принизливою” назвав угоду з США один з японських чиновників, тоді як японські економісти прямо заявляють про загрозу партнерству.

Розпад американського впливу: дипломатія, наука і медіа

Паралельно з митами адміністрація Трампа скорочує фінансування дипломатії, зовнішньої допомоги й наукових досліджень. Закриття програм Держдепу щодо протидії Китаю в Південно-Китайському морі, спроби знищити Voice of America, вихід із ВООЗ та ЮНЕСКО – усе це відкрило для Пекіна вікно можливостей у країнах Африки, Південно-Східної Азії та Латинської Америки.

Інвестиції в дослідження та розробки у США скорочуються на понад 30%, у той час, як Китай збільшує своє фінансування у штучний інтелект, квантові технології, оптику, акумулятори, біотехнології, телекомунікації й мікропроцесори.

Китайський прорив: “Шок 2.0” вже настав

Перший “Китайський шок” (1999–2007), який коштував США мільйонів робочих місць у промисловості, був наслідком переходу Китаю від планової до ринкової економіки. Але шок 2.0 – значно небезпечніший. Китай більше не лише “фабрика світу” – він стає глобальним інноваційним лідером.

За останніми даними Австралійського стратегічного політичного інституту, Китай обійшов США у 57 з 64 ключових технологій, зокрема у штучному інтелекті, квантовій обробці даних, суперкомп’ютерах, машинному навчанні, енергетиці нового покоління. Лише у 7 напрямах США залишаються попереду.

Геополітичний ефект: США втрачають імідж і довіру

Опитування Pew Research Center у 24 країнах демонструє сумну тенденцію: рейтинг США стрімко падає, тоді як ставлення до Китаю покращується. В деяких державах Глобального Півдня, зокрема у Мексиці, ПАР, Туреччині й Індонезії, позитивне сприйняття Китаю вже перевищує американське. У Франції, Іспанії та Аргентині США розглядаються не лише як союзник, а і як загроза – частіше, ніж Китай.

Прогноз: як не втратити XXI століття

Головна проблема не в тому, що США програли окрему торговельну битву. Проблема в тому, що Америка відстає у визначальних перегонах майбутнього – за інновації, вплив і довіру. Політика тарифів без стратегії інвестицій і наукового розвитку виявилася хибною. Трамп обрав інструмент тиску, не маючи бачення модернізації. Результат – не стратегічна перемога, а короткочасне зниження шкоди за рахунок поступок Пекіну.

Щоб уникнути остаточного зміщення глобального центру сили до Китаю, США доведеться:

• перебудувати промислову політику, з фокусом на R\&D, інфраструктуру та технології;
• оновити систему альянсів, засновану не на страху, а на взаємній повазі й вигоді;
• перезапустити дипломатію та культурну присутність у світі – від Voice of America до обмінів студентами;
• розробити точкову торгову стратегію, що підтримує конкурентні галузі, а не знищує експорт партнерів.

Торговельна війна – лише симптом глибшої трансформації

Поразка США в останньому раунді тарифної конфронтації з Китаєм — це не одинична помилка в переговорах. Це сигнал серйознішої кризи: Америка втрачає вплив у світі, який стрімко змінюється. Протистояння з Пекіном оголило не тільки економічні розбіжності, а й суттєву відмінність у стратегічному мисленні, управлінні розвитком і баченні майбутнього.

Китай зміцнює свої позиції через довгострокові програми. Уряд ще у 2015 році започаткував програму Made in China 2025, що мала на меті вивести країну у глобальні лідери в галузях новітніх технологій – від робототехніки до авіації, від біомедицини до штучного інтелекту. Після американських санкцій Пекін адаптував підхід, але не відмовився від головного: державні інвестиції у стратегічні галузі тільки зросли. Результати відчутні вже зараз – компанія BYD витісняє Tesla на багатьох ринках Азії, а китайські виробники чіпів скорочують залежність від імпорту.

Паралельно Китай контролює критично важливі елементи глобального виробництва. У 2025 році влада запровадила обмеження на експорт галію й германію – рідкісноземельних металів, які використовуються у мікроелектроніці, оборонній промисловості та телекомунікаціях. Це рішення стало відповіддю на тиск з боку США й одразу завдало удару по американському ВПК та технокомпаніях. Сьогодні Китай забезпечує до 90% світового обсягу обробки рідкісноземельних металів, фактично диктуючи умови.

На цьому тлі Сполучені Штати демонструють втрату темпу. За останні 30 років частка США у глобальному виробництві чипів знизилась утричі. Попри ухвалення закону CHIPS and Science Act з бюджетом понад $50 мільярдів, перші великі інвестиції почали надходити лише через два роки, а помітних результатів досі немає. Внутрішня політична боротьба, повільна бюрократія та надмірна залежність від приватного сектора послаблюють здатність швидко реагувати на виклики.

Китай діє комплексно: крім технологічного прориву, він зміцнює економічні позиції за межами країни. Ініціатива “Один пояс – один шлях” уже охопила понад 140 країн. Кредитування, інфраструктурні проєкти, розвиток логістики – усе це створює мережу залежностей, у межах якої Пекін отримує доступ до ресурсів, ринків і стратегічних об’єктів. У багатьох регіонах світу саме Китай, а не Захід, асоціюється з розвитком, стабільністю і довгостроковим партнерством.

Америка тим часом втрачає не лише економічні переваги, а й довіру як глобальний лідер. Її спроби впливати через санкції, тарифні війни чи політичний тиск дедалі частіше викликають спротив або байдужість. Якщо США не почнуть глибоку модернізацію – інституційну, промислову, освітню – то ризикують опинитися на другорядних позиціях у новому геополітичному балансі.

Зіткнення моделей: свобода ринку проти державного планування

США десятиліттями будували економіку навколо принципів мінімального втручання держави, приватної ініціативи та глобалізованих ланцюгів постачання. Китай, навпаки, поєднує ринкові інструменти з централізованим стратегічним управлінням. Пекін не лише реагує на виклики – він планує на десятиліття вперед.

Такі сектори, як мікроелектроніка, штучний інтелект, “зелена” енергетика чи оборонні технології, отримують мільярдні дотації й пільги від китайської держави. Водночас американські компанії часто залишаються сам-на-сам у гонитві за прибутком і інноваціями.

Це створює парадокс: хоча США формально лідирують у технологіях, Китай швидко скорочує розрив, особливо у стратегічно важливих сферах. Поки американська політика коливається між виборами, китайська система мислить у категоріях поколінь.

Світ швидко втрачає ознаки однополярності. Формується нова багатополярна система, і той, хто буде до неї краще підготовлений, диктуватиме її правила. Зараз така підготовка – на боці Китаю.