Світові біржі сьогодні розповідають історію, що стосується України напряму. Коли у США за президентства Трампа “зелені” фонди зростали, а за Джо Байдена падали, натомість нафта й газ укріплювались, це визначало не лише інтереси інвесторів, а й реальні ціни на енергоносії для пересічних українців.
У час, коли країна переживає масовані удари по власній енергосистемі та водночас інтегрується у європейський “зелений курс”, динаміка фондових індексів ICLN і XLE перетворюється на більше, ніж сухі цифри. Вона стає дзеркалом того, якою буде вартість відбудови, перспективи енергонезалежності та навіть рахунки за світло і тепло у кожній українській домівці.
Вашингтон як біржовий драйвер: від Паризької угоди до Inflation Reduction Act
По-перше, працює пряма передача через закони й укази. За першого терміну Дональда Трампа США оголосили про вихід із Паризької угоди. Це знизило очікування жорсткої декарбонізаційної політики на федеральному рівні й підсилило наратив “викопного” зростання. Формальна процедура стартувала 2019-го, а вихід набув чинності 4 листопада 2020 року. Для інвесторів це стало сигналом на користь нафти й газу та негативним – для частини “зелених” активів.
По-друге, впливають дозволи та інфраструктурні проєкти. У перші дні своєї каденції Трамп просунув Keystone XL і відкрив шлях до лізингу буріння на прибережній рівнині ANWR в Алясці. Відповідні меморандуми, рішення DOI та перший аукціон лізингу відбулися ще до січня 2021-го. Такі кроки напряму підвищили очікувані грошові потоки компаній з XLE: більше буріння, більше трубопроводів і транспорту, а значить, вищі мультиплікатори сектору.
По-третє, у 2018 році адміністрація Трампа запровадила захисні мита на імпорт сонячних панелей. Спочатку податок складав 30%, далі щороку знижувався. Це призвело до того, що будувати сонячні електростанції стало дорожче, прибутки компаній, які займаються їхнім встановленням, зменшилися, а акції цих компаній (що входять до індексу чистої енергетики ICLN) почали дешевшати.
По-четверте, коли до влади прийшов Байден, США знову приєдналися до Паризької кліматичної угоди і ухвалили великий закон про підтримку “зеленої” енергетики (IRA). Він передбачав рекордні податкові пільги для відновлюваної енергетики, зберігання енергії, водню та електромобілів. Здавалося б, це мало різко підняти вартість компаній у цій сфері. Але в той самий час Федеральна резервна система підняла відсоткові ставки до найвищого рівня за багато років. Це зробило довгострокові інвестиційні проєкти дорожчими, а вартість грошей вищою. У підсумку акції “зелених” компаній і фондів (ETF) суттєво впали в ціні, навіть попри те, що у світі встановлювали рекордні обсяги нових потужностей.
По-п’яте, це секторальний цикл і “шоки” пропозиції. У 2022 році енергетика була чи не єдиним сектором на американському ринку, що показав зростання. Стрибки цін на енергоносії та війна Росії проти України різко підняли прибутки нафтових компаній. А у 2023–2024 роках США видобували рекордні обсяги нафти, що стало головним фактором зростання індексу енергетичних компаній XLE.
По-шосте, у США політика рухалася одразу у двох напрямках. Для нафтового та газового сектору влада дозволяла більше буріння і розширювала експортну інфраструктуру. Для “зеленої” енергетики, навпаки, посилили стандарти щодо викидів метану і торік тимчасово призупинили видачу нових дозволів на експорт скрапленого газу. Хоча вже затверджені обсяги це не зачепило, сам сигнал був дуже помітний. Подібні рішення впливають на прибутковість компаній: нафтові гіганти виграють, “зелені” компанії втрачають, а також напряму змінюються інвестиційні плани та бюджети.
По-сьоме, показники котирувань не скасовують реальної економіки “зеленого” переходу. Навіть у роки слабкої динаміки акцій відновлюваної енергетики, світ щороку б’є рекорди за введенням нових потужностей. У 2023 році додано близько 510 ГВт (+~50% р/р), а в 2024-му – орієнтовно 700 ГВт. Це пояснює парадокс: акції падають через ставки й маржі, але реальні інвестиції йдуть уперед.
У результаті політика США впливає на енергетику одразу з багатьох боків: від міжнародних угод на кшталт Паризької до рішень щодо трубопроводів, мит на імпорт, податкових пільг, обмежень експорту газу та екологічних стандартів. Разом із діями Федеральної резервної системи це формує фінансові перспективи компаній і пояснює, чому прибутковість “зелених” компаній (ICLN) відрізняється від результатів нафтових гігантів (XLE).
Європа у відповідь на IRA: амбіції Net-Zero Industry Act і брак трильйонів
Після ухвалення IRA у США Європа змушена була дати симетричну відповідь. Так з’явився Net-Zero Industry Act (NZIA), який поставив завдання до 2030 року виробляти в Європі щонайменше 40% потреб у стратегічних чистих технологіях. Це мала бути противага американським податковим кредитам і спроба утримати виробництво батарей, сонячних панелей чи електролізерів у ЄС.
