Чотириденний робочий тиждень: чи витримає економіка України експерименти з робочим графіком

Останні роки Україна знаходиться в стані хронічного стресу: війна, щоденні тривоги, економіка на межі виснаження, трудовий ресурс під тиском мобілізації та еміграції. І саме зараз у публічному просторі з’являється пропозиція переходу на чотириденний робочий тиждень. Ідея, яка в мирний час могла б сприйматися як крок до цивілізованих стандартів праці, сьогодні виглядає сумнівною з огляду на війну, надто ризикованою для реалій, де рахують кожну гривню й годину. У теперішніх умовах, де кожен трудовий ресурс на рахунку, будь-яке скорочення сприймається як виклик з невизначеним результатом. Тож спробуємо тверезо оцінити, наскільки обґрунтованою і здійсненною є ідея чотириденного робочого тижня для країни, і чи може вона стати не тягарем, а ресурсом для перезавантаження й росту продуктивності праці.

Між реальністю війни та риторикою реформ

Чотириденний робочий тиждень для України звучить як парадокс. Поки частина країни працює по 60 годин на тиждень, обговорюється ідея скорочення навантаження. У мирному контексті це міг би бути прогресивний і гуманний підхід, але у реаліях воєнного стану така занадто амбітна пропозиція ризикує залишитися на рівні гучних заголовків.

Голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев говорить про можливість “експериментального” запровадження коротшого тижня  виключно на добровільній основі, без державного примусу. Такий формат, на його думку, має стати справою домовленості між працівником і роботодавцем, а не політичним гаслом. У цьому підході є раціональність, адже у країні, де на підприємствах критичної інфраструктури вже офіційно дозволено працювати по 60 годин на тиждень, вимагати єдиного підходу просто неможливо.

Світовий досвід тут також не є універсальним рецептом. У Німеччині, Британії, Польщі  чотириденний тиждень тестують у мирних умовах, із державною підтримкою, у секторах, де ефективність обліковується за результатами, а не годинами. Там робота більше сприймається як креатив, аналітика та технології. В Україні водночас це часто фізична праця, послуги, виробництво і робота в надзвичайних умовах ризику. Саме тому спроба перенести успішні кейси з Заходу до країни, яка живе в екстремальному режимі, виглядає радше як запрошення до дискусії, а не реальний сценарій.

У нашій країні чотириденний тиждень наразі можливий тільки на рівні індивідуальних рішень, як у кейсі ІТ-компанії Brighta, яка першою спробувала змінити ритм роботи ще у 2019 році. Як розповідають фахівці компанії, перші місяці справді вселяли оптимізм: рівень стресу в колективі впав, співробітники стали відчутно задоволенішими, робочі зустрічі стали точнішими. Але ефект виявився складнішим, ніж передбачалося.

У сферах, де рутинна робота, чітко визначена або залежить від результату, а не від процесу, укорочений тиждень може працювати. Якщо компанія має сформований продукт, стабільну команду і налагоджені внутрішні процеси, то зменшення кількості днів не руйнує ритм. Та навіть більше, іноді це підвищувало продуктивність праці. Однак для бізнесів, які живуть у динаміці, будують стартапи, перевіряють гіпотези і тримають руку на пульсі змін, такий формат може серйозно просадити темп. Саме це стало однією з причин, чому Brighta відкоригувала підхід, і частина команд повернулася до п’ятиденного формату. З переходом на дистанційку робочий ритм остаточно змістився, і стало зрозуміло, що універсального рецепта немає. Третій вихідний не гарантує ні росту продуктивності, ні успішності бізнесу. Все залежить від конкретного контексту, а саме від типу задач, культури компанії, готовності працівників до самодисципліни.

Тож, чотириденний робочий тиждень не призводить до поняття  “менше працювати”, а скоріше мова йде про “інакше працювати”. І це “інакше” не завжди на користь. Особливо у середовищі, де швидкість, гнучкість і постійна присутність є частиною бізнес-моделі. Саме без адаптації бізнес-моделі падіння продуктивності стало питанням часу.

