Зерно — це більше, ніж просто сільськогосподарська культура. Для України воно стало стратегією виживання, валютою впливу, засобом для економічного та політичного маневрування на світовій арені. Третій рік поспіль українські фермери намагаються втримати врожай на плаву під прицілом ракет, в умовах замінованих полів, дефіциту добрив і несприятливих погодних умов. Питання забезпечення хлібом — це не просто статистика врожайності, а критична точка, яка може визначити подальший хід економічної та соціальної стабільності країни.
Сьогодні хліб — це більше, ніж продукт на столі. Це економічна стійкість, національна безпека, важіль у переговорах, а також надія для мільйонів людей, які залежать від українського експорту. За даними ООН, сьогодні понад 282 мільйони людей у 59 країнах світу стикнулися з проблемою голоду. Українське зерно для них — це шанс на виживання. Але реальність така, що наша здатність годувати себе і світ під загрозою. Питання не лише в тому, скільки ми зможемо експортувати, а чи вистачить хліба самим українцям у 2024 році, коли погодні умови та воєнна ситуація працюють проти нас.
Війна та врожай
Повномасштабна війна, окупація частини територій, заміновані поля та блокада портів — усе це створює умови, в яких інші країни давно б зазнали колапсу. Але не Україна. Ми сіємо під вибухами, збираємо врожай під прицілами, експортуємо через заміновані шляхи. Україна, попри війну, продовжує залишатися житницею Європи, додаючи свій внесок у глобальну продовольчу безпеку.
Погляньмо на статистику: згідно даних Держстату у 2021 році врожай зернових і олійних культур складав 109 млн тонн, у 2022 році збір виробництво зернових культур у 2022 році оцінювався в близько 53,9 млн тонн, у 2023 році валовий збір зернових і зернобобових культур склав 59,77 млн тонн. З них пшениці зібрано 21,63 млн тонн (+4,3%), ячменю – 5,5 млн тонн (-2%), кукурудзи – 31,03 млн тонн (+18%). Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив, що у 2024 році, за треті жнива повномасштабної війни, зібрано загалом лише 28,5 млн тонн зернових — 21,7 млн тонн пшениці, 5,5 млн тонн ячменю, і майже 44 млн тонн експортували через Чорне море. Але що буде далі? Кожен новий рік війни посилює удар по аграрному сектору, і чи довго ми зможемо витримувати такий натиск?
Сьогодні аграрний сектор України працює на межі можливостей. Війна продовжує диктувати свої жорстокі правила: значна частина сільськогосподарських земель опинилася або в зоні бойових дій, або на тимчасово окупованих територіях. Наразі фермери можуть обробляти лише 80% доступних площ, що залишає близько 7 мільйонів гектарів поза обробітком. Ці землі тимчасово недоступні, і невідомо, скільки часу знадобиться для їх повернення в обробіток після деокупації та розмінування. Війна також змушує фермерів віддавати частину своїх угідь під будівництво фортифікаційних споруд — необхідність, продиктована безпековими потребами країни. Щороку на лінії фронту знаходяться близько 400 тисяч гектарів, які раніше давали врожаї, але зараз це небезпечні зони, куди не можуть зайти ані техніка, ані люди.
Українські аграрії сьогодні працюють у надзвичайно небезпечних умовах. Поля, які ще кілька років тому були джерелом врожаїв, тепер перетворилися на справжні мінні пастки. Кожен виїзд трактора на засіяне поле може закінчитися трагедією — заміновані території забирають життя навіть після деокупації. З початку війни десятки фермерів загинули або отримали важкі поранення, намагаючись обробляти землю та збирати врожай. Вибухівка, залишена ворогом, стає смертельною загрозою, яку важко передбачити.
