Російська влада публічно визнає: дата зустрічі Володимира Путіна і Дональда Трампа не визначена. Дмитро Пєсков стверджує, що йдеться лише про “початкову фазу підготовки”, оскільки саміт потребує серйозної дипломатичної роботи. Втім, сам факт обговорення Будапешта як майданчика запускає хвилю дискусій у столицях світу.
Поки Кремль каже, що “не має ясності”, європейська спільнота вже реагує – Європарламент включив дебати про “запланований мирний саміт” до порядку денного. У пресі з’являються припущення про маршрути польоту Путіна до столиці Угорщини попри санкції. Водночас Польща попереджає російського президента, що під час польоту через її повітряний простір на саміт з Трампом вона може бути змушена виконати ордер Міжнародного кримінального суду та заарештувати його, про що заявляє міністр закордонних справ Радослав Сікорський.
Натомість адміністрація Трампа утримується від деталей, але демонструє небачений темп дипломатичної активності. Чому Будапешт став епіцентром уваги? І що насправді стоїть за ініціативою нового американського президента?
Штурм часу: логіка Трампа і геополітичний дедлайн
Політолог Олексій Кущ у виданні Главком описує головне: Трамп поспішає. Уся його дипломатія – від Анкоріджської зустрічі з Путіним до потенційного Будапешта – підпорядкована одній меті: приїхати на саміт АТЕС в південнокорейському Кьонджу з чернеткою домовленостей з Росією.
Чому саме до 31 жовтня – 1 листопада? Йдеться не лише про міжнародний форум. Трамп прагне зайти в перемовини з Сі Цзіньпіном уже не як прохач, а як автор альтернативного порядку:
“Я зруйнував твої плани, твій Глобальний Євразійський острів – це міф, Росія при найменших поступках відновить відносини з Заходом – ось папір. Загалом, давайте, підписуйте угоду, у вас більше немає карт“, – так уявляє Кущ можливий меседж Трампа.
Якщо цієї “чернетки” не буде, баланс зміниться. Саме Китай тоді зможе заявити: “Ваші зусилля по створенню для РФ геополітичного люфту в протилежному напрямку від Китаю провалилися; Глобальний Євразійський острів – це реальність. В Євразії є слабка Європа і є Монгольська імперія 2.0, що зростає у потенціалі. І загальний баланс сил поступово складається не на користь США. Тому, ось наші умови: у Вас поки що є карти, тож зафіксуйте хоч мінімальний профіт у грі, поки це ще можливо”.
Тоді Трампу доведеться або погодитися з китайськими правилами, або не їхати в Кьонджу взагалі, що перетвориться на удар по престижу США в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Будапешт як символ: чому саме тут
Будапешт у цій конфігурації не випадковий. Угорщина стала територією, де перетинаються інтереси Заходу й авторитарних режимів, і саме ця політична двозначність робить її зручною платформою. Віктор Орбан демонстративно вибудовує роль посередника: він одночасно говорить з Трампом, підтримує контакт із Путіним і залишається формально частиною європейських та натівських структур.
Підготовкою зустрічі займаються не другорядні дипломати – Петер Сіярто веде координацію як з Лавровим, так і з держсекретарем США Марко Рубіо. Це підкреслює, що Будапешт – не приватна ініціатива Орбана, а майданчик, який усі сторони готові використати у власних інтересах.
Європарламент уже включив цю подію в порядок денний – з фокусом на підтримку України та необхідність миру саме на українських умовах. Це означає, що Брюссель не може ігнорувати гру Орбана, але й не контролює її повністю.
Для Орбана саміт – шанс закріпити статус Угорщини як країни, яка може говорити з усіма, навіть якщо це дратує союзників. Для Трампа – простір, вільний від брюссельської бюрократії, але все ще в межах ЄС. Для Кремля – сигнал, що шлях до Європи для нього не закритий остаточно.
Європа скептична: мир чи легалізація поразки України?
Європейська реакція на саміт у Будапешті визначається не очікуванням миру, а страхом його ціни. У ключових столицях – Лондоні, Берліні, Парижі та Києві – готові говорити про припинення вогню, але лише за умови, що поточна лінія фронту не буде визнана новим кордоном. Тобто йдеться не про капітуляцію, а про утримання принципу: кордони України не підлягають торгу.
У Європарламенті звучить чітке застереження: жодна формула “мир в обмін на території” – навіть якщо вона буде представлена як спільний план Путіна й Трампа – не може мати політичної легітимності. Це ставить рамки для будь-яких переговорів, незалежно від того, де вони відбуваються.
У Брюсселі саміт називають підривною ініціативою Орбана. Підозра проста: Угорщина не просто пропонує платформу, а намагається переписати правила гри, де ЄС втрачає монополію на миротворчу політику.
На цьому тлі зростає історичний паралелізм: дедалі більше політиків говорять про ризик “нової Ялти” – рішення про Україну без України, за участю великих лідерів, але без гарантій справедливості. Саме це робить Будапешт не лише дипломатичним майданчиком, а й потенційним символом небезпеки для європейської безпеки.
Київ між принципами і страхом втратити вплив
Україна залишається послідовною: жодних переговорів без територій, гарантій безпеки і реальної відповідальності Росії. Це позиція, яку Київ озвучує як у Вашингтоні, так і в європейських столицях. Але за цією жорсткістю з’являється новий нерв – зростаюча недовіра до намірів Трампа.