На тлі війни така ініціатива звучить не як реформа, а тест на гнучкість. Готовність бізнесу взяти на себе відповідальність за новий формат праці, так само як і здатність українців переглянути власне ставлення до роботи в умовах постійного стресу, поки залишається на рівні експериментів. Це зона тестування, де остаточні висновки ще попереду. Але важливо інше: навіть у найжорсткіших умовах з’являється простір для розмови про людський ресурс як ключову цінність, і це вже сигнал для майбутнього.

Що говорить закон і ринок: між гнучкістю та реальністю

Попри гучні обговорення чотириденного робочого тижня, на рівні закону в Україні все залишається без змін. Як нагадують у Державній службі зайнятості, робочий тиждень офіційно триває 40 годин і це є базовою нормою Кодексу законів про працю. Скорочення цього часу можливе лише у виняткових випадках: для неповнолітніх, людей з інвалідністю або за індивідуальною домовленістю з роботодавцем, проте про жодні системні зміни чи законодавчі ініціативи наразі не йдеться.

Натомість у воєнних умовах робочий тиждень на деяких об’єктах критичної інфраструктури не скорочується, а навпаки  подовжується. І це не фігура мови: замість звичних 40 годин до 60. Країна працює у режимі виживання, і саме в цьому контексті звучать пропозиції про третій вихідний.

На ринку праці, попри складні обставини, усе більше з’являється пропозицій із нестандартним графіком. За даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи, по країні є понад 870 вакансій з неповним робочим часом. Це водії, прибиральники,  психологи, і навіть лікарі та вчителі. Рівень оплати  дуже різний: від мінімалки до 60 тисяч гривень. Роботодавці експериментують з форматами,  пропонуючи змінний графік або поділ дня на частини, чи нічну роботу. Гнучкість на практиці вже існує, навіть якщо закон її поки не наздогнав.

Водночас опитування Торгово-промислової палати України показує: інтерес є, але без надмірного ентузіазму. Майже 60% підприємців загалом підтримують ідею чотириденного тижня, проте не йдеться про скорочення робочого часу, а про його перерозподіл. Тобто чотири дні по десять годин замість п’яти по вісім. При цьому 31% роботодавців вірить, що така зміна може навіть підвищити продуктивність. Ще 27% готові спробувати, але за умови, що зарплати не зменшаться. Частина у 16% зайняла обережну позицію, мовляв, усе залежить від обставин. І лише 26% виступають проти: хтось через війну, хтось просто через скепсис до таких новацій у кризовий час.

Як бачимо, ринок не закритий до змін, але й не мчить у бік радикального перезавантаження. Поки що маємо обережне спостереження, а не реформу з великим розмахом. Все ж таки, зараз говорити про чотириденний робочий тиждень в Україні все одно що обговорювати відпустку на Мальдівах під час повітряної тривоги. Поки десь у світі компанії експериментують з новими форматами роботи, український ринок праці давно працює в режимі надзвичайного стану у буквальному сенсі.

Після початку повномасштабного вторгнення багато хто змінив офіс на окоп, ноутбук — на автомат, а звичні “дев’ять до шостої” перетворилися на графік “поки треба”. У березні 2022 року було ухвалено спеціальний закон “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15.03.2022 № 2136-IX, метою якого було вижити і втримати економіку країни на плаву. Про свята українці теж вимушені були забути. Всі офіційні святкові дні стали звичайними робочими. Жодної подвоєної оплати, жодних “відгулів”, бо країна перебуває у війні, і це головне. Віднині роботодавець може залучити своїх робітників до роботи у вихідний без згоди профспілки. І хоча з погляду трудових прав це звучить досить жорстко, але в умовах нинішніх реалій інакше просто не вийде, бо за кожним годинником, який відлічує робочий день, стоїть економіка, яка має підтримувати армію, громади, переселенців і, зрештою, тримати країну на ногах. Тому поки хтось у Європі тестує “вікенд з четверга”, українці працюють за принципом “якщо можеш, то працюй”. Тут радше мова йде не про трудоголізм, а про виживання.

