Повномасштабне вторгнення Росії в Україну зламало життя мільйонів українців, повністю перекроївши їх звичний побут та змусивши зробити крок у невідоме. Того жахливого 2022 року люди змушені були шукати порятунку і зробити найскладніший вибір у своєму житті – покинути свої домівки, свої робочі місця, розлучитися з рідними. Так, мільйони українців, більша частина з яких це висококваліфіковані спеціалісти у різних сферах діяльності, опинилися поза межами власної країни.
Станом на 2024 рік, в країнах ЄС перебуває 4,263 млн українців. Звісно, що такий відтік позитивно позначився на прирості населення 27 країн ЄС, як зазначає Євростат. За кількістю українських біженців, перше місце займає Німеччина – 1,322 млн осіб. На другому місці Польща – 953 тис осіб, а на третьому місці Чехія – 350 тис осіб.
Як українці адаптувалися в країнах ЄС
Німеччина
Перебування у Німеччині без реєстрації дозволене строком до 90 діб. По завершенню даного строку треба або виїхати з країни, або оформити статус біженця. У 2024 році уряд країни запланував збільшення соціальних виплат для біженців на 12% у порівнянні з минулим роком. Сума грошової допомоги розподілена наступним чином:
- для самотньої людини похилого віку – €563 на місяць;
- для батьків-одинаків – € 563 на місяць;
- для повнолітньої особи – €506 на місяць;
- дітям 14-17 років – €471 на місяць;
- дітям 6-13 років – € 390 на місяць;
- дітям до 5 років – € 357 на місяць.
На придбання шкільного приладдя держава також здійснює виплату грошової допомоги у розмірі €130 на кожного школяра у першому півріччі та €65у другому півріччі. Всі виплати припиняються, як тільки біженець знайде роботу.
Втім, лише кожен п’ятий українець у віці 25-59 років зміг працевлаштуватися у Німеччині. Таке становище пояснюється тим, що 70% біженців становлять жінки з дітьми. Інтеграція жінок на ринку праці відбувається набагато складніше, ніж чоловіків, адже матері не можуть отримати нагляд за своїми дітьми, а тому змушені проживати лише на грошову допомогу. За даними Федерального агентства з праці (BA), частка працюючих українок становить 1,2% у 2024 році, що менше у порівнянні з 2023 роком(1,7%). Скоротився і показник працюючих біженців чоловічої статі з 3,4% у 2023 році до 2,4% у 2024 році. На роботу приймають в основному в сферу обслуговуючої праці, віддаючи перевагу тим працівникам, хто вже має водійське посвідчення та за умови знання мови.
А отже, важливо записатися на курси вивчення мови, які держава пропонує безкоштовно. Процес інтеграції значно полегшило б знання англійської мови, адже це мова, на якій спілкується весь світ. Але більшість українських біженців не володіють навіть однією іноземною мовою на рівні, необхідному для спілкування, і тут для них розпочинається справжнє випробування.
“Мовні курси швидкі і інтенсивні, і за півроку опанувати мову з нуля важко. Якщо українці навіть складуть екзамен, не факт, що будуть нею спілкуватися і зможуть знайти роботу. Особливо люди старшого віку”, – розповідає Олена Розказова з Луганщини.
Все ділове листування відбувається в Німеччині двома мовами: німецькою та англійською. І жарт про написане у документі нерозбірливим шрифтом при заповненні кіпи паперів перестає бути жартом, а, навпаки, стає не вирішеною проблемою для українців. Суворий бюрократичний підхід німців лякає українців. Як розповіла Олена, їй для оформлення інвалідності надіслали 12 аркушів нормативних документів і, звісно ж, всі написані німецькою мовою.
Житло теж надається державою безкоштовно в основному у сільській місцевості, так як міста вже переповнені на даний момент. Олена, маючи дитину з особливими потребами, вирішила знайти собі приватне житло, однак, зіткнулася з проблемами.
“Черга на житло у Німеччині – непрозора. Ти заповнюєш анкету, вони набирають 600 охочих, 200 запрошують на огляд квартир, і з них лише 5 отримують житло. За яким принципом обирають – невідомо”, – скаржиться Олена.
Українцям зі статусом біженців медична допомога надається безкоштовно у Німеччині, але через великі черги потрапити до лікаря не дуже просто. У німців існує відмінність між терміновими операціями, коли допомога надається “тут і зараз” та звичайним походом до лікаря з незначними проблемами. Отже, треба записатися на прийом та чекати, коли прийде твоя черга, а цей момент може настати нескоро.