Економіст Олексій Кущ попереджає: нинішня терпимість Трампа до України – ситуативна. Вона триватиме лише доти, доки Київ не завадить його глобальній грі проти Китаю. Після 1 листопада, коли внутрішня політична пауза в США завершиться, може з’явитися “справжній Трамп” – нетерплячий до опору й вимог.
У цих умовах для України виникає дилема. Залишатися принциповою – означає ризикувати тим, що рішення ухвалюватимуть без неї. Але спроба адаптуватися до нових правил може виглядати як відхід від власних «червоних ліній». Саме між цими двома сценаріями – зберегти суб’єктність чи зберегти позицію – Київ зараз і намагається вибудувати свою стратегію.
Росія: дипломатична пауза як тактика торгу
Москва свідомо сповільнює темп. Пєсков говорить про “жодної ясності” щодо формату і дати саміту, а домовлену зустріч Лаврова з держсекретарем США Марко Рубіо відкладено. Офіційна риторика – стримана, без конкретики. Це не слабкість, а спосіб показати: Кремль не поспішає, ініціатива нібито належить Вашингтону, але саме Росія визначатиме, коли та на яких умовах рухатися далі.
За цією паузою стоїть прагматичний розрахунок. По-перше, Москва намагається підняти ставку – змусити США й європейців платити більше за сам факт її участі у переговорах. По-друге, Кремль хоче переконатися, що Будапештський саміт не стане пасткою, де Росію поставлять перед ультиматумом “мир або ізоляція”.
Таким чином, дипломатична тиша – це не знак готовності до компромісу, а форма тиску. Росія намагається залишатися стороною, яку не умовляють, а з якою торгуються.
Дипломатичний тупик: чому план Трампа опинився під загрозою
На думку Віталія Портнікова, скасування зустрічі Марко Рубіо й Сергія Лаврова після телефонного діалогу між Путіним і Трампом стало ключовим сигналом: дипломатична стратегія адміністрації США щодо припинення війни зайшла у глухий кут. Вашингтон і Москва залишаються на діаметрально протилежних позиціях – говорити нема про що не лише президентам, але й їхнім дипломатам.
Після критики за провальний саміт в Анкориджі Трамп спробував змінити тактику. Він перейшов від умовлянь до тиску: заговорив про передачу Україні крилатих ракет Tomahawk і пригрозив Китаю митами за підтримку російського енергетичного експорту. Це зрушило позицію Кремля – Путін сам ініціював розмову, створив інформаційний шум довкола можливої “чернетки угоди”, де Росія отримує контроль над окупованими територіями в обмін на припинення вогню. Однак розмова Трампа із Зеленським чітко засвідчила: Україна не піде на територіальні поступки.
Москва повернулася до своєї традиційної формули: спочатку – всеосяжний мирний договір, потім – припинення вогню. Така логіка дозволяє Кремлю тягнути час до завершення каденції Трампа, нічого не змінюючи. У результаті в жовтні 2025 року ситуація фактично повернулася до умов лютого. Це нагадує близькосхідний сценарій: напередодні приходу Трампа до влади там діяло перемир’я, яке швидко зірвалося.
Портніков підкреслює: причина провалів – у відсутності професійної стратегії у Вашингтоні. Рубіо імітує переговорний процес, намагаючись уникнути гніву Трампа, тоді як сам президент прагне швидкого результату заради іміджу, не розуміючи реальної логіки Москви.
Трамп у пастці Кремля: ризики зустрічі в Будапешті
Колишній посол США в Україні Стивен Пайфер попереджає, що майбутня зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна в Будапешті може стати “капканом, ретельно підготовленим Москвою”. За оцінкою дипломата, Трамп уже став “фігурою у грі” Путіна, а адміністрація США не до кінця розуміє справжні наміри Кремля, через що Україна змушена розплачуватися за помилки американської політики.
Пайфер підкреслює, що переговори Трампа з Зеленським були скомпрометовані через попередню телефонну розмову американського президента з Путіним. Результат переговорів різко відрізнявся від того, що можна було б досягти за два дні до цього. Дипломат критикує спроби американських радників трактувати Донбас як “російськомовний регіон, який прагне бути під контролем Росії”, називаючи такі оцінки хибними.
Пайфер підкреслює, що відступ України з ключових оборонних рубежів Донбасу поставить під загрозу позиції, які зупиняють російську армію вже понад три з половиною роки. Він висловлює нерозуміння того, чому Білому дому складно прийняти, що Київ не може відмовитися від цих територій.
Колишній посол впевнений, що підхід Трампа до посередництва приречений на провал: відсутність тиску на Кремль та готовності застосовувати наслідки робить будь-які дипломатичні зусилля малоефективними. Зокрема, Пайфер критикує рішення Трампа відмовитися від поставок ракет Tomahawk для України, хоча спершу їх анонсували.
Вибір міста для зустрічі Пайфер вважає символічним кроком на користь Москви, що демонструє перевагу Кремля у дипломатичній грі. За його оцінкою, будь-які спроби “заморозити конфлікт” без серйозного тиску на РФ не приведуть до реального миру.
Тож зустріч Трампа і Путіна у Будапешті може стати стратегічною поразкою США, посилюючи позиції Кремля, тоді як Україна ризикує сплатити ціну за дипломатичні помилки Вашингтона.
