Чому навчають під крики, постріли та стрес: інструктор розповів, як проходять навчання з тактичної медицини

Повномасштабна війна зробила тактичну медицину в Україні не просто частиною військової підготовки, а елементом виживання. У зоні бойових дій саме перші хвилини після поранення визначають, чи житиме боєць. Саме тому тактична догоспітальна допомога стала однією з ключових дисциплін у базовій загальновійськовій підготовці, незалежно від того, ким є новобранець — піхотинцем, зв’язківцем чи кулеметником. Немає значення, скільки він провів у тирі, якщо вміє зупинити артеріальну кровотечу. На передовій рідко є медик поруч, і майже ніколи — час, тому новачків з першого дня вчать не лише, як накладати турнікет, а й як це зробити на собі, в темряві, з тремтячими руками, коли навколо вибухи, паніка, чужі крики і власний страх. У цій реальності навчання під спокійні інструкції не працює. Працює тільки моделювання бойового стресу — контрольованого, але максимально наближеного до справжнього.

Інструктор Євген, який працює на базі одного з центрів Сухопутних військ, розповів, що частина рекрутів спочатку не усвідомлює, наскільки важливою є тактична медицина. Здається, що важливіше добре стріляти чи маскуватися, але вже після перших занять у них змінюється ставлення. Перед практикою новобранцям обов’язково показують навчальні відео, створені з використанням доповненої реальності. На них – відкрита артеріальна кровотеча, травматична ампутація, поранення шиї, грудної клітки. Бійці бачать, як виглядає це на полі бою: без ефектів, без монтажу, без героїки — лише крик, кров і секунди.

Євген повідомив, що після цього курсантів ведуть на заняття, де кожен сценарій подій — змодельований. Працюють у парах, на манекенах, один на одному. Інструктори не просто пояснюють, а створюють умови максимально близькі до фронтових. Крики, холості постріли, димові шашки, гранати, хаотичні команди, обмежений час. При цьому кожен курсант має не просто накласти турнікет, а зробити це тоді, коли інші кричать, коли він нічого не бачить, і коли сам в паніці.

«Це не просто вправа, а симуляція ситуації, де або ти рятуєш життя — або його вже не буде», – вважає Євген.

Саме в такому середовищі ті, хто ще вчора мав справу з комп’ютером або будівельним краном, починають розуміти ціну швидкості й точності.

Євген розповідає, що першим враженням у багатьох є звичайна медчастина з бинтами і схемами. Але вже після перших днів це сприймається інакше. Одним з головних завдань інструктора є злам уявлення, що тактична медицина — це щось другорядне.

«Одна справа — накладати турнікет у спокійному стані, з інструктором поруч. Інша — коли навколо постріли, крики, дим і ніхто не підказує. Коли все залежить тільки від тебе, а час іде на секунди», — пояснює інструктор.

Він каже, що на заняттях використовують муляжі, які імітують справжні рани. Манекени можуть бути теплими, з імітацією пульсації або навіть з кров’ю під тиском. Інколи допомогу треба надавати не на манекені, а на напарнику — зі справжніми турнікетами, ножицями, під обстріл звуків. Це не гра і не тренажер, а емоційна і тілесна підготовка до ситуації, де помилка коштує життя.

За словами Євгена, курс з тактичної медицини не обмежується лише накладанням турнікетів. Новобранців вчать:

– зупиняти кровотечі різних типів (венозну, артеріальну, капілярну);
– правильно евакуювати пораненого з-під вогню;
– оцінювати рівень свідомості, дихання, пульс;
– надавати допомогу при пневмотораксі;
– фіксувати переломи, іммобілізувати хребет;
– користуватися аптечкою стандарту IFAK;
– не втрачати самоконтроль під час болю, криків, страху.

Крім того, увагу приділяють психологічній підготовці: як впоратися з власним шоком, не впасти в ступор, не знепритомніти. Інструктори наголошують: холодна голова важливіша за руки.

Інструктор говорить, що найбільшою помилкою є думати, що «це не зі мною». Війна розширила уявлення про фронт: обстріли відбуваються в тилу, снаряди прилітають у колони техніки, дрони працюють по групах, які ще не вийшли на позиції. І в цих умовах будь-хто може стати тим, хто надає першу допомогу. Немає гарантії, що медик буде поруч, а турнікет у руках товариша іноді є єдиним, що стоїть між життям і смертю. Саме тому курс тактичної медицини вже давно перестав бути формальністю. Його проходять не «для галочки», а щоб не стати черговим чорно-білим портретом у сітці. Той, хто вміє врятувати, живе сам і рятує інших. І навчити цьому можна лише тоді, коли крик і тиск — не метафора, а частина підготовки.