“Записати дитину до лікаря неможливо. Я, наприклад, не можу півтора місяця”, – розповідає Ольга Сайфуліна з Макіїївки.
Діти українських біженців можуть відвідувати німецькі школи безкоштовно. Дітей біженців відправляють як у звичайні класи, де навчаються німецькі школярі, так і до спеціальних інтеграційних класів, де навчаються діти біженців з різних країн. Та ефективність інтеграції в таких класах дуже низька, а мотивація до опанування німецької мови на нулю. Як поділилася своїм баченням проблеми німецька вчителька з Баден-Вюртембергу Сара, мовний бар’єр дуже ускладнював навчальний процес, а діти скоріше підтримували спілкування на своїх мовах, що ставало на заваді комунікації. На думку педагога, поруч з німецькими школярами мовна інтеграція українців відбувалася б значно швидше.
Ставить під сумнів необхідність інтеграційних класів і Джуліан Каракаялі, професорка соціології в Євангельській вищій школі в Берліні:
“Сегрегація мігрантів у школах на практиці має більше негативних, аніж позитивних наслідків. “Willkommensklasse”- це паралельна система, яка не інтегрована у звичайну шкільну систему та стигматизує учнів.”
На її думку, найбільш дієвим є процес занурення у мовне середовище одразу. Лише такий підхід дасть позитивні результати.
Разючі успіхи помічають і самі батьки.
“Якщо мені потрібна допомога у перекладі з української на німецьку у транспорті чи у магазині, то я звертаюся по допомогу до своєї 9-річної доньки”, – розповідає Лариса, мама української школярки, що наразі навчається у молодшій школі містечка Бад-Гоннеф.
Варто зазначити, що адаптація українських школярів дуже залежить від їх віку. Як правило, швидкими та гнучкими до інтеграційних процесів стають молодші школярі, а от підлітки стикаються зі справжніми випробуваннями: мовний бар’єр, страх бути висміяним, непорозуміння з однолітками.
“У перший день в школі було дуже страшно. Мене завели до класу, а там все – німецькою. Потім я зрозуміла, що навколо мене сидять і інші діти з України, стало легше”, – ділиться своїми враженнями 18-річна Лола з Кам’янця-Подільського.
Михайло навчався до війни в українському коледжі за спеціальністю “Інженерія програмного забезпечення”. Після прибуття до Німеччини продовжив навчання дистанційно, але змушений був відвідувати і німецьку школу.
“Німецька школа мені не сподобалася. Всі заняття проходили німецькою, і було багато непотрібних уроків. На деяких нас просто виводили на вулицю на якийсь город, і вчитель показував та розповідав, що і як у нього там росте”, – скаржиться хлопець.
Донька Ольги з Макіївки зіштовхнулася з булінгом. Проте, як зазначає Ольга, не з боку німецьких школярів, а саме з боку біженців.
“Булінг був не тільки у школі. Він почався ще в хостелі, де ми жили. Діти-біженці були агресивні. Не задоволені, що залишилися без друзів, налякані війною і невідомістю, вони зганяли зло на слабших”, – розповідає Ольга.
Також біженка відзначає професіоналізм німецьких педагогів у вирішенні таких конфліктів. Навіть, не розуміючи про що саме сваряться діти-біженці, вчителі намагаються вирішити конфлікт, не перекладаючи відповідальність лише на батьків бешкетників, а залучають до обговорення ситуації обидві сторони.
Попри всі труднощі адаптаційного періоду, все більше біженців з України планує залишитися у Німеччині. Про це свідчать результати опитування Центру міжнародних інституційних порівнянь і міграційних досліджень Інституту Ifo у Мюнхені .77% респондентів висловили бажання залишитися в Німеччині принаймні на два роки, 2% планують переїхати до іншої країни. На думку фахівців на таке рішення вплинула затяжна війна. Проте зазначають і інші причини, як от неможливість знайти житло, чи проблеми дітей у школі. Проте, за даними центрального реєстру іноземців ФРН, спостерігається відтік близько 321 тис українських біженців з країни. Чи повертаються вони до України, чи прямують далі, даних поки що немає.
Пльщоа
Ще у мирний час Польща була тією країною, яка приваблювала українських заробітчан. Схожість країн не тільки близькістю кордонів, а й мовою, способом життя, спільністю історичного минулого тільки сприяли цьому процесу.
