Куди пливе бюджетна баржа: про що свідчить аудит Рахункової палати щодо виконання Держбюджету-2025

Чи не задумувалися ви, що може статися, якщо мотор під назвою “економіка” почне диміти, а бак з пальним, яким є державний бюджет, ледь триматиме курс під кулями? Ця бюджетна баржа давно пливе не за курсом, а за течією. Пошарпана бурями, вона обросла борговими мушлями, без компаса й капітана, що тримає штурвал. Екіпаж зайнятий сварками за вантаж, замість того, щоб латати пробоїни. І якщо не змінити маршрут, вона не допливе навіть до осені. Саме це зараз і відбувається з державною економікою України. За ширмою гучних політичних заяв і оптимістичних брифінгів  ховається похмура бухгалтерія держави. Цифри, які оприлюднила Рахункова палата за підсумками першого кварталу 2025 року, ріжуть по живому: падає експорт, скорочуються доходи місцевих бюджетів, бюджетні програми буксують, а оборонні витрати з’їдають все, не залишаючи простору для розвитку.

Економічна динаміка: тривожна стагнація замість відновлення

Поки український держбюджет тягне на собі тягар війни, економіка буксує. Аналіз виконання Державного бюджету України на 2025 рік у першому кварталі, оприлюднений Рахунковою палатою, змушують не тільки задуматися, а й насторожитися. У висновку, презентованому 10 червня головою Рахункової палати Ольгою Піщанською, немає ані рожевих перспектив, ані спроб прикрасити реальність, є лише тривожні факти.

Коли країна втрачає підприємців, то вона втрачає не лише робочі місця, а й податкові надходження. У першому кварталі цього року кількість зареєстрованих ФОПів зменшилася, що одразу вдарило по місцевих бюджетах і фондах соцстраху. Це справжня діра в кишені регіонів, які намагаються вижити в умовах постійного недофінансування.

Слід зазначити, що прогноз на 2025 рік обіцяв зростання ВВП на 2,7 %. В реальності ж ми маємо жалюгідні 0,5 % у першому кварталі. При цьому основним стримувальним фактором стало зменшення експорту на 8,7%, зокрема продовольства та сировини, що знижує валютні надходження та послаблює національну економіку. Із зерном усе зрозуміло: війна, поля під обстрілами, малі врожаї. Водночас проблеми із залізною рудою спричинило падіння світових цін. Український експорт просів там, де раніше тримався впевнено. Але є й нові спроби “піднятися” через хімію, машинобудування та деревину. Частка продукції з високою доданою вартістю зросла до 15,2 %, і це, мабуть, єдина добра новина у розділі про економічну динаміку. Очевидно, що держава має терміново стимулювати розвиток внутрішнього виробництва, експортної логістики та підтримку малого бізнесу, який зазнає втрат через скорочення кількості ФОПів.

Бюджетні доходи: залежність від зовнішніх надходжень

Цифри у висновку аудиторів Рахункової палати виглядають оптимістично: доходи бюджету зросли на 44,3 % порівняно з першим кварталом 2024 року і сягнули 926,2 млрд грн. Однак це не тому, що в країні раптом запрацювала економіка, це відбулося завдяки міжнародним партнерам і суттєвому зростанню власних надходжень від установ оборонної сфери. Кажучи простими словами, армія продає, армія заробляє. А ще нам допомагають західні донори, їхня допомога вже становить 27 % усіх зовнішніх надходжень. Водночас не надійшли майже 20 млрд грн допомоги від ЄС, і це вже не помилка в калькуляції, а реальна загроза. Посилення залежності від міжнародної допомоги має стати тривожним індикатором фіскальної вразливості, тому затримка надходження допомоги ЄС лише підкреслює цю ризиковану залежність. Ймовірно, варто змінити акцент на стале, внутрішнє наповнення бюджету шляхом податкового реформування, зменшення тінізації економіки та стимулювання бізнес-активності.

Ще один “трюк” проявляється у зменшенні податкового боргу на 12 %. Однак проблема в тому, що більшість з цього є не сплатою, а списанням через суди. Простіше кажучи, держава “відмовилась” від грошей, бо податкова не змогла довести свою правоту в судах.