Як працює “коротший” тиждень: світовий досвід у деталях

Водночас ігнорувати світовий досвід теж було б короткозорістю. Недавнє масштабне дослідження, опубліковане в журналі Nature Human Behaviour, продемонструвало, що чотириденний робочий тиждень може стати не тільки джерелом задоволення для працівників, а й драйвером для бізнесу. У проєкті взяли участь майже три тисячі працівників зі 141 компанії у Великій Британії, Австралії, Канаді, США, Ірландії та Новій Зеландії. Формат: чотири дні роботи на тиждень  без втрат у зарплаті, але з попередньою перебудовою робочих процесів.

Результат виявився більш ніж показовим: зменшення стресу, краще фізичне і психічне здоров’я, підвищення лояльності до роботодавця. Навіть незначне скорочення тижня (на 1–4 години) уже давало позитивний ефект. Компанії, зі свого боку, не зафіксували падіння продуктивності, а навпаки, в окремих випадках вона навіть зросла. Поки українці працюють у режимі “вижити та втримати”, дедалі більше країн експериментують з тим, як працювати менше, але ефективніше. У Західній Європі середня тривалість робочого тижня вже давно менша, ніж у нас. Наприклад, у Нідерландах — 32 години, у Німеччині — близько 34.

Попри скепсис у частини економістів, практика скороченого тижня крок за кроком закріплюється у реальності. Наприклад, Ісландія є одним з лідерів, де понад 90% працівників  вже мають доступ до гнучкого графіку або працюють менше стандартного. У Великій Британії вже понад 200 компаній офіційно перейшли на чотириденний тиждень без скорочення зарплати. В Бельгії дозволили працювати чотири дні по 10 годин. А в Німеччині понад половина учасників пілотного проєкту запровадили новий формат для всіх працівників.

У червні 2025 року стартував пілот і в Польщі, країні, яка ще донедавна вважалася однією з найпрацелюбніших у Європі. Її уряд вирішив спробувати інші підходи: або скорочувати робочий день до 6 годин, або зменшувати кількість днів до чотирьох, або ж просто збільшувати кількість оплачуваних вихідних. Логіка цієї ініціативи полягає у  зменшенні виснаження та збільшенні  балансу між роботою і життям, і, як наслідок,  менше вигорання і більша народжуваність. Для країни з демографічними проблемами це вже не лише питання комфорту, а стратегія на виживання.

Слід зазначити, що пандемія остаточно зруйнувала уявлення про робочі моделі “як раніше”. Багато працівників у Європі більше не хочуть повертатись до офісів і вже точно не в п’ятиденному режимі. Досвід Starling Bank у Британії це підтверджує: після жорсткого наказу керівництва “повернутись до офісу” звільнилась частина команди. Люди вже відчули, що можна жити інакше. При цьому 58% британців сподіваються, що триденні вихідні стануть нормою до 2030 року. І хоча такий підхід звучить дещо утопічно, але тренд є, і він глобальний. Щоправда, не всі від нього в захваті. Скептики застерігають: менше годин можуть викликати ризики для економіки, особливо якщо компанії не встигнуть перебудуватися. Та схоже, питання вже не в тому, чи змінюватиметься робочий тиждень, а в тому, як швидко і де саме. Світ шукає модель, яка не лише змушує працювати, а й дозволяє жити.

Однак важливо розуміти, що цей досвід відбувався у стабільних умовах. Учасники були добровольцями, а більшість компаній були невеликими, з чіткими внутрішніми процесами. Тож не варто сприймати це як формулу “для всіх”, а радше гідний приклад того, як робочий тиждень може працювати інакше, якщо є ресурс і підтримка для змін. Ідея чотириденного робочого тижня в Україні зараз звучить водночас як мрія і виклик. Це мрія, тому що дає надію на більше людяності у світі, де кожен живе в режимі виживання. Проте це і виклик, адже поки одні говорять про “баланс життя і роботи”, інші шиють бронежилети, підтримують економіку або стоять на блокпостах. У реальності воєнного часу будь-яке скорочення роботи сприймається не як “західні стандарти”, а економічний, логістичний та психологічний ризик. І таке нововведення точно не можна впровадити одним розчерком пера.