Тому, на початку повномасштабного вторгнення саме Польща була першою країною, яка прийняла найбільшу кількість українських біженців. Працедавці Польщі охоче віддають перевагу робітникам з України. За результатами дослідження “Барометр ринку праці Польщі”, 78% працедавців-поляків позитивно відгукуються про українських робітників. Серед позитивних якостей українців респонденти виділяють:
- швидку адаптацію – 42% опитуваних;
- швидке опанування польської мови – 30% опитуваних;
- працьовитість – 34% опитуваних.
Тому знайти роботу в Польщі українським біженцям досить легко. Про цей факт свідчить динамічний зріст рівня працевлаштування українців – 65% (2022 рік), 80% (2023 рік). Зараз у Польщі налічується 762 тис офіційно працевлаштованих біженців з України (83%).
“Потрапити на хорошу вакансію та працювати в офісі складніше, адже роботодавці мають високі вимоги до працівників. Але, якщо кандидат підходить, вони не звертають уваги на громадянство, покладаючись виключно на здібності та навички”, – розповідає Олег, переселенець з України, який працевлаштувався в одну з компаній у Варшаві.
За даними опитування 2023 року, розподіл працевлаштованих українців у Польщі відбувся наступним чином:
- на виробництві – 14%;
- у закладах харчування – 12%;
- у сфері ремонту та торгівлі – 6%;
- відкрили власний бізнес – 5%.
З початку повномасштабного вторгнення 53% біженців з України отримують соціальні виплати, проживаючи в Польщі. Але, з метою умов стабілізації перебування українських переселенців в країні, Сейм Польщі у 2024 році вніс деякі зміни у надання грошових виплат. Таким чином, разову допомогу в 300 злотих було скасовано. 40 злотих в день на харчування та житло тепер можна буде отримати лише при наявності підписаної угоди з органом місцевого самоврядування. Щомісячні виплати розміром у 800 злотих на дитину та 300 злотих на придбання шкільного приладдя видаватимуть лише тим батькам, чиї діти відвідують польські дитячі садки та школи. Також, починаючи з 2025 року для отримання дозволу на тимчасове проживання, переселенці матимуть пройти процедуру оформлення карти побиту, що діятиме протягом трьох років.
Щодо проживання в Польщі, то тут ситуація залежить від умов, які склалися у переселенця:
- 55% користуються житлом, що оплачує для них працедавець;
- 33% знімають житло самостійно;
- 4% проживають у гуртожитках;
- 8% оселилися у місцевих жителів.
Взагалі, з того моменту, коли українські переселенці стали намагатися самотужки шукати собі житло, зросла і конкуренція на бюджетні помешкання.
“Зараз власники квартир обирають серед людей тих, хто їм найбільше підходить, тому що конкуренція на помешкання досить велика. Більше шансів на заселення — у кандидатів без дітей і без тварин”, – ділиться своїми спостереженнями переселенка з України Лілія.
Медична система у Польщі дуже схожа з українською та надається пацієнтам безкоштовно. Потрапити до будь-якого лікаря можна без направлення сімейного лікаря, а записавшись на прийом самостійно і безкоштовно. Проте сам сімейний лікар, так як і в Україні, опікується всією родиною. У разі потреби у невідкладній медичній допомозі можна викликати швидку, але, якщо викликати її у нескладних випадках, то можна заробити штраф. Мовний бар’єр може стати на заваді розуміння між лікарем та пацієнтом. Тому українські біженці зіштовхуються з необхідністю пошуку перекладача в такій ситуації, за послуги якого треба буде заплатити самим.
Так як українські школярі могли навчатися дистанційно у своїх рідних школах, польська влада зіштовхнулася з проблемою відстеження такого навчання. А оскільки в країні освіта обов’язкова, то починаючи з вересня 2024 року, влада зобов’яже українських школярів відвідувати польські навчальні заклади. Якщо батьки українських дітей відмовляться від навчання їх дітей у місцевих школах, то їх позбавлять грошових виплат. Наразі в країні навчається 145 тис дітей біженців у польських школах та 34 тис дітей у дитячих садках. Ситуація з дитсадками досить напружена, бо державні садочки часто переповнені, а за приватний доводиться сплачувати в середньому 250 злотих на місяць. Поки що польським законодавством не передбачено викладання української мови у місцевих школах для українських біженців. Проте влада працює над реалізацію плану щодо введення української мови, як іноземної для дітей біженців, а також залучення до процесу навчання українських вчителів, що теж переїхали до Польщі. Зараз українські діти вимушені поєднувати навчання в польській та українській системах навчання, що є дуже складно. Часто це призводить до того, що, або українські школярі кидають навчання у польській школі, або випадають із української освіти. Водночас, за даними дослідження “Центру громадянської освіти”, все менше стає підготовчих класів, де зараз навчається лише 11% дітей біженців. Хоча практика показує, що діти, які відвідують такі класи, менше кидають польські школи.