Особливо небезпечними є так звані “сюрпризи” у вигляді мін-пасток, які часто залишаються у неочікуваних місцях: на ґрунтових дорогах, у полі серед посівів, на околицях сіл. Додатковим ризиком є недостатнє розмінування деокупованих територій. Попри роботу саперів, площі сільськогосподарських земель, що залишаються потенційно небезпечними, все ще значні. У таких умовах кожен аграрій — справжній герой, адже він щодня ризикує своїм життям, працюючи на полях, щоб забезпечити врожай і продовольчу безпеку країни.
Крім того, ключовим викликом для агросектору залишається кадрове питання. В умовах війни Збройні Сили України потребують людей не менше, ніж аграрна галузь. Трактористи, машиністи, інженери — ці фахівці однаково необхідні і для збирання врожаю, і для оборони країни. Розрив між попитом на робочу силу в аграрній сфері та на фронті створює гостру проблему. Щоб хоч якось втримати кваліфікованих працівників, уряд ухвалив рішення автоматично продовжити бронювання аграріїв на три місяці без подання будь-яких документів. Надалі аграрії матимуть бронь на 12 місяців замість шести, як це було раніше. Це дозволить підприємствам зберегти хоча б частину своєї команди. Загальна норма бронювання наразі складає до 50%, але аграрні підприємства можуть подавати клопотання на збільшення кількості заброньованих фахівців за окремими спеціальностями. Однак цього вкрай не вистачає для того, щоб забезпечити повноцінне функціонування агросектору в умовах постійної мобілізації.
Ситуацію ускладнили також погодні умови, посуха стала справжнім випробуванням для українських полів. Літо 2024 року виявилося одним із найспекотніших за останнє десятиліття, дощів було замало. В таких умовах аграрії намагалися врятувати кожен колосок.
Крім смертельної небезпеки на полях, аграрії стикаються ще й з низкою інших викликів, серед яких однією з ключових є проблема з логістикою. Через війну постраждала транспортна інфраструктура, що суттєво ускладнює доставку добрив та засобів захисту рослин у потрібних обсягах та у потрібний час. Втрата контролю над портами та руйнування залізничних шляхів змушують агровиробників шукати альтернативні маршрути доставки, що значно збільшує витрати і призводить до затримок у постачанні.
Але, навіть коли логістичні труднощі вдається подолати, аграрії стикаються з дефіцитом добрив. Значна частина цього ресурсу раніше вироблялася на територіях, які зараз тимчасово окуповані або пошкоджені внаслідок бойових дій. Високі ціни на імпортні добрива та обмежені можливості доставки змушують фермерів економити. Це стало помітним ще минулого року, коли дефіцит добрив негативно вплинув на врожайність, особливо в регіонах з добрими умовами зволоження, таких як Харківська та Полтавська області.
Однак добрива — це ще не всі проблеми. Не менш важливим є своєчасне використання засобів захисту рослин. Там, де своєчасно використовували гербіциди та інші засоби захисту, врожайність суттєво вища у порівнянні із занедбаними полями, де сорняки заполонили посіви. Навіть якщо добрива внесені у достатній кількості, поле, заросле бур’янами, не дасть очікуваного врожаю.
На тлі всіх цих складнощів аграрний сектор намагається вижити. В умовах війни й економічної кризи фермери все ще цікавляться новими технологіями та інноваціями, але через проблеми з логістикою та фінансовими труднощами основний фокус змістився на підтримку рентабельності. Сьогодні аграрний бізнес змушений обирати між оптимізацією витрат та збереженням обсягів виробництва. І ця дилема стає особливо гострою на тлі відсутності належної підтримки від держави.
Цьогорічний врожай вже показав, наскільки важливо дотримуватися комплексного підходу до вирощування зернових, враховуючи всі фактори — від добрив і захисту рослин до вологи. Але коли одночасно бракує і добрив, і можливостей їх вчасно доставити, а ще й погода не сприяє, врожай стає жертвою обставин, на які аграрії не мають впливу.
Вплив неврожаю на економіку: чи залишиться нам що їсти?
