Чи є загроза для Балтії: як слова Зеленського актуалізували дискусію про російський потенціал наступу

Заява президента України Володимира Зеленського про те, що Росія може готуватися до масштабної мобілізації не лише для продовження війни проти України, а й з огляду на можливі ризики для країн Балтії викликала помітне роздратування в Естонії. У Таллінні ці слова сприйняли не як сигнал союзникам, а як оцінку, що не відповідає їхнім розвідувальним даним і ускладнює координацію всередині НАТО.
Разом з тим, така реакція оголила давнє питання: наскільки реалістичним є сценарій російського наступу на Балтію і як він розцінюється у військово-аналітичному середовищі?

Політична реакція Естонії: “не відповідає нашим розвідданим”

Міністр закордонних справ Естонії Маргус Тсахкна публічно відкинув оцінки Києва щодо можливої підготовки Росії до нападу на країни Балтії. За його словами, естонські служби не фіксують жодних ознак такого сценарію – ані у вигляді концентрації військ, ані через зміни у військовій логістиці. Навпаки, наголосив він, Росія нині перебуває під значним тиском через війну проти України, що обмежує її можливості для нових операцій.

Водночас Тсахкна підкреслив: навіть попри дискусії довкола надійності механізмів колективної оборони, зокрема після заяв Дональда Трампа, підстав сумніватися у здатності НАТО відреагувати на потенційну агресію немає.

Подібну оцінку озвучив і голова комітету з міжнародних справ парламенту Естонії Марко Міхкельсон. Він застеріг, що публічні заяви про можливу атаку на Балтію можуть мати зворотний ефект: вони підсилюють російські наративи та створюють відчуття неминучої ескалації. На його думку, подібні сигнали союзники мають обговорювати передусім у закритому форматі, а не через медіа.

“У бік Європи ніби погрожують пальцем. Мовляв, дивіться, якщо ми якось опинимося в слабшій позиції або програємо, то наступними будете ви, або в основному країни Балтії. Це, звичайно, неприємно і, безумовно, підживлює російський наратив про те, що “ми – сторона, яка перемогла, ми атакуємо, а ви відступаєте і програєте“, – заявив естонський парламентар.

Більш різко висловився лідер партії EKRE Мартін Хельме, який припустив, що риторика загрози використовується для мобілізації додаткової підтримки України. Втім, така позиція скоріше відображає внутрішньополітичні дискусії в Естонії і не є спільною для всього політичного спектра.

Чому напад малоймовірний: естонська розвідка про ефект стримування і зміну російської армії

Естонська служба зовнішньої розвідки у звіті 2026 року пропонує деталізований погляд на російські наміри та можливості. Головний висновок документа полягає в тому, що Росія не розглядає напад на країни НАТО в короткостроковій перспективі, принаймні протягом найближчих двох років. На думку аналітиків, це наслідок посилення європейських оборонних спроможностей і більш скоординованих зусиль у межах Альянсу, які змушують Москву діяти обережніше та враховувати значно вищу ціну потенційної ескалації.

Водночас у звіті підкреслюється, що така оцінка не означає зниження загальної загрози. Естонські розвідники звертають увагу на масштабну трансформацію російського військово-промислового комплексу, який, попри санкційний тиск, демонструє здатність швидко нарощувати виробництво боєприпасів і адаптуватися до умов затяжної війни. Окремо фіксується різке зростання випуску артилерійських снарядів і мінометних боєприпасів, а також активне залучення зовнішніх постачальників із третіх країн, що дозволяє Росії частково компенсувати власні обмеження у виробничих потужностях.

Окремий акцент у звіті зроблено на зміні характеру ведення війни. Росія, за оцінками естонської розвідки, системно інтегрує безпілотні системи в усі роди військ і готується до масштабного застосування дронів у майбутніх конфліктах – у повітрі, на суші та на морі. Це розглядається не як тактичне доповнення, а як елемент нової моделі війни, де масоване використання автономних систем стає одним із ключових інструментів бойових дій.

Сукупно ці тенденції  означають, з одного боку, те, що європейські заходи зі стримування наразі знижують ймовірність прямої конвенційної агресії проти НАТО, з іншого, що  Росія продовжує інтенсивно готуватися до потенційно більш масштабних і технологічно змінених форм конфлікту в майбутньому.

ISW: внутрішні обмеження Росії – від ресурсу до контролю над суспільством

Аналітики Institute for the Study of War оцінюють наступальний потенціал Росії не лише з огляду на ситуацію на полі бою, а в ширшому контексті – враховуючи стан економіки, ресурсну базу та внутрішню стійкість режиму. У такій оптиці визначальним є не просто обсяг наявних сил, а здатність Кремля продовжувати війну, не створюючи критичних ризиків для власної політичної та соціальної стабільності. 

Аналітики ISW зазначають, “Росія наразі не має можливості проводити масштабну наступальну операцію за межами України”. Наведене формулювання визначає ключову відправну точку: поточні можливості Росії обмежені вже наявною війною, і це ускладнює відкриття нового театру бойових дій. Водночас в останніх аналітичних матеріалах центр звертає увагу на менш очевидний, але не менш важливий аспект – зростаючу внутрішню вразливість російського режиму.

Зокрема, Institute for the Study of War фіксує посилення кампанії Кремля з контролю над інформаційним простором. Аналітики наголошують: Кремль активізував зусилля з обмеження відкритого інтернету, щоб контролювати наративи, запобігати антивоєнним настроям і готувати суспільство до затяжної війни або потенційної конфронтації з НАТО.