Не дивлячись на впровадження низки заходів для підтримки українських біженців у Польщі, все ж таки починає спостерігатися зростання негативного ставлення до них з боку місцевого населення. За даними дослідження “Соціальне сприйняття біженців з України, мігрантів і дій польської та української держави”, 19% поляків виступають проти допомоги українцям. 72% бажають, щоб держава ставила на перше місце інтереси місцевого населення. 61% опитуваних виявили бажання, щоб українці після закінчення війни повернулися додому.
“Українці самі часто змушують поляків змінювати до себе ставлення своєю поведінкою. Дуже багато людей, які хочуть жити задарма. Я, наприклад, кілька разів ходила по гуманітарку – отримувала продукти. Поляки, які її видають, дуже терплячі. Їм що привезли – те вони і роздають. Спочатку вони пускали українців самих вибирати, що їм потрібно. Але ж наших, якщо так пускати, то перші 10 затаряться, а решта 500 підуть з порожніми руками. Тому поляки стали фасувати і видавати пакетами. Але й тут знайшлись в черзі незадоволені тим, що дають”, – розповідає Наталя з Чернігівщини.
Чехія
Чехія – це третя в нашому топі за кількістю прийнятих українських біженців країна. Перші шість місяців держава підтримує біженців грошовою допомогою у розмірі 5тис крон щомісяця, а вже потім виплачує 4 860 крон дорослим та 3 490 крон дітям. Держава видає кошти і на проживання:
- для тих, хто оселився у будинку чи квартирі, що знаходяться у реєстрі житла для біженців – 3 000 крон на одну особу;
- для тих, хто проживає у гуртожитку, або знімає житло – 2 400 крон;
- для вразливих категорій населення (матері-одиначки, особи з інвалідністю, багатодітні родини) – 4 800 – 6 000 крон.
На ринку праці у Чехії потребують медсестер, будівельників, робітників у різних галузях промисловості, педагогів та робітників у сфері обслуговування. За статистичними даними лише 30% українських біженців працюють за фахом. В той час як 41% працюють на менш кваліфікованих посадах та не за фахом. Непоодинокі випадки, коли українці йдуть працювати у надто важких умовах, так як заробітні плати у Чехії досить низькі для біженців (6 євро за годину роботи). Головна причина такого становища – це нездатність українців повноцінно комунікувати через незнання мови. Лише 44% українських біженців змогли опанувати чеську мову на достатньому рівні. Іншою причиною стала неможливість помістити маленьких дітей у дитячий садочок. Лише 27% батьків-біженців влаштували своїх дітей до дитячих садочків Чехії.
Медичне обслуговування в Чехії для біженців безкоштовне лише перші 150 днів перебування у країні. Надалі медичне страхування стає платним. І лише невідкладні випадки обслуговуються безкоштовно. Також у разі відсутності оформленої страховки, можна скористатися безкоштовними послугами лікарів-волонтерів.
За даними Міністерства освіти Чехії, у чеських школах зареєстровано 37 тис українських школярів. Але записати біженцям дитину в школу виявляється справжнім випробуванням, оскільки місць просто катастрофічно не вистачає, а через три місяці перебування в країні чеська влада спитає, чому ж дитина не ходить до школи і може, навіть, притягнути до відповідальності. Тобто виявляється якесь замкнуте коло. Сталося так, що в країні є порядок прийому до територіальних шкіл, коли держава має зареєструвати до школи дитину, яка проживає саме в цьому районі. Отже, біженці – це вже сторонні, яким і відмовляють на користь місцевих.
Важливо отримати письмову відмову, якщо дитині не знайшлося місця у територіальній школі. Це послугує доказом для Міністерства освіти Чехії, що батьки-біженці намагалися зареєструвати дитину, але не потрапили до школи через брак місць. Тоді адміністрація почне займатися пошуком школи для дитини. Але не заборонено робити це і самим біженцям самостійно.
“Ми обійшли п’ять чи шість шкіл поблизу місця проживання. Ніде не було місць і квот для українських дітей теж немає. Досі шукаємо школу. Я писала в odbor školství. Вони відповіли, що в усіх школах місць немає, ситуація складна, і очікують, що ще приїдуть біженці з України, тому спочатку потрібно шукати місце в школі, а потім житло й роботу поблизу”, – пояснює ситуацію біженка з України Наталія.