Українське зерно – це питання не тільки економіки, а й національної безпеки. Поки світ бореться з продовольчими кризами, наша країна продовжує годувати мільйони людей за кордоном. Продовольство стало основною статтею українського експорту, який за даними Dragon Capital, складає 60% від усього експорту. За даними Державної митної служби лише за шість місяців 2024 року Україна експортувала продуктів харчування на 12,4 млрд доларів. Для порівняння: продукції хімічної промисловості – 5,9 млрд доларів, паливно-енергетична продукція – 4,3 млрд доларів, металів та виробів з них – на 2,1 млрд доларів, мінеральних продуктів – на 1,8 млрд доларів. Це свідчить про те, що сільськогосподарська продукція стала не просто важливою, а стратегічною для держави. Щороку ми годуємо мільйони людей за кордоном, і це допомагає нам утримувати економіку на плаву. Проте тут є і темна сторона: власний ринок стає залежним від світових цін. Ми можемо заробляти на експорті, але чи залишиться нам самим що їсти?
До війни Україна була одним з провідних експортерів зерна у світі, забезпечуючи продуктами харчування десятки країн. Валютні надходження від експорту сільськогосподарської продукції складали значну частину бюджету, і саме на них трималася фінансова стабільність. Однак через війну і неврожай ситуація суттєво погіршилася. Крім того, виникли проблеми з експортом зерна, які посилилися через складну логістичну ситуацію. Заблоковані порти, зруйнована інфраструктура та високі транспортні витрати змушують аграріїв шукати альтернативні шляхи для вивезення продукції. Це потребує додаткових витрат і часу, що знижує конкурентоспроможність українського зерна на світовому ринку.
Зараз втрати аграрного сектору можуть мати негативний вплив на весь економічний ланцюг, починаючи з виробників і закінчуючи державними фінансами. Падіння обсягів експорту означає не лише зменшення доходів фермерів, а й зниження притоку валюти, що обмежує можливості держави щодо фінансування соціальних програм, оборони та інших критично важливих напрямів.
Неврожай 2024 року матиме далекосяжні наслідки не лише для аграрного сектору, а й для економіки країни загалом. Експерти Центру економічної стратегії вже зафіксували зростання інфляції до 7,5% у серпні, порівняно з аналогічним періодом минулого року, коли врожай був значно кращим. Цей показник демонструє, наскільки важливим є аграрний сектор для стабільності національної економіки. У 2021 році, до початку повномасштабної війни, врожай зернових і олійних культур складав рекордні 109 мільйонів тонн, але сьогодні ми не досягаємо навіть половини цього обсягу.
Попри це, забезпечення внутрішнього попиту на продовольство залишається контрольованим. За оцінками експертів, навіть при значному скороченні врожаю, 20–40 мільйонів тонн зерна вистачить, щоб нагодувати українське населення, яке через війну також скоротилося. Однак основний удар відчувається на зовнішніх ринках, адже значне зниження обсягів експорту призводить до скорочення валютної виручки. А це безпосередньо впливає на курс гривні, який стає вразливим до зовнішніх економічних шоків.
Чи подорожчає хліб?
Хліб — один з найважливіших продуктів на нашому столі, але ціна на нього зараз стала відчутно важчою для гаманців українців. Збільшення вартості хлібобулочних виробів є результатом впливу одразу кількох факторів, що тиснуть на виробничі процеси і кінцеву вартість продукту. Перш за все, значне зростання вартості електроенергії та часті відключення світла призводять до істотних збитків для хлібопекарської галузі.
Влітку цього року проблеми з постачанням електроенергії значно ускладнили виробництво хліба. Кожне відключення електрики зупиняє лінії, а запустити їх знову — не лише складний, а й дорогий процес. Альтернативою стають генератори, але їх використання підвищує витрати на виробництво хліба у 4–5 разів. Дорожча електроенергія автоматично збільшує собівартість продукції, а отже, ціни для споживачів. Якщо раніше виробництво хліба можна було вести стабільно, зараз доводиться працювати в умовах перманентної кризи.
