У державному бюджеті на 2026 рік, який Верховна Рада ухвалила 3 грудня, передбачено суттєве підвищення фінансування для народних депутатів. Зокрема, у тричі збільшено розмір Фонду депутатських повноважень – до 199 тисяч гривень на місяць. Ці кошти додатково до зарплати призначені не для особистого використання парламентарів, а для забезпечення їхньої роботи: утримання приймалень, канцелярських витрат, поїздок у регіони, юридичних послуг та роботи з виборцями.
Середня зарплата депутатів після сплати податків зросте до приблизно 50 тисяч гривень на місяць. Таким чином, щомісяця на одного народного обранця з бюджету витрачатимуть близько 250 тисяч гривень, не враховуючи додаткових витрат на помічників-консультантів та компенсацій на проживання під час службових поїздок. Фонд оплати праці помічників-консультантів передбачає суму 145,8 тисячі гривень на місяць, а нарахування на одного помічника становитиме 32,1 тисячі гривень. Додатково передбачені компенсації на відрядження, проїзд територією України та утримання приміщень у виборчих округах.
Представники бюджетного комітету та самі депутати наголошують, що підвищені виплати не є «другою зарплатою». Вони витрачаються на виконання депутатських обов’язків, а міжнародні поїздки часто доводиться оплачувати власним коштом, оскільки добові обмежені. Багато парламентарів також відзначають, що витрати на паливо чи поїздки інколи перевищують оклад, і тому вони використовують власні заощадження.
На момент ухвалення бюджету в парламенті працювало 395 народних депутатів. Загалом кошторис Верховної Ради на 2026 рік передбачає фінансування Апарату ВР на суму 3,88 млрд гривень, що на 740 мільйонів більше, ніж у 2025 році. Для порівняння, зарплати українських парламентарів залишаються значно нижчими, ніж у європейських колег – у 5–10 разів, а оплата членів наглядових рад у середньому у 3–12 разів вища. Більшість депутатів стверджують, що намагаються використовувати кошти строго на роботу, а не на особисті потреби.Рішення Верховної Ради суттєво збільшити фінансування Фонду депутатських повноважень викликало різко негативну реакцію суспільства.
У коментарях люди насамперед дорікають парламентарям тим, що підвищення своїх виплат відбувається на тлі незмінних зарплат військових, мізерних пенсій і низьких доходів вчителів, лікарів та інших працівників критичних сфер. Порівняння з європейськими зарплатами депутатів громадськість вважає маніпулятивним, адже соціальні стандарти в Україні залишаються незрівнянно нижчими.
Частина користувачів підозрює, що збільшення фонду – це фактичне приховане підвищення зарплат депутатів, адже кошти витрачаються непрозоро й не передбачають обов’язкової звітності. Лунають сумніви, чи справді ці витрати йдуть на приймальні, юристів чи поїздки, чи не опиняються вони в особистому використанні.
Велике обурення викликає й дисбаланс між умовами, у яких живуть пересічні українці, та привілеями народних обранців. Люди пишуть, що депутати зберігають численні надбавки, компенсації, безкоштовний транспорт і пільги в той час, як більшість громадян самотужки покриває комунальні послуги, лікування й транспортні витрати. Дехто зауважує: якщо парламентарям важко працювати на нинішніх умовах, вони можуть скласти мандат – охочих замінити їх вистачить.
Звучить і глибше, системне розчарування: коментатори говорять про втрату довіри до парламенту, невиконання депутатами своїх обов’язків, надмірну кількість персоналу в апараті та відсутність відчутної роботи на користь виборців. Деякі користувачі ставлять питання, чому в Україні взагалі так багато депутатів і навіщо утримувати такий обсяг витрат у воєнний час.
Загальний тон реакції – різко критичний, емоційний і сповнений недовіри. Громадськість вбачає в ухваленому рішенні несправедливість, відірваність депутатів від реалій життя країни та небажання брати до уваги стан суспільства й пріоритет воєнних потреб.
Поки в Україні триває відновлення міст і сіл після російської агресії, частина народних депутатів користується державною підтримкою, оплачуючи власне житло в Києві. У 2025 році на компенсацію оренди квартир і готельних номерів для депутатів витратили понад 26 мільйонів гривень – майже стільки ж, скільки коштувало відновлення багатоквартирного будинку в Бородянці для 16 постраждалих родин.