Вони з сином шукають школу з 2022 року, а сам хлопчик поки що відвідує адаптаційну школу.
На території Чехії зареєстровано 320 тис українських біженців, серед яких 26% – це діти. Але близько 14 тис українських школярів досі не можуть відвідувати чеські школи через надмірне наповнення. Тож здобуття освіти українськими біженцями на території Чехії досі залишається проблемним питанням, що потребує негайного вирішення. Та, на превеликий жаль, віз і нині там.
Ірина Кульгейко приїхала до Чехії разом з двома доньками з Донеччини. Жінка розповідає, що одразу Чехія здалася їй дуже привабливою, бо пропонувала гарні умови з перших днів перебування. Але, чим більше прибувало українських біженців, тим швидше змінювалося відношення чехів.
“Чехи фактично звинувачують нас, що у них почалась інфляція, почалась криза, почали рости ціни, – розповідає Ірина.
Жінка говорить, що її донька зіштовхнулася, навіть, з проявом агресії в школі, коли одна з чеських вчительок вдарила її по колінах за неправильно, на її думку, складені підручники.
За даними опитування, 65% українських біженців віком від 29 років планують своє подальше майбутнє у Чехії, а респондентів віком від 50 років з такими ж намірами – 40%. Прагнуть виїхати з країни ті, хто так і не зміг опанувати мову(54%) та українські біженці з найменшими доходами(47%). Серед проблем інтеграції деякі респонденти назвали труднощі адаптації своїх дітей у школі та деякі випадки проявів дискримінації.
“Змінилося ставлення простих людей в магазині, в якомусь кафе. Продавчиня чи офіціантка до чеха одразу підходить, а до українців – ні. Наприклад, стою я в місцевому магазині, підходить моя черга, а продавчиня раптом робить вигляд, що вона там щось витирає, прибирає, а потім тільки обертається повільно і дивиться на нас. І так постійно, в усіх моментах.”, – згадує Ірина приклад такої ситуації.
Попри всі труднощі і негаразди, що виникають у процесі інтеграції, країни ЄС проявили співчуття та значну підтримку українському народу під час повномасштабного вторгнення. Згадані вище країни у доступний їх устрою спосіб намагаються створити сприятливі умови для швидкої інтеграції українських біженців.
Значні та тривалі вимкнення електроенергії, що мали місце у травні-червні 2024 року, стали причиною нової хвилі міграційного руху українців за кордон. Так, за даними Євростат, у червні 2024 року зафіксовано близько 6,6 млн осіб, що виїхали з країни. Яку країну для пошуку притулку оберуть українці, покаже час та статистичні дані.
Державна прикордонна служба звітувала про перетин кордону 7,8 млн українців за перші чотири місяці 2024 року. З них 1,5% не повернулися. Проте у квітні цього року було відмічено, що кількість тих, хто повернувся перевищила кількість від’їжджаючих на 56 тис осіб. 61% опитуваних українців, що перебувають за кордоном, висловили бажання повернутися додому. Причому жінок на 55% більше, ніж чоловіків. Ймовірно, це пояснюється страхом чоловіків перед неможливістю повторного перетину кордону у разі повернення або страхом бути покараним за ухилення від призову до лав ЗСУ.
Дослідники прогнозують два сценарії повернення біженців:
- за оптимістичним до України має повернутися 2,2 млн осіб;
- за песимістичним – 1,2 млн осіб.
Ірина з Донецька:
“Я, коли їхала сюди, то думала, що це на два-три тижні – пересидіти обстріли, війну… Але я вже тут другий рік. І поки ще нічого не зрозуміло, що буде далі”.
Наталя з Чернігова:
“Дома було краще все! І заробляти було легше. Це мій дім. Там все залишилося. Мене вирвали з корінням!.. Це ж не моє бажання було переїхати сюди. Якби не війна, я б повернулась вже зараз назад. Раніше я розмірковувала, щоб переїхати жити кудись в Європу. А ось тепер, не знаю, можливо, це через війну, мені навпаки хочеться повернутись. Мені хочеться доробити свій будиночок. Мені хочеться на Батьківщину!”.
Отже, вирвані з корінням, далеко від рідних та власної домівки, українці змушені поневірятися, чекаючи, коли скінчиться ця жахлива війна, яка відібрала в людей все те, що було дороге їхньому серцю, звичний плин життя та впевненість у завтрашньому дні.