Проте це не єдиний фактор, що впливає на подорожчання хліба. Значно зросли ціни на основні сировинні складові виробничого процесу. Наприклад, закупівельні ціни на пшеницю 2 класу зросли на 52,9%, до 8 718 гривень за тонну. Пшениця 3 класу також суттєво подорожчала — на 41,6%, до 8 427 гривень за тонну. Ціни на жито піднялися на 57,3%, досягнувши 5 800 гривень за тонну. Така ситуація є наслідком глобальних тенденцій — неврожай, посуха в Європі, США та інших регіонах спричинили зменшення обсягів пропозиції на світових ринках. У той час як попит на продовольчу пшеницю залишається стабільно високим, ціни на неї продовжують зростати.
На внутрішньому ринку подорожчання хліба обумовлене також інфляцією, яка у серпні досягла 7,5%. Це неминуче відбилося на ціновій політиці виробників хлібобулочних виробів. З початку 2024 року хліб подорожчав на 14%, і, за прогнозами, ціни продовжуватимуть зростати щомісяця на 2–3%. Основна причина цього — збільшення вартості сировини та енергоресурсів, без яких неможливо забезпечити стабільне виробництво.
Ще одним чинником, що впливає на ціноутворення, є коливання валютного курсу. Значна частина технічного обладнання та матеріалів для хлібопекарських заводів закуповується за кордоном, а отже, будь-яке зміцнення долара призводить до збільшення собівартості кінцевого продукту. Крім того, у випадку зростання цін на нафту, акцизи також зростуть, що додатково збільшить витрати на логістику. Це, у свою чергу, відобразиться на кінцевій ціні хліба на полицях магазинів.
На сьогодні основним викликом для хлібопекарської галузі залишається балансування між виробничими витратами і кінцевою ціною. Адже, з одного боку, підприємства не можуть продавати хліб за ціною нижчою від собівартості, а з іншого — український споживач не готовий платити значно більше за звичний продукт. У результаті, хлібопекарі змушені шукати компромісні рішення: скорочувати виробництво, змінювати асортимент або підвищувати ціни поступово, аби не втратити покупців.
За прогнозами Інституту аграрної економіки, ціни на пшеницю до кінця 2024 року залишаться відносно стабільними, коливаючись у межах 9 000-9 500 гривень за тонну для пшениці 2 класу, 8 500-9 100 гривень за тонну для пшениці 3 класу і до 8 000 гривень для фуражної пшениці. Однак, враховуючи ситуацію на світових ринках і постійне зростання енергетичних витрат, очікувати зниження цін на хліб не доводиться.
Таким чином, ціни на хліб в Україні зростають під тиском як внутрішніх проблем, так і глобальних тенденцій.
Війна змінила не тільки кордони, а й наші уявлення про те, що означає “хліб насущний”. Для українських аграріїв кожен новий сезон жнив є випробуванням на межі виживання. Поки фермери, ризикуючи життям, виходять на заміновані поля, щоб зібрати врожай, ми стикаємося з іншою реальністю — ціни на хліб продовжують зростати, перетворюючись на символ економічних і соціальних труднощів.
Здавалося б, хліб — це базовий продукт, але сьогодні він став індикатором глобальних викликів. Зростання вартості електроенергії, дефіцит добрив, складнощі з логістикою та інфляція перетворюють виробництво кожної буханки на справжній економічний подвиг. Вартість хліба — це більше, ніж цифри на ціннику, вона є маркером нашої здатності протистояти кризі, яка зачепила не тільки Україну, а й увесь світ. У цьому контексті хліб перетворюється з буденного продукту на символ нашої стійкості та здатності вистояти навіть у найважчі часи. І поки триває війна, кожна нова буханка стає не просто продуктом, а частиною великої боротьби за наше майбутнє.
Оксана Іщенко