Компенсації отримала приблизно третина парламентарів – 117 осіб, більшість із яких – у фракції “Слуга народу”. Виплати передбачені для тих депутатів, які не мають власного житла в Києві або передмісті і змушені приїжджати на сесії. Водночас ті ж 26 мільйонів гривень дозволили б відремонтувати дах, фасади і комунікації ще кількох багатоповерхівок у постраждалих громадах та встановити сонячні панелі, створивши комфортні умови для життя десятків сімей.
Цей контраст між витратами на забезпечення комфорту парламентарів і реальними потребами громад не залишає байдужим: поки одні отримують державну підтримку для оренди житла, інші, виживши після обстрілів, змушені рахувати кожну гривню на ремонт власного даху. Державний бюджет одночасно обслуговує привілеї обраних і намагається відновити життя тих, хто втратив усе.
Контекст: чому держава має обмежені ресурси
Згідно з ухваленим Законом про Державний бюджет України на 2026 рік, доходи бюджету прогнозуються на рівні приблизно 2,9–2,92 трлн гривень, що на понад 440–450 млрд грн більше, ніж 2025-го. Водночас загальні видатки – приблизно 4,8–4,83 трлн грн, тобто також зростають.
Відтак бюджет залишається дефіцитним: уряд прогнозує потребу у значному зовнішньому фінансуванні.
Головним пріоритетом бюджету, як зазначено офіційно, є оборона та безпека країни: на сектор безпеки й оборони передбачено близько 2,8 трлн грн (що становить ~27 % від ВВП). Окремо закупівля озброєнь, матеріально-технічне забезпечення, логістика, підтримка армії.
Втім, у бюджеті також передбачено збільшення видатків на соціальні сфери – освіту, медицину, соціальні програми, підтримку внутрішньо переміщених, пенсійні та інші виплати.
Це вказує на спроби балансувати між потребами війни, оборони і громадянським добробутом.
Чому підвищення витрат на депутатів виглядає специфічним
На цьому фоні, збільшення фінансування для роботи депутатів – у тому числі через триразове зростання фонду депутатських повноважень – виглядає особливо чутливо.
Якщо основні ресурси країни йдуть на оборону, соціалку та відновлення, чи є виправдання для таких зростних витрат на політиків?
При дефіцитному бюджеті та великій потребі у зовнішньому фінансуванні кожна гривня має високу вартість. Здається контрастним, що держава знаходить кошти і для парламентської інфраструктури, коли суспільство очікує підвищення допомоги ветеранам, ветеранам‑АТО/ООС, ВПО, медиків, вчителів.
Згідно з офіційним бекграундом бюджету, пріоритет – безпека, соціальна стійкість, економічне зростання. Але витрати на утримання апарату влади та депутатів – скоріше обслуговування політичної надбудови. Це породжує питання про справедливість: чи не повинні ресурси, насамперед, йти на захист, на виживання та відбудову, а не на комфорт чиновників.
Це створює символічний та політичний конфлікт: з одного боку – обов’язкові великі видатки через війну, відновлення, соціальну підтримку; з іншого – витрати на механізми політичної влади, які часто виборці сприймають як “розкіш” або “надлишок”.
Наслідки для довіри до влади та соціального компромісу
Такий розподіл ресурсів може посилити у громадян відчуття соціальної несправедливості. Коли одночасно зростає цінність кожної гривні – для фронту, для медицини, для сімей ветеранів – підвищення фонду депутатів виглядає як некоректна пріоритезація. Це прямий виклик до легітимності політичної еліти.
У контексті загального соціального навантаження (інфляція, зростання цін, дефіцит ресурсів, потреба у зовнішньому фінансуванні) – подібні рішення можуть підірвати довіру до влади, формувати відчуття нерівності: «одні у владі – з ресурсами, комфортом, пільгами; інші – виживають без допомоги».
Це додатково посилює суспільний запит на прозорість витрат, публічний контроль за використанням коштів, чітку звітність і пріоритети, спрямовані на потреби людей, а не на комфорт політиків.
