Батьки з дітьми повертаються з евакуації до Куп’янського району на Харківщині, незважаючи на постійні обстріли

Евакуація дітей із зон бойових дій — процес, що рятує життя і зменшує страждання, але одночасно ставить перед родинами важкі моральні дилеми. Під час війни діти стають особливо вразливими, а евакуація для них є не лише фізичним порятунком, а й спробою захистити їхню психіку від травмуючих подій. Але навіть після успішної евакуації деякі сім’ї намагаються повернутися в зони, де небезпека ще зберігається. Евакуація населення з Куп’янського району на Харківщині, що триває через постійні обстріли, стикається з неочікуваною проблемою: частина людей повертається до своїх домівок разом з дітьми, попри всі попередження.

Повернення батьків з дітьми в Куп’янському районі Харківщини

Начальник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов в ефірі національного телемарафону повідомив, що в Куп’янському районі Харківщини, незважаючи на постійні обстріли, батьки з дітьми повертаються додому, нехтуючи всіма попередженнями. Він наголосив, що зараз доводиться контролювати блокпости, аби зупиняти тих, хто намагається повернутися в небезпечні зони. За його словами, вже є випадки, коли люди привозять із собою дітей, що особливо непокоїть місцеву владу.

Раніше начальник Куп’янської районної військової адміністрації Андрій Канашевич зазначив, що деякі мешканці використовують евакуаційні машини, немов таксі, повертаючись додому, навіть коли ситуація залишається критичною. Хоча на початку евакуації вдалося вивезти всіх дітей з Куп’янської громади, і на сьогодні жодна дитина не залишилася в самому Куп’янську, потреба в евакуації все ще залишається надзвичайно актуальною. За даними ХОВА, із 17 населених пунктів громади ще належить евакуювати близько 6 тисяч дорослих, із яких 3 тисячі — це жителі самого міста Куп’янськ.

З 10 вересня евакуаційні служби встигли вивезти понад 5300 мешканців, серед яких 251 дитина. Проте ситуація на місцях залишається надзвичайно небезпечною. Синєгубов наголосив, що російські війська щодня обстрілюють Куп’янськ керованими авіаційними бомбами (КАБами), завдаючи нових руйнувань. На правому березі річки Оскол ще зберігаються світло і вода, тоді як лівобережжя практично повністю позбавлене критичної інфраструктури. Попри це, тут усе ще залишаються близько сотні людей, які не покидають свої домівки.

Наслідки таких рішень для дітей

Повернення в зону активних бойових дій із дітьми є ризикованим рішенням, яке не лише наражає дітей на фізичну небезпеку, але й піддає їх серйозному психологічному стресу. У Куп’янському районі щоденні обстріли руйнують будинки та інфраструктуру, залишаючи людей без базових умов життя, а повернення з дітьми тільки ускладнює ситуацію. Після обстрілів відсутнє електро- та водопостачання, що робить перебування на цих територіях вкрай небезпечним.

Евакуаційні бригади, патрулюючи блокпости, змушені контролювати та зупиняти родини, які повертаються з дітьми в небезпечні райони. Влада закликає не ризикувати безпекою дітей, особливо в умовах постійних обстрілів і руйнування інфраструктури, однак економічні труднощі, психологічні потреби та бажання підтримати близьких часто змушують батьків приймати складні й ризиковані рішення.

Причини повернення людей з дітьми

Прагнення повернутися до звичного життя. Для багатьох людей дім — це центр їхнього життя, особливо якщо це місце, де вони виросли, побудували сім’ю і мають родинні зв’язки. Утрати домівки й розлуки з рідним місцем — це травма, яку не всі здатні подолати навіть під загрозою небезпеки. Деякі батьки повертаються, бо переконані, що звичне середовище допоможе дітям легше пережити війну, навіть якщо це середовище є небезпечним.

Економічні труднощі у місцях евакуації. Родини, які евакуювалися до сусідніх областей, часто стикаються з важкими умовами проживання — нестачею роботи, житла, підтримки. Повернення додому для них стає економічною необхідністю, оскільки у своїй оселі вони не змушені платити за оренду чи інші додаткові витрати. В умовах обмежених ресурсів та відсутності стабільного доходу сім’ї віддають перевагу поверненню до власних домівок, навіть якщо це ризиковано.

Підтримка старших родичів і збереження сімейних зв’язків. У багатьох випадках у зоні бойових дій залишаються літні родичі, які не можуть або не хочуть покидати рідне місце. Батьки з дітьми повертаються, щоб підтримати їх та залишитися поруч із близькими. Це рішення особливо складне для багатодітних родин або для тих, хто має обов’язки перед старшими членами сім’ї. Для деяких батьків повернення є способом відновити родинні зв’язки й залишитися поруч із близькими, навіть якщо це може поставити під загрозу їхню безпеку.

Складність адаптації дітей до нових умов. Діти, особливо молодшого віку, часто важко переносять зміну місця проживання, школи, друзів. Вони можуть відчувати сильний стрес, перебуваючи далеко від дому, що робить їх більш вразливими. Батьки, які спостерігають за складною адаптацією дітей у нових умовах, повертаються додому, сподіваючись, що це покращить психологічний стан дітей, навіть якщо місце проживання залишається небезпечним.

Нерозуміння рівня небезпеки. Деякі родини, які покинули свої домівки, не завжди усвідомлюють реальний ризик повернення. Вони вірять, що небезпека може бути тимчасовою, або що загроза не настільки серйозна, як здається. Така ілюзія безпеки підштовхує людей до повернення, навіть попри попередження та фактичну інформацію про небезпеку.