ІА”ФАКТ” вже писало про те, що Китай опинився в ситуації торгової війни з багатьма країнами світу. Не тільки великі держави, а й невеликі країни готові вводити митні обмеження на китайські товари. Особливим викликом для Китаю стане перенесення виробництва електроніки, зокрема продукції Apple, з його території до Індії, яка вже зараз виробляє кожен сьомий смартфон у світі.
У цьому зв’язку здається актуальним дізнатися більше про поточну економічну кон’юнктуру Індії та привабливість приватного та корпоративного інвестування в цей новий центр сили, який наразі є п’ятою економікою планети. Ми запросили прокоментувати ці питання приватного інвестора Миколу Мельничука.
Безумовно, будь-якого потенційного інвестора вразить, що за останні 10 років ВВП Індії подвоївся. Це результат індустріалізації і того, що Індія як виробничий майданчик є дешевою альтернативою Китаю, який своєю агресивною економічною політикою сам провокує шукати йому заміну. До цього його підштовхують геополітичні амбіції, яких в Індії немає. Минулий економічний успіх Китаю призвів до зростання зарплат і собівартості виробництва в КНР, чого не спостерігається в інших азіатських країнах: Індії, Індонезії, Бангладеші, В’єтнамі, які потроху перетягують до себе виробництво.
Деякі світові бренди повертають свої виробництва в країну походження, але це не завжди економічно вигідно, оскільки в розвинених країнах зарплата вища, отже, собівартість продукції теж. А в Індії, здебільшого, розміщують виробництва, що передбачають ручну працю, яку важко автоматизувати і яка не потребує високої кваліфікації.
Якщо взяти внутрішній потенціал Індії, то це світовий лідер демографії, населення якого вже склало 1.4 млрд осіб, що перевищило сукупну популяцію КНР. Переважна більшість індусів – молоді люди, працездатне населення, яке найактивніше розвиває економіку. А ще Індія – друга у світі англомовна спільнота. Тут проживає 125 млн англомовних жителів. Завдяки цьому Індія може запропонувати англомовні послуги.
Питому вагу – половину ВВП Індостану – становить сфера послуг. Широко відомо, наскільки тут розвинений потужний ринок аутсорсингових послуг – кол-центрів, центрів клієнтської підтримки. Крім того, індуси виконують й більш кваліфіковану роботу, будуючи зайнятими у сфері дизайну, інженерії, бухгалтерії, юриспруденції, програмування.
Зарплата індійського програміста значно менша за доходи його європейських, американських і навіть китайських колег. Водночас вона помітно перевищує грошову винагороду, отримувану його співвітчизником, зайнятим у сільгосппідприємстві. Зворотнім боком є відтік висококваліфікованих фахівців до розвинених країн із більшими зарплатами.
Ще одна тенденція – відтік некваліфікованих кадрів, які працюють за кордоном за скромну винагороду, що, втім, перевищує зарплату, на яку вони могли б претендувати у себе на батьківщині. Звісно, грошові перекази, що надсилаються з-за кордону родинам, підживлюють вітчизняну економіку. Але водночас звід Бхарат втрачає власних працівників, яких можна було б залучити для будівництва власної інфраструктури.
Складається парадоксальна ситуація, коли країна з найбільшим населенням у світі, великою питомою вагою молодих людей у структурі популяції може надати ринку на 30% менше робочої сили, ніж той же Китай. Варто уточнити, що під робочою силою маються на увазі люди, які вже працюють або безробітні, які шукають роботу. Серед усіх азіатських країн в Індії найменший показник офіційного працевлаштування населення.
Ще важливіше поняття «участь у робочій силі». Це відношення робочої сили до загальної чисельності населення. І тут існує проблема: велика частина населення не працює, зокрема, багато жінок. І річ не в їхньому бажанні чи небажанні працювати, а у відсталості та бідності, які не залишають жінкам ресурсу часу і сил на добування грошей. За розрахунками МВФ, працевлаштування жіночої частини населення Індії сприяло б зростанню ВВП на 27%.
Варто зазначити, що спільні родючі земельні угіддя здатні прогодувати все населення і зробити Бхарат відносно імпортонезалежним. Однак для розвитку країни цього недостатньо. Держава має розвивати інфраструктуру, будувати мости, порти, школи. Саме тут можна знайти розгадку того, чому Індія сильно відстає від Китаю за показником ВВП на душу населення. У Китаї набагато краще розвинена інфраструктура для підтримки свого виробництва.
А в Індії великі проблеми навіть із базовими питаннями інфраструктури, дорогами, електрогенерацією, доступністю питної води. А все це в комплексі гальмує економічне зростання.
Деякі макроекономічні показники майбутньої наступниці Китаю
Тривалий час – аж до 2007 року – в Індії зберігалося постійне зростання основного капіталу, а після цього – і досі – розпочався зворотний тренд на спад. До нього призвели невизначеність політики, проблема з фінансуванням, слабкість приватних інвестицій, сповільнення банківського сектору і падіння прямих іноземних інвестицій.
З 2008-го величина ВВП знизилася з 3,6 % до 1,5%. А зростання іноземних інвестицій для зростання вітчизняної економіки життєво необхідне. Відповідно, уряд має вести таку політику і впроваджувати такі ініціативи – запровадити податкові пільги, оптимізувати можливості ведення бізнесу, – які зроблять підприємства країни інвестиційно привабливими.
Що стосується банківського сектору в Індії, він сповільнюється у зв’язку з сильною зарегульованістю фінансового ринку. Найбільші банки належать державі, тобто сильно забюрократизовані. Фінустанови дуже повільно й обмежено кредитують бізнес, що не дає йому активно розвиватися. Схожа ситуація зі споживчим кредитуванням, а, не отримуючи позикових коштів, населення не може збільшити споживання товарних послуг.
Бюрократія і зарегульованість, своєю чергою, сприяють розвитку тіньового ринку, який ще 2 роки тому становив понад половину всієї економіки Індії. Неофіційно працевлаштовані індуси виявляються соціально незахищеними, а держава, зі свого боку, недоотримує податки. Втім, за останні роки уряд уже досяг непоганих результатів у виведенні економіки з тіні.
Водночас уряд не може стабілізувати бюджет, який, як і раніше, залишається збитковим, що робить проблематичним фінансування будівництва та інфраструктурних об’єктів, впливає на кредитний рейтинг країни і вартість запозичень. У разі, якщо дефіцит бюджету продовжить збільшуватися, це неминуче призведе до інфляції та посилить залежність уряду від зовнішніх запозичень.
Таким чином, на користь інвестування в індійську економіку свідчать такі аргументи: щвидкозростаюча економіка, великий ринок, поліпшення інвестиційного клімату та різноманітність секторів економіки. Однак, існують і деякі обмеження, як-от заборона на прямі іноземні інвестиції в певних секторах, наприклад, у залізницях та атомній енергетиці.
Тетяна Морараш