Рекордні видатки на оборону, але з затримками й боргами

Слід відмітити, що 1,2 трлн грн становлять суму державних видатків у першому кварталі, з яких 73,5 % пішло на оборону. Важко сперечатися з пріоритетом, коли країна воює, але за цією цифрою ховається купа проблем. По-перше, понад 174 млрд грн, які мали піти на зарплати восени, вже витратили на закупівлю зброї. По-друге, прострочена дебіторська заборгованість зросла на 23,6 %, і майже 90% зосереджена у Міноборони. Головною причиною цього є зриви з боку підрядників. Підприємства-постачальники систематично не дотримуються узгоджених строків виконання контрактів, порушуючи графіки постачання продукції оборонного призначення, затримуючи виконання робіт та надання послуг.

Крім того, фінансова структура витрат державного бюджету відображає домінування військових витрат. Найбільшу статтю в них становлять витрати на закупівлю товарів і послуг — 366 мільярдів гривень, із яких 287,4 мільярда пішли безпосередньо на придбання засобів військового призначення. Друга за обсягом — виплати військовим: на оплату праці із нарахуваннями держава витратила 353,5 мільярда, причому 269,1 мільярда з них — це грошове забезпечення самих військовослужбовців.

Соціальний блок витрат склав 159,9 мільярда гривень — це різні види допомог і соціальних виплат населенню. Ще 131,9 мільярда гривень держава спрямувала у вигляді субсидій та поточних трансфертів підприємствам. З цієї суми 111,8 мільярда пішли на закупівлю, модернізацію, ремонт озброєння, техніки, обладнання й військових засобів. Отже, фактично нинішня структура бюджетних витрат демонструє повну концентрацію ресурсів на підтримці армії й забезпеченні фронту, при цьому частина ресурсів регулярно застрягає через невиконання договірних зобов’язань підрядниками, що зриває строки виконання оборонних замовлень.

Проблема невиконання контрактів не обмежується лише оборонним сектором. Зриви, затягування і банальна нездатність ефективно витрачати вже виділені бюджетні кошти проступають майже у всіх великих програмах. Особливо помітно це стало в ситуації з фондом ліквідації наслідків збройної агресії. На папері уряд спрямував з залишків фонду 5,2 мільярда гривень, тобто 68,4% виділеного ресурсу на завершення проєктів, які мали б уже рухатись до фіналу. Однак реальність виглядає зовсім інакше: на кінець першого кварталу використано лише 100 мільйонів, решта коштів фактично лежать без руху.

Практично така сама картина спостерігається із публічними інвестиційними проєктами, які фінансуються за рахунок кредитів, залучених державою. Виконання за цим напрямком провалено практично повністю: профінансовано лише 3,6% запланованих видатків, а 96,4% коштів залишились на папері. Іншими словами, гроші є, кредити оформлено, але механізми реалізації заблоковані ще на старті.

Власне, Рахункова палата чітко вказала, що у великій мірі проблема лежить у самій роботі виконавчої влади. Міністерства, відомства та урядові структури масово не виконують базових процедур, передбачених Бюджетним кодексом України. Не затверджено 73,8% порядків використання коштів, без яких фінансування юридично неможливе. Ще гірше з паспортами бюджетних програм: не затверджено 28% усіх необхідних документів. Це формальні папери, які чиновники мали затвердити заздалегідь, ще до початку фінансового року. В результаті лише в першому кварталі не проведено заплановані видатки і не надано кредитів на суму 3,3 мільярда гривень. Ці кошти мали йти на лікарні, дорожнє будівництво, державні інвестпроєкти МОЗ, програми декарбонізації тощо. По суті, частина цих проєктів навіть не встигла перейти до стадії реального фінансування — їх задушили на бюрократичному старті.

Паралельно з цим державний борг продовжує зростати. За перший квартал 2025 року сукупний обсяг державного і гарантованого державою боргу піднявся ще на 2% і сягнув 7,1 трильйона гривень. На обслуговування й погашення боргу довелося витрачати кожну шосту гривню всіх бюджетних надходжень. Але навіть тут уряд не встиг виконати план у повному обсязі — витрати на обслуговування боргу виявилися на 15% меншими за заплановані, тобто в черговий раз технічні проблеми у виконанні бюджетних процедур супроводжують навіть боргові платежі.

Абсурд полягає в тому, що Міністерство фінансів станом на початок 2025 року навіть не затвердило Програму управління боргом на цей рік. Тобто країна обслуговує рекордний державний борг у ручному режимі, без чітко закріпленої стратегії та пріоритетів, на тлі затягування реалізації вже профінансованих внутрішніх програм.

