Війна залишає слід не лише на містах і будівлях, а й у житті кожної родини, особливо дітей, які опинилися у зоні бойових дій. Саме такі історії нагадують про крихкість дитинства та необхідність професійної допомоги тим, хто постраждав від війни. Два брати з Херсона, 17-річний Анатолій та 8-річний Артем, стали жертвами танкового обстрілу під час звичайної поїздки на заняття з шахів, але завдяки злагодженій роботі медиків Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» вони отримали шанс на одужання та повноцінне життя.
Так трапилось, що звичайна ранкова поїздка перетворилася на трагедію. Анатолій виходив відчинити ворота свого будинку, коли поруч вибухнув снаряд, випущений російським танком. Автомобіль, в якому перебував Артем, загорівся, а хлопчик не міг самостійно вийти.
Мати дітей, Олена, згадує, що її шок і паніка відчувалися відразу, але, попри важкий стан, вона змогла витягти обох синів з палаючого авто та викликати швидку допомогу.
“Я почула крик старшого сина. Бачу — він лежить на землі з пораненими ногами, а машина, де сидів Артем, горіла. Я кричу: «Артемчику, виходь!». А він каже: «Мамо, я не можу стати на ніжки»”, – розповіла Олена.
Попри шок, Олена зуміла відтягти обох дітей від палаючого авто та викликати швидку, але в лікарні медики виявили, що в неї наскрізне поранення і теж її госпіталізували.
Медики Охматдиту встановили, що у старшого сина Анатолія ампутована частина правої стопи, а на лівій нозі була тяжка рана з дефектом п’яткової кістки. У молодшого Артема травми виявилися ще серйознішими: ампутація верхньої третини гомілки згодом вимагала повторної операції на рівні колінного суглоба через некроз м’язів, а на лівій стопі був значний дефект кісток та м’яких тканин.
Хлопці потрапили у відділення реконструктивно-пластичної мікрохірургії, де командна робота хірургів, реабілітологів та психологів забезпечила комплексний підхід до лікування. Завідувач відділення Валерій Бовкун пояснив, що операції не обмежувалися лише зашиванням ран: лікарі виконали складні реконструктивні процедури та підготували дітей до подальшого протезування.
Як зазначають в Охматдит, з операційними процесами реабілітологи почали працювати з хлопцями над відновленням рухливості та адаптацією до змін у тілі, а психологи підтримували їх у подоланні страху та травми. Вони допомагали братам подолати емоційний шок та підготуватися до нового етапу життя, зосередженого на відновленні функцій кінцівок. Після кількох тижнів лікування брати змогли пройти перші реабілітаційні вправи і спільно з медиками працювати над майбутніми кроками до протезування.
Мама дітей зазначила, що Охматдит став для них місцем безпеки та підтримки, де родина відчула увагу та турботу лікарів. Маленький Артем навіть підготував власний вірш для медиків, щоб висловити подяку за порятунок.
Попереду у братів ще тривалий шлях до повного відновлення: встановлення протезів та адаптація до нового способу руху потребує часу і терпіння. Незважаючи на тяжкі поранення, обидва хлопці мріють повернутися до лікарні вже на своїх нових ногах і продемонструвати перші кроки лікарям, які їх врятували.
Історія Анатолія та Артема демонструє не лише трагедію дітей війни, а й силу людської солідарності та професіоналізму медиків, завдяки яким маленькі українці отримують шанс на життя та повноцінне майбутнє.