Однак гроші стали ключовим питанням. За розрахунками ЄЦБ та Єврокомісії, Європі щороку потрібно близько €1,2 трлн “зелених” інвестицій, з них €477 млрд – додаткові до історичних рівнів. ЄІБ уже показує, що понад 60% його портфеля йде в “зелені” проєкти, але цього замало, щоб конкурувати з масштабами американських субсидій.
Високі відсоткові ставки у 2023–2024 роках стали серйозною проблемою для відновлюваної енергетики, де проєкти потребують великих інвестицій. За підрахунками Wood Mackenzie, підняття ставки всього на 2% збільшує собівартість “зеленої” електроенергії приблизно на п’яту частину. Для нафтогазових компаній цей ефект набагато слабший, тому на біржі акції “зелених” компаній падали, навіть попри високий попит на їхні технології.
Європа відповіла на виклики не лише новим “законом про нульові викиди” (NZIA). У рамках програм REPowerEU та RED III спростили дозвільні процедури, послабили правила державної допомоги, запустили нові фонди й аукціони для розвитку водню. Але навіть у Брюсселі визнають: досягти мети у 40% локального виробництва буде особливо важко в сонячній енергетиці, де частка ЄС дуже мала.
На практиці ж світова “гонка субсидій” призводить до відтоку інвестицій. Такі компанії як FREYR, Volkswagen і Northvolt все більше орієнтуються на Північну Америку, де програми підтримки набагато щедріші. Це створює ризики для ЄС, але водночас підштовхує його до пришвидшення власних механізмів стимулювання.
Коли нафта дорожчає у світі – платіжки зростають в Україні
Усе це безпосередньо переломлюється в Україні. Після знищення Кременчуцького НПЗ та втрати частини ТЕС країна майже повністю перейшла на імпорт пального. Минулоріч нафта й нафтопродукти дали 76,6% енергетичного імпорту, а енергоімпорт загалом сягнув $8,9 млрд. При цьому експорт енергоресурсів становив лише $0,2 млрд, тобто маємо розрив у 44 рази. Коли нафта дорожчає, рахунок за імпорт стрімко зростає, і це миттєво відбивається у валютному балансі.
Формування роздрібних цін відбувається за зрозумілою логікою: котирування нафти/дизелю плюс курс, податки, логістика й маржа. Саме тому підвищення цін на нафту швидко з’являється на стелі. Навесні-влітку цього року середні цінники А-95 коливалися близько 54-55 грн/л, дизель – 53-58 грн/л.
Це напряму впливає на інфляцію. Пальне є і прямим, і непрямим чинником: воно входить у споживчу корзину й визначає логістичні витрати для всіх товарів. Цілком закономірно, що Нацбанк пов’язує глобальні ціни на нафту з динамікою CPI.
Після руйнувань тепло- й гідроелектростанцій Україна у 5 разів збільшила імпорт електроенергії з ЄС. Це стало однією з причин підвищення побутового тарифу до 4,32 грн за кВт·год із 1 червня минулого року. Газ для населення поки залишається під мораторієм, але через дорогий імпорт і ремонти система загалом платить більше.
У глобальному вимірі це виглядає так: індекс нафтових компаній XLE росте і в Україні дорожчає пальне, а з ним і все, що залежить від транспорту та логістики. Коли індекс “зелених” компаній ICLN слабшає, вартість кредитів для нових проєктів зростає, а великі інвестиції відкладаються. Водночас минулорічне падіння світових цін на сонячні панелі до $0,10 за ват відкрило можливості для масового встановлення дахових та комерційних сонячних станцій. Навіть під час війни це дало приріст близько 800–850 МВт нових потужностей.
Війна показала: децентралізація енергетики – умова виживання
Атаки по енергосистемі показали смертельну вразливість великих вузлів. ДніпроГЕС, Трипільська й Зміївська ТЕС, Запорізька АЕС – кожен удар означав втрату світла для сотень тисяч і мільярдні витрати на відновлення. На цьому тлі децентралізовані рішення довели стійкість: мікросистеми для лікарень і шкіл, сонячні станції з накопичувачами тримали автономність навіть під час блекаутів.
Цю логіку масштабують міжнародні партнери. USAID через Energy Security Project профінансував сотні мільйонів доларів на автономні рішення і мікромережі. ЄБРР та ЄІБ виділяють мільярди на відновлення мереж, ТЕЦ і ГЕС. Тому для України “зелена” енергетика – це не лише кліматичний курс, а й воєнна стійкість.
Відкладати трансформацію означає втрачати доступ до грошей. ЄІБ, ЄБРР, Світовий банк офіційно відмовляються від викопних проєктів і фінансують лише “зелені”. Донори прямо вимагають інтеграції з Green Deal і ставлять “зелену” умову як базову для фінансової підтримки.
…Коли XLE зростає, це означає дорожче пальне, вищі акцизи, більший тиск на курс і, зрештою, дорожчі товари й послуги. Коли ICLN слабшає, це означає дорожчий капітал і повільніші великі ВДЕ-проєкти, але водночас дешевше обладнання дає шанс для розосереджених установок. Отже, глобальні індекси напряму пробиваються у гаманець українця – через ціни на заправках, тарифи у платіжках і вартість відбудови.
Тетяна Вікторова