Як бачимо, ситуація, яку фіксує Рахункова палата, є системною адміністративною неспроможністю оперативно запускати проєкти навіть тоді, коли держава формально вже виділила під них ресурси. Та не забуваємо про найболючіше явище нашої країни, а саме бюрократію. Безліч програм не працює, бо не затверджено їхні бюджети. 74 % порядків використання коштів та 28 % паспортів програм досі знаходяться в очікуванні підписів. У результаті маємо мільярди, які так і  не пішли на лікарні, дороги, інвестиційні проєкти й інші важливі напрями.

Україна на тлі інших: як бюджетна політика воєнного часу працює там, де вчилися на помилках

Неможливо проаналізувати нинішній стан українських публічних фінансів, не глянувши за горизонт та звернувшись до прикладів інших країн, які вже пройшли через війну або масштабні кризи.

У 1990-х роках, після проголошення незалежності та початку війни, Хорватія опинилася в умовах окупації частини території, масових руйнувань і гіперінфляції. Та вже у 1994 році уряд запровадив середньострокове бюджетне планування та ввів автоматичний контроль за дебіторською заборгованістю, аби уникнути “розмивання” видатків через недисципліноване казначейство. Так, навіть на піку бойових дій у бюджетній системі вже діяли стандартизовані процедури контролю, прогнозування боргу та верифікації видатків, які Україна досі не може затвердити в умовах вже третього року повномасштабної війни.

Під час воєн та конфліктів в Ізраїлі уряд завжди діє за принципом “фінансова мобілізація”, коли парламент ухвалює скорочений бюджет, спрямований на критичні потреби, із вбудованими механізмами швидкого коригування. Одразу після завершення бойових дій запускається програма “бюджетного повернення до миру” із пріоритетом на відновлення економіки, підтримку малого бізнесу та цифрову модернізацію держпослуг. В Україні ж навіть на третій рік війни ми не маємо затвердженої Програми управління держборгом, а 74 % порядків використання коштів залишаються без підпису. В Ізраїлі це призвело б до негайного урядового скандалу. В нас же це лише привід для чергового брифінгу.

У 1950-х роках, під час Корейської війни, Південна Корея запровадила систему “бюджетного виживання”, в якій щоквартальні звіти про витрати не просто подавалися, а ретельно аналізувалися незалежними аудиторами. Уже в 1953 році з’явилася перша національна програма післявоєнного відновлення з чіткими індикаторами ефективності, яких вимагали і міжнародні партнери, і власна адміністрація. На тлі цього Україна з мільярдами на відновлення, з яких освоєно менше 2 %,  виглядає як країна, що вміє просити гроші, але не вміє їх використати.

Ці приклади є реальний досвід, який Україна може і має врахувати. Всі ці країни опинилися у важких умовах без інституцій і грошей, з втраченими територіями, але вони зробили вибір на користь жорсткої бюджетної дисципліни, цифрового контролю й прозорості і не після завершення бойових дій, а в процесі боротьби. Напевно, саме в цьому і полягає ключовий контраст: поки в інших країнах війна ставала каталізатором реформ, в Україні вона поки що часто служить виправданням для управлінського хаосу.

Варто розуміти, що цей звіт Рахункової палати не просто представив нам набір цифр, а  став своєрідним дзеркалом того, як держава справляється з викликами. Як бачимо, на превеликий жаль, картина не дуже приваблива. Маємо бюджет, який тримається на зовнішніх кредитах і армії, маємо уряд, який не встигає, не затверджує, не контролює та ризики, які вже не просто “на горизонті”, а оселилися прямо в центрі фінансової політики. Аналіз Рахункової палати щодо виконання Державного бюджету України у першому кварталі 2025 року виявив низку системних проблем, які потребують не лише термінових рішень, а й стратегічного переосмислення підходів до формування, реалізації та контролю бюджетної політики в умовах воєнної економіки.

Сьогодні Україна стоїть перед вибором: або навести лад у фінансово-бюджетному управлінні, зробивши його реальним інструментом стійкості й розвитку, або й далі латати діри зовнішніми позиками, спостерігаючи, як падають економічні індикатори, а разом з ними  і довіра до державної ефективності.