Чи витримає Україна чотириденний робочий тиждень під час війни

Запровадження чотириденного робочого тижня в Україні в умовах повномасштабної війни є несумісним з структурою втрат на ринку праці, макрофінансовими показниками і демографічною ситуацією. На даний час внаслідок бойових дій, масштабної еміграції та мобілізації Україна втратила щонайменше 40% економічно активного населення. За оцінками Міжнародної організації праці (МОП), понад 5 мільйонів українців за кордоном перебувають у працездатному віці, але не інтегровані у внутрішню економіку. Ще близько 1,1 мільйона мобілізовані або служать в системах оборони, не беручи участі у цивільному виробництві, при цьому тисячі військових загинули. Поряд з цим близько 10% ринку праці є частковою або прихованою безробітністю через знищену інфраструктуру, окупацію або втрату підприємств.

У таких умовах запровадження скороченого робочого тижня навіть без зменшення зарплат призведе до зниження сукупної продуктивності в межах 12–15% у секторах, де неможливо компенсувати інтенсивністю або автоматизацією. При цьому, за даними Національного банку України, понад 60% малого й середнього бізнесу працюють у режимі неповного завантаження. Будь-яке зменшення робочого часу без реформи податкового навантаження означатиме підвищення собівартості праці.

У критичних секторах (енергетика, логістика, харчова промисловість, медичне забезпечення, оборонне виробництво) зміна графіка є технічно неможливою: відсутній кадровий резерв. У 2024 році МОЗ звітував про нестачу понад 24 тисяч лікарів, зокрема у регіонах, де навантаження зросло вдвічі через переселенців. Водночас, за оцінками Федерації роботодавців України, на ринку не вистачає понад 300 тисяч кваліфікованих працівників. 15% підприємств скорочують обсяги не через відсутність замовлень, а через неможливість найняти персонал.

Експериментальний перехід на чотири дні без зменшення фонду оплати праці можливий лише в окремих сферах — зокрема у фінансових сервісах, ІТ, цифровому маркетингу, аналітиці. Але навіть там частина компаній після 2023 року повернулась до класичного графіка через падіння швидкості реакції та порушення ритму командної взаємодії.

Спроба розповсюдити модель скороченого тижня на інші галузі без адаптації економічного середовища неминуче призведе до зниження темпів виробництва, розривів у логістиці та падіння податкових надходжень. У 2024 році понад 37% доходів держбюджету формувались за рахунок ЄСВ і ПДФО. Навіть 10-відсоткове зменшення обсягу легальної оплати праці означає недоотримання понад 60 мільярдів гривень щороку — при тому, що весь оборонний бюджет на 2025 рік прогнозується на рівні 1,8 трильйона гривень.

Крім фіскальних наслідків, скорочення тижня у воєнний період має психологічний ризик: зростання нерівності між секторами, де працюють «без вихідних», і офісним сегментом, який може дозволити собі експерименти. У ситуації, коли держава скасувала святкові дні, спрощення для обраних буде сприйняте як політична несинхронність.

Отже, чотириденний робочий тиждень є форматом, який технічно можливий лише в мирний час у структурно стабільній економіці з надлишком робочої сили. Станом на зараз Україна перебуває у зворотній конфігурації: кадровий дефіцит, економіка ручного управління, зовнішнє фінансування бюджету, критичне перевантаження основних галузей. Навіть добровільне запровадження такого формату без реформи податкового поля, перегляду нормативів продуктивності й гарантій фіскальної компенсації для бізнесу створить більше проблем, ніж вирішить. Звісно, Україна має повне право думати про майбутнє праці, але для цього потрібна не лише ідея, а реалістичне бачення, де вона доречна, а коли просто передчасна або навіть небезпечна.