ІА “ФАКТ” вже писало, що днями Мілорада Додіка засудили до року ув’язнення та відсторонили від влади за підрив Дейтонської угоди, яка є основою державного устрою Боснії. Втім засуджений сепаратистський політик називає цей вирок політичним переслідуванням, а Кремль його в цьому підтримує.
Попри санкції від США та ЄС, звинувачення у підриві стабільності в регіоні, Мілорад Додік не зупиняється – йому вигідно грати на страхах сербського населення, використовуючи амплуа борця проти Заходу. Опальний лідер сербських націоналістів ігнорує рішення міжнародних інституцій, погрожує блокадою державних органів та створює паралельні управлінські структури, що загрожує дестабілізацією ситуації в Боснії та Герцеговині.
Його історія – черговий приклад того, як політик, отримавши шанс змінити країну на краще, натомість обирає шлях дешевої пропаганди й авторитаризму.
Вплив на стабільність Балкан
Ситуація навколо Мілорада Додіка та його засудження є черговим випробуванням для стабільності Балкан. Наочна класична гра в “трикутник Карпмана”, в якій Москва та Белград виступають в ролі рятувальників, які використовують політичну кризу для посилення свого впливу в Європі. У цьому немає нічого нового – Росія традиційно підтримує сепаратистські рухи, які можуть послабити Захід або ускладнити євроінтеграцію.
Це дуже знайомий сценарій: чим більше загрози для автократів, тим агресивніше вони атакують систему, яка має їх стримувати. Якщо Захід це проковтне і не дасть жорсткої відповіді, то Боснія ризикує опинитися в новій фазі політичного хаосу, де закон діє лише настільки, наскільки його визнають ті, хто має владу.
Засудження Додіка до ув’язнення та заборона на політичну діяльність створюють нову реальність, що викликає передбачувані реакції. Сам Додік уже заявив, що не визнає вирок і переходить до відкритої конфронтації з боснійською державністю. Його погрози заборонити діяльність державних правоохоронних органів на території Республіки Сербської нагадують не просто політичний виклик, а пряму демонстрацію сепаратизму. Це означає, що напруга в регіоні лише зростатиме.
Реакція міжнародної спільноти на вирок Мілораду Додіку показує реалії геополітики. Це не просто черговий внутрішній конфлікт на Балканах – ще один фронт у глобальному протистоянні між Заходом і Росією. Руйнування Боснії та Герцеговини як цілісної країни, яке провокує Додік, безсумнівно виявилось би на користь Росії, оскільки в такому разі Євросоюз зіткнувся б із новим серйозним протистоянням неподалік власних рубежів.
Донедавна можна було стверджувати, що по обидва боки океану розуміють, що Додік – не просто регіональний сепаратист, а ключова фігура у стратегії Кремля щодо дестабілізації регіону.
Вашингтон давно взяв Додіка в приціл. Проти нього кілька років діяли санкції, і США продовжували нарощувати тиск. Але з приходом до влади адміністрації Трампа, що симпатизує Кремлю, ймовірно, варто очікувати реакції, протилежної тій, яку демонструвала команда Джозефа Байдена.
Зі свого боку, Євросоюз довго вагався та офіційно не вводив санкцій. Втім країни єврозони, які вже розуміють, що Додік – не просто боснійська проблема, а загроза стабільності всього регіону, сприймали це особливо гостро. Якщо Балкани почнуть хитатися, першими це відчують саме європейці.
Конфлікт може розгорітися не відразу, але всі фактори для ескалації вже є: етнічні суперечності, російська підтримка сепаратистських рухів, слабкість боснійських державних інституцій. Якщо Захід не втрутиться жорстко і вчасно, Балкани знову можуть стати гарячою точкою Європи.
Політична система Боснії і Герцеговини – вибухонебезпечний механізм, що зберігає баланс між етнічними групами
Трохи історії для контексту. Югославська федерація, створена в 1943 році, почала розвалюватися після краху комуністичного режиму наприкінці 80-х. Одна за одною республіки проголошували незалежність. У 1992 році боснійці та хорвати вирішили відірватись від Югославії, але серби були категорично проти – вони розуміли, що можуть стати у новій державі меншиною.
Почалася жорстока війна. Сербські угруповання, яких підтримував Белград, протистояли боснійцям і хорватам, що мали підтримку Загреба. Конфлікт тривав майже чотири роки. Це була справжня бійня: понад 100 тисяч загиблих, масові етнічні чистки, концентраційні табори, облога міст. Це була найжорстокіша війна в Європі після Другої світової. Історія, яка нагадує нам, що розпад імперій ніколи не буває безкровним.
Після жорстокої війни 1992-1995 років Дейтонська угода штучно створила дві автономні частини – Республіку Сербську та Федерацію Боснії і Герцеговини, плюс нейтральний район Брчко. Формально існує спільна держава, але фактично – паралельні політичні системи, які часто блокують одна одну. Баня-Лука – центр сербського регіону, Сараєво – одночасно столиця країни й федерації боснійців і хорватів.
Боснія давно перетворилася на країну, з якої люди масово виїжджають. Якщо в 2013 році тут мешкало понад 3,4 мільйона осіб, то зараз – менш як три мільйони. Стали нормою демографічна катастрофа, корупція та політичний параліч.
Рішення суду щодо президента Республіки Сербської Мілорада Додіка, одного із ключових гравців у регіоні, відкритого союзника Москви, може розхитати цей крихкий баланс.