Ця кампанія включає блокування або обмеження популярних платформ і месенджерів, посилення цензури та тиску на військових блогерів, спроби створити контрольовану державою цифрову екосистему

За оцінкою ISW, саме посилення контролю, а не впевненість у власній силі, пояснює ці кроки. Аналітики пов’язують такі дії з тим, що Кремль опинився перед складним балансом: необхідністю підтримувати темп війни, обмеженими можливостями мобілізації та економічним тиском і зростанням витрат.

У матеріалах центру підкреслюється, що російське керівництво намагається мінімізувати ризики внутрішнього невдоволення у відповідь на потенційно непопулярні рішення, зокрема нові хвилі мобілізації або підвищення податків.

Окремо ISW звертає увагу на економічний вимір. З посиланням на оцінки шведської розвідки, аналітики зазначають, що російська економіка стикається з системними проблемами, оборонна промисловість не компенсує втрати на полі бою, а інфляція та бюджетний дефіцит можуть бути вищими за офіційні дані.

Тож війна проти України вже створює для Росії комплекс обмежень – військових, економічних і соціальних – які ускладнюють масштабування конфлікту.

При цьому ISW не виключає довгострокових сценаріїв. Навпаки, аналітики припускають, що Кремль може готуватися до більш жорстких мобілізаційних рішень, поступово переводити економіку на воєнні рейки і водночас посилювати контроль над суспільством.

Таким чином, у висновках ISW потенційна конфронтація з НАТО розглядається не як безпосередній сценарій, а як можлива перспектива, яка потребує суттєвої трансформації російської держави і значного часу.

Балтія між стримуванням і ескалацією: погляд Інституту Квінсі

Аналітики американського аналітичного центру “Інститут Квінсі” (Quincy Institute for Responsible Statecraft) пропонують інтерпретацію безпекової ситуації в Балтії, виходячи з логіки стриманого реалізму в американській зовнішній політиці. Естонію, Латвію і Литву вони розглядають як один із найбільш чутливих елементів у системі відносин між НАТО, США і Росією, де поєднання історичної недовіри до Москви, географічної близькості та глибокої інтеграції із західними безпековими структурами формує постійне джерело напруги в європейській архітектурі безпеки.

Автори визнають історичну вразливість балтійських країн і глибоку недовіру до Москви, посилену війною проти України, однак вважають, що політична реакція цих держав часто набуває надмірно конфронтаційного характеру і тим самим підвищує ймовірність небажаної ескалації. У центрі їхнього аргументу – теза про те, що безпосередній сценарій російського вторгнення в Балтію залишається малоймовірним через виснаження російських конвенційних сил і перевагу НАТО, тоді як реальна небезпека полягає у гібридних інцидентах та потенційних помилках, які можуть запустити неконтрольовану спіраль конфлікту між ядерними державами.

У цьому контексті війна в Україні розглядається як головний фактор нестабільності, що підживлює як російську «силову» політику, так і жорсткіші позиції східноєвропейських союзників США. В дослідженнях Інституту Квінсі стверджується, що продовження логіки максималістських цілей, зокрема ідеї стратегічної поразки Росії, ускладнює дипломатичні сценарії завершення війни і водночас збільшує навантаження на США, відволікаючи їх ресурси від інших глобальних пріоритетів. Звідси випливає рекомендація аналітиків щодо більшої стриманості: підтверджуючи зобов’язання за статтею 5 НАТО, Вашингтон, на їхню думку, має водночас заохочувати європейців до більшої відповідальності за власну безпеку і зменшення ризикових дій, здатних спровокувати пряме зіткнення з Росією.

Зокрема підкреслюється, що довгострокова стабільність у Європі неможлива без певної інклюзивної моделі безпеки, яка в перспективі мала б знизити рівень структурного протистояння і включати механізми співіснування навіть між противниками. Саме в такій рамці автори розглядають і питання Балтії: як регіону, де висока стратегічна чутливість вимагає не посилення конфронтаційної динаміки, а навпаки – її контрольованого стримування, аби уникнути сценаріїв, у яких локальний інцидент може перерости в кризу рівня НАТО-Росія.

Британська розвідка про військові можливості Росії щодо НАТО

У щоденних оцінках Defence Intelligence Міністерства оборони Великобританії ключовий висновок щодо Росії формулюється таким чином: “Росія не демонструвала концентрації сил, необхідної для проведення операцій проти НАТО.” Йдеться про відсутність ознак формування угруповань військ, які були б необхідні для планування або підготовки масштабної операції проти Альянсу.

Це означає, що сам по собі рівень активності чи чисельність армії не є визначальними. Критичним є саме перехід до розгортання структур, які забезпечують наступ: концентрація сил на конкретних напрямках, створення логістичних вузлів, накопичення резервів і перебудова управління під операційні задачі. У британських оцінках цього набору ознак наразі не фіксується.

Такий висновок узгоджується з більш широкою картиною, яку дають західні аналітичні центри: значна частина російських сил і ресурсів залучена у війну проти України, що обмежує можливість паралельного формування нового великого театру бойових дій. У цьому сенсі йдеться не про відсутність потенціалу як такого, а про його зв’язаність поточною війною та часові обмеження на відновлення.

Водночас британська розвідка не зводить оцінку до заспокійливого висновку. Вона розмежовує рівні загрози: відсутність підготовки до конвенційного нападу на НАТО не означає відсутності ризиків загалом. Навпаки, паралельно фіксується зростання ролі непрямих інструментів впливу – кібероперацій, диверсійних інцидентів і тиску на інфраструктуру. Саме ці форми активності розглядаються як найбільш ймовірний спосіб дії Росії в середньостроковій перспективі.

Отже, позиція британської Defence Intelligence зводиться до досить чіткого твердження: ознак підготовки до війни з НАТО в конвенційному сенсі не спостерігається, однак це не знімає ризиків, а лише зміщує їх у площину гібридного та опосередкованого тиску.