Аналітик Олексій Копитько вважає, що Харків тримає на собі весь Лівий берег і є критерієм для національної політики

Харків сьогодні є одним з міст, яке найбільше потерпає від російських атак. Постійні обстріли змінюють не лише зовнішній вигляд міста, але й життя його мешканців, їхнє відчуття безпеки та майбутнього. У цих умовах аналіз того, що відбувається в Харкові, стає віддзеркаленням значно ширших процесів, які визначають політику і стратегію держави. Аналітик, військовий і політичний оглядач Олексій Копитько, сам уродженець Харкова, ділиться своїми міркуваннями про те, чому саме Харків формує унікальний критерій для України, як місто відрізняється від інших регіонів і чим загрожує відсутність належних відповідей на його виклики.

Він зазначає, що 23 серпня він уважно спостерігав за привітаннями з Днем міста. Його особливо вразило, що у його стрічці соціальних мереж теплі слова на адресу Харкова надходили з усієї України, а також від іноземців. Також зворушило відео з вулиці Сумської з гірляндами «зоряного неба», яке набуло великої популярності. Водночас, коли говорять про Харків, часто виносять за дужки моменти, які варто осмислити. Він наголошує: Харків — це показник рівня амбіцій України, це демонстрація того, на що країна реально претендує.

Аналітик вважає, що він запроваджував би «критерій Харкова» в усі національні політики за принципом: якщо Харкову від цього краще — це підходить, якщо ні — у смітник. Такий підхід мав би реалізовуватися народними депутатами, обраними від міста та регіону, однак, як він підкреслює, у цьому питанні все виглядає сумно, за рідкісним винятком.

Копитько наголошує, що зараз Харків стає мірилом складності всієї країни. Він проводить паралель з Кримом, який колись теж був такою міркою. Якщо держава не здатна обслуговувати складність Харкова і натомість вдається до спрощень, це є прямим шляхом до біди.

Для підтвердження своєї думки він звертається до даних соціології. Наводить цифри останнього доступного опитування IRI, проведеного наприкінці липня 2025 року. У звіті регіон «Схід» охоплює Харків, Донецьк і Луганськ, але фактично сьогодні цей схід — це Харків. В місті понад 15% населення складають переселенці з окупованих територій.

Копитько вважає, що результати дослідження дуже промовисті. На сході, тобто в Харкові, рівень підтримки місцевої влади (63%) вищий, ніж рівень підтримки президента (58%), і це єдиний макрорегіон з такою особливістю.

Він зазначає, що 26% мешканців розмовляють вдома російською, ще 44% користуються двома мовами. На його переконання, частина респондентів, які насправді розмовляють російською, дали більш прийнятні для соціологів відповіді. Це означає, що щонайменше 70% населення залишаються лояльними до російської мови, тоді як на заході України цей показник становить лише 10%.

Аналітик наголошує, що саме в Харкові найвищий рівень надії на те, що війна закінчиться раніше, ніж через рік — 30%. Тут також найбільший відсоток підтримки ідеї проведення якогось «референдуму», який би дозволив закінчити або зупинити війну. Він називає це прикладом магічного мислення. Він додає, що третина населення міста скептично ставиться до вступу в ЄС і відкрита до різних форм співпраці з Росією. Більше 40% мешканців скептично ставляться до НАТО і воліли б бачити Україну в якійсь формі нейтралітету.

Копитько вказує, що в Харкові вищий рівень підтримки ідеї виборів центральних органів влади, ніж місцевих. За його словами, рейтинг Володимира Зеленського тут на 11% вищий, ніж у Валерія Залужного, а у гіпотетичних партійних списках рейтинг умовної партії Залужного становить 18%, а Зеленського — 16%. Це означає, що Зеленський сьогодні є кандидатом півдня і сходу, а Залужний — заходу і центру.

Він також зазначає, що у Харкові вдвічі більше людей, ніж на заході, втратили роботу. І підсумовує: місто, без сумніву, стане електоральною базою «партії миру» у будь-якому її варіанті.

Разом з тим Копитько наголошує, що попри все сказане, важко знайти місто, яке більш люто ненавидить російських окупантів. Він нагадує, що щонайменше три українські армійські корпуси, найбоєздатніші й найбільш небезпечні для росіян, органічно сформувалися з добровольців, серед яких домінував або був дуже сильним харківський елемент. Йдеться про корпус «Хартія», «Азов» і 3-й корпус. Це без урахування 92-ї бригади, підрозділу «Кракен» та інших формувань, у складі яких значна кількість харків’ян.

Він зазначає, що Харків принципово відрізняється від стереотипного мейнстриму, але водночас категорично не сприймає нинішній російський політичний режим і точно не є частиною «русского мира» у кремлівському сенсі.

Аналітик пояснює, що у місті й регіоні існує певний настрій загального характеру на можливе майбутнє добросусідство з Росією, однак у той же час є абсолютно конкретний запит вже зараз: як ми житимемо до цього моменту? У статусі обложеної фортеці? У демілітаризованій зоні? Він зазначає, що цей запит часто, у тому числі навмисно, плутають з «проросійськістю». Насправді йдеться про потребу отримати відповіді, які враховували б харківську реальність у національних політиках.

Копитько наголошує, що для розуміння атмосфери достатньо подивитися на ситуацію з підземними школами. Якщо у Львові батьки переймаються тим, як підготувати дитину до 1 вересня, то у Харкові мами й тати, підштовхувані бабусями, ведуть справжні бої за право відправити дітей до підземних навчальних закладів. Він підкреслює, що таких закладів недостатньо й вони не покривають чисельну потребу. Той факт, що навчання під землею стало показником щастя й успіху, формує роздратування і ставлення до багатьох державних ідей як несвоєчасних чи неадекватних.

Копитько вважає, що якщо Київ не дасть відповідей на ці запити, у Харкові вистачить інтелектуального потенціалу, щоб сформулювати їх самостійно. Але ці відповіді далеко не всім сподобаються.

Він нагадує, що настрої в місті з 2022 року змінювалися. Зараз багато людей мають очікування швидкого миру, хоча й залишаються опорою для армії. Їм потрібні не слова, а конкретні дії й орієнтири.

Копитько підкреслює: Харків тримає на собі весь Лівий берег. Будь-яка соціологія фіксує особливості, які потрібно враховувати у політиках, що зачіпають повсякденне життя. Якщо Харків занепаде — занепаде весь Лівий берег принаймні.

Він зазначає, що найпростішим кроком після забезпечення базових умов безпеки або навіть паралельно з цим має стати концентрація у Харкові ключових сфер життя держави. На його думку, у місто мають переїхати книжкова галузь, судово-юридичні інституції, передові освітні проєкти, флагманська медицина, екологічні ініціативи, елементи оборонно-промислового комплексу. Він додає: там мають бути відкриті всі можливі міжнародні офіси — все, що тільки можна.

Окремо аналітик наголошує на необхідності створення у Харкові центрів для ідентифікації загиблих і зниклих безвісти, осередків для розмінування, а також відновлення роботи аеропорту. Він підкреслює, що хоче знати алгоритм того, як саме аеропорт буде реанімовано.

Копитько зауважує, що потрібно розуміти, що головною перешкодою на шляху до всіх цих змін є російська влада і особисто Путін з його оточенням. Єдиний спосіб подолати перешкоди — це участь кожного у обороні відповідно до власних можливостей. Харків не здригнеться хоча б з почуття протиріччя та відчуття власної переваги над тими, хто намагається його знищити. Водночас аналітик визнає, що додаткові джерела натхнення для міста не будуть зайвими.