Втрата Гуляйполя: чому місто не готували до оборони і чи є реальна загроза Запоріжжю

Ситуація в прифронтових містах України продовжує залишатися складною та динамічною, що пов’язано з безперервною військовою активністю РФ і системними проблемами у підготовці до оборони окремих населених пунктів. При цьому важливим аспектом є не лише оперативне реагування на загрози, а й ретроспективний аналіз рішень, ухвалених на рівні планування оборонної стратегії, а також оцінка того, наскільки міста були готові протистояти атакам з боку ворога. Такі фактори стають критично важливими у питаннях забезпечення безпеки більшого регіону, оскільки недооцінка ризиків або недосконала підготовка окремого міста може призвести до серйозних наслідків для прилеглих територій.

Погіршення ситуації навколо Гуляйполя змушує знову повертатися до питання підготовки прифронтових міст до оборони та відповідальності за рішення, які ухвалювалися задовго до активної фази бойових дій. Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко проаналізував події, які ґрунтується не на емоційних оцінках, а послідовному розгляді воєнної логіки, рельєфу місцевості та характеру дій противника. Це дозволяє зрозуміти, чому ситуація в Гуляйполі розвивається значно драматичніше, ніж у низці інших населених пунктів.

Олександр Коваленко вважає, що повідомлення російського військового керівництва про захоплення Гуляйполя, адресовані Володимиру Путіну, є типовою практикою завищених даних у рапортах, однак у цьому випадку вони мають під собою небезпечне підґрунтя, оскільки фактична повна втрата міста є питанням часу.

Він зазначає, що порівняння з Куп’янськом виглядає поверховим, адже в Гуляйполі ситуація насправді критична, а можливість повторення сценарію стабілізації оборони, який певний час працював на Харківщині, тут відсутня через інші вихідні умови.

Аналізуючи причини такого розвитку подій, Коваленко наголошує, що ключові помилки були допущені ще рік тому, коли ризики прориву російських військ з Донецької області в напрямку Запорізької області були недооцінені. Вже на етапі руху противника у бік Великої Новосілки було зрозуміло, що одним з основних напрямків удару стане район Гуляйполя, проте саме місто не готували до оборони навіть тоді, коли в серпні дві тисячі двадцять п’ятого року цей намір противника став очевидним. Особливо небезпечним було ігнорування факту, що на цьому напрямку діяла одна з найбільш боєздатних складових російського комбінованого угруповання — п’ята загальновійськова армія.

Переходячи до опису поточної обстановки, військовий оглядач зазначає, що російські війська повністю контролюють лівобережну частину Гуляйполя вздовж річки Гайчул, тоді як на правому березі їхня зона контролю проходить уздовж автомобільної дороги Р-85, яка збігається з вулицями Базарною та Героїв України. Він підкреслює, що на правобережжі противник зумів провести інфільтрацію диверсійно-розвідувальних груп у північну частину міста, і ці групи просунулися аж до вулиці Шевченка.

Коваленко окремо описує так звану сіру зону, в якій діють Сили оборони України, зазначаючи, що вона проходить вздовж траси 08-14, яка також відповідає вулиці Шевченка з прилеглими кварталами. Він звертає увагу на те, що після появи російських диверсійно-розвідувальних груп у районі заводу «Сільгоспмаш» перехрестя з колишньою вулицею Герцена фактично можна вважати втраченим, а стабільні позиції українських сил у межах міста зводяться до околиць, району Гуляйполе-150 та локації біля пам’ятника трактору ДТ-75.

Проводячи порівняння, експерт зауважує, що ця ситуація нагадує символічне утримання окремих точок у Бахмуті, однак із принциповою різницею, адже там оборона тривала місяцями, тоді як Гуляйполе, яке могло стати опорним пунктом у Запорізькій області, було фактично втрачено за кілька тижнів.

Оцінюючи нещодавні спроби стабілізаційних дій, Коваленко зазначає, що залучення підрозділів 425-го окремого штурмового полку «Скала», які широко висвітлювалися в українських медіа, не дало очікуваного результату. Він пояснює це тим, що ведення боїв у місті, яке не було підготовлене до оборони, проти противника, підсиленого підрозділами двох армій, є вкрай небезпечним і не може змінити загальну картину.

Окремо військовий оглядач підкреслює, що сценарій Куп’янська в Гуляйполі не спрацює через відмінності у рельєфно-ландшафтних умовах. Він зазначає, що якщо в Куп’янську російські війська концентрувалися в районі правобережного трикутника Голубівка — Радьківка — Кіндрашівка, що після його ізоляції дозволило методично зачищати місто, то в Гуляйполі зони концентрації противника розташовані у лівобережній частині міста та в стабільній Марфопільській зоні.

За його словами, перекрити ці напрямки без масштабної контрнаступальної операції за участі щонайменше одного, а оптимально двох армійських корпусів неможливо, тоді як фактично для реагування було задіяно лише окремий штурмовий підрозділ.

Підсумовуючи, Олександр Коваленко вважає, що говорити про повний контроль РФ над Гуляйполем поки що передчасно, однак водночас наголошує, що втрата міста є майже неминучою, а можливість його зачистки за моделлю Куп’янська відсутня. Протягом місяців з цього напрямку надходив потік недостовірної інформації, яка поширювалася в публічному просторі та зрештою призвела до кризової ситуації, що у перспективі може трансформуватися в реальну загрозу вже для самого Запоріжжя.