“Вишиванка — не броня”: міністр освіти Оксен Лісовий і МОН отримали шквал критики замість святкових лайків

Цьогорічне святкування Дня вишиванки для Міністерства освіти і науки України виявилося дзеркалом глибокого суспільного незадоволення. Пост, який міністр Оксен Лісовий опублікував на своїй публічній сторінці у Facebook, мав усе для стандартного урядового етикету: фото з колективом, урочистий тон, патріотичне наповнення.

Підпис був зразково стилізований:

“Вишиванка — не предмет гардеробу. Це наш нематеріальний актив.
Спосіб ідентифікації “свій / чужий”.
Елемент нашої ідентичності.
Перегук естетики вишиванки з європейською традицією є ще одним свідченням нашої європейської культурної належності”.

Однак святковий тон швидко розтанув під тиском коментарів. Замість схвалень фото, реакція українців виявилася цілковито протилежною, і це є унікальним випадком, коли всі коментарі були критичними. В них не було ані привітань, ані естетичних компліментів. Усі без винятку критикували міністерство та його очільника. Люди написали про реальні проблеми в сфері освіти: скасування фінансування малокомплектних сільських шкіл, відсутність комплексної стратегії освітньої реформи під час війни, хаотичні рішення щодо дистанційного навчання, недофінансування інклюзивної освіти та занепад системи професійної підготовки тощо.

Одними з найпоширеніших лейтмотивів були: “Вишиванка не замінює роботи”, “Гарні слова — не бюджет для шкіл”, “Поки вишиваєте — вчителі виживають”, “Ідентичність — це не лише одяг, це ще й доступ до освіти”.

Ось добірка коментарів під постом Оксена Лісового:

Юрій Панасюк:
“Навіть вишиванка пусту душу не прикриє. Робіть уже щось зрозуміле з освітою, а то ця галузь, під вашим чуткім керівництвом, вріже дуба”.

Oleksandr Chernokon:
“Нарешті ми побачили кому “дякувати” за безкінечні курси, безглузді програми та методичні рекомендації, конкурси, змагання, флешмоби, фотозвіти, три оцінки… жебрацькі зарплати… і за чай без цукру в шкільних столових”.

Мирослава Пігур:
“Руйнуємо освіту — по-патріотичному!”.

Олена Кривцунова:
“Свято! Дожилось, допрацювалось МОН, що майже жодного позитивного коментаря. Сором. Скільки працівників! Чому ви не реагуєте на петиції, на звернення?”.

Москаленко Тетяна:
“Норми про закриття сільських шкіл 45/60 учнів — це патріотично! Такий злочин знищення українського села не прикрити жодною вишиванкою! Думайте!!!”.

Olya Ul’ko:
“Лісовий хоть розуміє, що таке зарплата у 7 тисяч гривень? Верніть престиж для вчителя, який був раніше! Повісили на вчителя усе, що треба і не треба! Хай згадає, що у вчителя є теж свої діти і своє особисте життя!”.

Юрий Лукшиц:
“Вишиванки є, отже, можна красти”.

Микола Гладюк:
“Нищити освіту, одягши вишиванку, — цинізм вищого рівня”.

Спалва Енгела:
“Мати рідна, хата темна. Яка купа міністерського лайна. Ні обійти, ні бульдозером прибрати. Але ж в вишиванку треба впертись. Ви на поховання освіти так вдяглись? Мають за що купити вишиванку… Зарплата по 100 тисяч!  …а у вчителів…”.

Olesia Hunchyk:
“Продажні лицеміри, які руйнують освіту — тобто майбутнє України. Не соромно одягати вишиванки?”.

Ніна Гордій:
“Побачили, скільки… непотрібних кабінетних паперотворців одержують зарплату і гублять освіту”.

Світлана Нікіфорук:
“Дайте нормальну Зарплату Вчителям!!!
Ви там нелюди безбожні і не милосердні!
Грішать, коли скорочують Вчителів, закривають школи”.

Алла Алла:
“Ще такого хаосу і приниження освіта не мала як зараз. МОН, ви хто????”.

Леонід Березовський:
“Піарщик-плагіатор! Знищувач української освіти!”

Любов Панасюк:
“Люди, достойні носити вишиванку, зараз одягнуті в піксель”.

Ольга Шевченко:
“Дайте спокій освіті, вже загубили все, що можна було загубить”.

Роман Сергієнко:
“Прикривати зневагу, порушення Конституції України та конституційних прав громадян, прикриваючи це вишиванкою… Це не патріотизм”.

Анатолій Скулинець:
“Ганьба міністерству, яке нічого корисного не зробило ні для людей, ні для студентів”.

Лідія Бабюк:
“Дармоїди… шкідники… бездари…”.

Ця реакція не є просто емоційною “атакою у Facebook”. Це симптом втомленого, але активного громадянського суспільства, яке критикує МОН за неефективні дії і знищення освіти в Україні. І це вперше за останні роки, коли навіть у символічні дні державна структура не отримує індульгенцію на патріотичну візуальність. Суспільство посилає чіткий сигнал: красиві гасла і фото — це добре, але вони не можуть існувати замість дій. У випадку МОН цей запит звучить особливо гучно, бо освіта є фундаментом виживання в умовах війни, не менше ніж оборона чи дипломатія. І саме тому реакція суспільства на святковий пост була такою безкомпромісною.

Комунікаційно, пост мав стати способом продемонструвати єдність і національну стійкість у символічний день, але відсутність навіть натяку на визнання кризи в самій освітній системі зробила його фальшивим. Цей випадок може ввійти в історію цифрової комунікації державних органів як приклад несподіваного, але цілком логічного провалу. Бо мова йде не про хейт і маніпуляцію, а аргументовану, влучну й абсолютно одностайну реакцію суспільства.

Цей потік критики є першим безпрецедентним для постів державного рівня в символічний день. Це щира реакція освітян, батьків і небайдужих громадян, які не побачили жодного сенсу в показовому фото, натомість відкрито заявили про системну руйнацію освіти.