Міжнародні представники, зокрема Високий представник у Боснії, ексміністр уряду Німеччини Крістіан Шмідт, прагнуть посилити владу центральних інституцій і наблизити країну до ЄС. У Боснії існує колегіальний президентський орган із представників трьох етнічних груп – боснійців, хорватів та сербів, які почергово займають головуючу посаду. Втім, їхні функції здебільшого символічні.
Національний парламент формує Кабінет міністрів, відповідальний за міжнародні справи, оборону, правоохоронну діяльність, економіку, правосуддя та соціальну політику. Об’єднані збройні сили Боснії створені у 2006 році, а єдина судова система почала функціонувати у 2002 році.
Додік відкинув рішення суду, оголосивши заходи щодо обмеження впливу державних органів у регіоні, де домінують серби. Він заявив про намір заблокувати діяльність центральної прокуратури, суду та спецслужб, а також закликав сербське населення виходити з державних структур. Перед своїми прихильниками він заявив: “Боснії та Герцеговини більше не існує”.
Чи залишиться Додік при владі, незважаючи на вирок
Мілорад Додік – людина, яка завжди балансувала на межі політики та відвертого виклику державності Боснії та Герцеговини. Його вирок мав би означати завершення політичної кар’єри, але натомість він використовує його як дно, від якого зручно відштовхнутися, щоб швидко виринути на поверхню для ще більш агресивної конфронтації. Це класична стратегія політиків, які вважають себе незамінними – не просто ігнорувати вирок, а використати його як доказ своєї “боротьби” проти центральної влади та Заходу.
Чи залишиться Додік при владі? Він уже заявив, що не визнає вирок, і в Республіці Сербській цей вирок просто не будуть виконувати. Більше того, він робить те, що фактично веде до повної відмови підкорятися боснійському правосуддю – наприклад, пропонує заборонити діяльність державних правоохоронних органів на території Республіки Сербської. Це фактично є декларацією юридичної незалежності, а отже – і загрозою територіальній цілісності Боснії. І головне питання тут не в тому, чи буде Додік відсторонений від влади – а в тому, чи зможе центральна влада в Сараєві щось з цим зробити.
Підтримка Додіка з боку Росії, Сербії та Угорщини ще більш ускладнює ситуацію. Додік відчуває себе не лише впевнено, а й може розраховувати на фінансову, політичну та інформаційну допомогу, яка дозволить йому далі розхитувати ситуацію.
Чи підуть боснійські серби на відкритий конфлікт із центральною владою? Ймовірно, ні. Але це не означає, що ситуація залишатиметься стабільною. Додік розігруватиме карту поступової “юридичної автономізації” Республіки Сербської, створюючи паралельні структури влади, які підривають єдність Боснії. Ця стратегія нагадує не 1990-ті, а, радше, методи Росії у Придністров’ї чи на Донбасі – юридичний сепаратизм, що з часом може перерости у щось значно небезпечніше.
Вирок Мілораду Додіку – не лише юридичний прецедент, а й політичний землетрус для всієї Боснії та Герцеговини. Реакція на це рішення чітко розділила суспільство: для боснійських мусульман і хорватів це стало підтвердженням того, що правосуддя, хай із запізненням, все ж діє. Їм важливо бачити, що навіть найвпливовіші політики не можуть безкарно підривати конституційний лад. Для них це вирок не лише Додіку, а й усьому проєкту сербського сепаратизму в Боснії.
Але не варто мати ілюзій – серед боснійських сербів Додік усе ще залишається ключовою політичною фігурою. Навіть ті, хто не підтримує його авторитарних методів управління, не поспішатимуть визнавати легітимність цього судового рішення. Більше того, серед сербського населення домінує думка, що цей процес – це удар по всій Республіці Сербській, а не особисто по Додіку. І тут полягає головна небезпека: якщо Додік перетвориться на “мученика”, його вплив лише зросте.
Опозиційні сили в сербському таборі отримують шанс використати цей момент. Вони можуть зіграти на втомі людей від корупції та конфронтаційної політики Додіка, яка призвела до міжнародної ізоляції. Але проблема в тому, що опозиція розрізнена, не має єдиного лідера і не пропонує альтернативного бачення майбутнього Республіки Сербської. А поки немає реальної альтернативи, навіть ті серби, які не підтримують Додіка, будуть радше терпіти його, ніж погоджуватися на пропозиції Сараєва чи Заходу.
Питання в тому, чи готова міжнародна спільнота зробити наступний крок. Вирок Додіку відкриває вікно можливостей для змін, але без активних дій Заходу – санкцій, підтримки опозиції, жорсткого дипломатичного тиску – ця можливість залишиться змарнованою. Якщо Додік вийде з цієї ситуації без реальних наслідків, він отримає лише більше підстав для розгортання свого сепаратистського курсу.
…Захід зараз стоїть перед важливим вибором: або він дає жорстку відповідь на ці дії, посилюючи тиск і санкції, або ситуація розвиватиметься за тим самим сценарієм, який ми бачили в інших зонах російського впливу. Вирок Додіку – це лише початок гри. Головне питання – хто зробить наступний хід.
Світ уже має приклади того, як політичні лідери уникають відповідальності, використовуючи власний вплив і систему правосуддя у своїх інтересах. Деякі можновладці, отримавши не один, а багато кримінальних вироків, серед яких був і такий, що міг обернутися 20-річним ув’язненням, не лише уникли покарання, а й зуміли схилити чашу Феміди на свою користь. Тепер він – головний герой глобальної інформаційної повістки. Замість того, аби відповідати перед законом, він вершить власне правосуддя в Білому домі, насолоджуючись політичним медовим місяцем.
Тетяна Вікторова
