2024 рік став переломним для фінансового життя України, оголивши одну з найболючіших точок української економіки — залежність від закордонних грошових переказів. Закордонні перекази, які тривалий час підтримували споживання, валютний курс і розвиток малого бізнесу, суттєво скоротилися. Те, що раніше було стабільним джерелом доходу для мільйонів українських родин, тепер опинилося під загрозою через глобальні економічні зміни.
Зменшення закордонних переказів, які становили значну частку валового внутрішнього продукту країни, вже створило відчутний вплив на споживання, інвестиції та навіть соціальну стабільність. Причини цього явища кореняться у міжнародній економічній кризі, геополітичній напрузі та посиленні міграційних обмежень. Для України це означає нові виклики, які торкаються як макроекономічної стабільності, так і добробуту окремих домогосподарств. Така зміна фінансового ландшафту вимагає не лише аналізу, але й негайної реакції з боку держави, адже скорочення переказів є не просто статистикою. За цими цифрами стоять людські життя, які сьогодні потребують нових стратегій адаптації до змін.
Зменшення закордонних переказів в Україну: тенденції 2024 року
Закордонні грошові перекази традиційно відігравали важливу роль в українській економіці. Ці фінансові потоки забезпечували стабільність доходів для мільйонів сімей, підтримували внутрішній споживчий ринок та сприяли валютній стабільності. Однак у 2024 році обсяги переказів продовжили скорочуватися, створюючи нові виклики для економіки країни.
За даними Національного банку України, у 2023 році обсяг закордонних переказів склав майже 11 млрд доларів США, у 2024 році – 8,8 мільярда доларів, що на 15% менше. Для порівняння – до повномасштабного вторгнення Росії, у мирні часи, українці отримували понад 14 мільярдів доларів щороку.
За даними НБУ протягом першого кварталу 2024 року на території України працювали 21 платіжна система «переказу коштів», зокрема 12 систем, створених резидентами, та 9 – нерезидентами. Через ці системи в Україну було здійснено 2,52 мільйона переказів на суму 661,71 мільйона доларів. При цьому левова частка грошових потоків надходила з таких країн, як США (18%), Ізраїль (17%), Італія (15%), Німеччина (9%) та Ірландія (5%). Найбільші обсяги переказів здійснювалися через платіжні системи Western Union (43,2%), MoneyGram (21,7%) та PrivatMoney (17,9%). Проте загальний обсяг переказів демонструє тенденцію до подальшого зниження.
Ця тенденція відображає глибокі зміни у фінансовій підтримці з-за кордону, яка ще донедавна була одним із найстабільніших джерел доходу для багатьох українських родин. Якщо до війни закордонні перекази відігравали ключову роль у формуванні внутрішнього попиту, стабілізації валютного курсу та боротьбі з бідністю, то нинішнє скорочення створює серйозні виклики для економіки країни.
Це означає, що українські домогосподарства втрачають мільярди доларів, які раніше спрямовувалися на споживання, навчання дітей, розвиток бізнесу чи підтримку сільського господарства. Водночас це удар і по національній економіці, яка втрачає значну частину валютного доходу, що був важливим елементом її фінансової стабільності.
Причини, наслідки, перспективи
Закордонні перекази завжди були важливим елементом української економіки, але 2024 рік остаточно підкреслив крихкість цієї моделі. Різке падіння сум грошових переказів, яке почалося у 2022 році, стало наслідком багатьох чинників: війни, глобальної економічної рецесії, посилення міграційної політики у країнах, де працює більшість українців, і зростання витрат заробітчан на адаптацію до нових умов життя. Кожен із цих факторів додавав тиску, а їхній сумарний ефект став особливо помітним у 2024 році.
Глобальна рецесія, що охопила провідні економіки світу, першими вдарила по тих секторах, у яких працюють українські мігранти. У Європі та США, звідки надходить левова частка переказів, скорочення робочих місць і зарплат стало буденністю. Українські заробітчани, які часто займають некваліфіковані посади в будівництві, сільському господарстві чи сфері обслуговування, опинилися у скрутному становищі. Їхні доходи зменшилися, тоді як витрати у країнах перебування зросли через інфляцію. Це призвело до того, що українці почали менше надсилати грошей додому, оскільки змушені більше витрачати на власне проживання.
Посилення міграційної політики в багатьох країнах також стало значним бар’єром для українців. Європейські держави переглянули правила працевлаштування, зробивши процес отримання робочих віз складнішим і затратнішим. Це особливо позначилося на нових мігрантах, яким стало важче працевлаштуватися, і на тих, хто вже перебуває за кордоном, адже посилений контроль і нові умови часто вимагають додаткових фінансових витрат. Заробітчанам доводиться витрачати кошти на легалізацію, замість того, щоб пересилати їх на батьківщину.
Війна стала ще одним важливим чинником, що змінив пріоритети багатьох українців за кордоном. Чимало заробітчан змушені були перенаправити свої ресурси на підтримку родичів, які виїхали з України як біженці. Інші — витрачали свої заощадження на адаптацію до нових умов життя – оренду житла, вивчення мови чи отримання додаткової освіти. Водночас психологічна напруга війни спонукала багатьох залишати більше коштів у країнах перебування, намагаючись убезпечити себе від економічної непередбачуваності.
Скорочення переказів має значний вплив на економіку України. Ці кошти традиційно підтримували купівельну спроможність населення, стимулювали споживання та забезпечували приплив валюти. Зменшення цих потоків означає скорочення доходів багатьох домогосподарств, зокрема в сільських регіонах, де залежність від переказів особливо висока. У результаті знижується внутрішній попит, а бізнеси, орієнтовані на споживачів із середнім і низьким рівнем доходу, втрачають своїх клієнтів. Це створює ефект доміно, який поступово охоплює різні сектори економіки.
Слід зазначити, що грошові трансферти з-за кордону історично складалися з трьох основних компонентів. Найбільшу частину становили особисті перекази українців своїм родинам, які забезпечували фінансову стабільність мільйонам домогосподарств. Друга частина — це оплата аутсорсингових послуг, зокрема в ІТ-секторі, який донедавна був одним із драйверів зростання української економіки. І третій компонент — неформальні потоки, які часто були пов’язані зі схемами легалізації валюти, зустрічними транзакціями чи підробними контрактами. Останні, за оцінками експертів, могли становити до 20-25% загального обсягу переказів, хоча офіційна статистика Нацбанку про це воліє мовчати.
Сьогодні всі ці джерела демонструють різке скорочення. Оплата аутсорсингових послуг у 2024 році впала на 27,5%, ледь перевищивши 5 мільярдів доларів. Офіційні канали для інших переказів теж зазнали зменшення, досягнувши менш ніж 5 мільярдів. Неформальні канали, які традиційно додавали до загальної суми значний відсоток, принесли лише 3,79 мільярда доларів. Таким чином, загальний обсяг фінансових потоків перебуває на найнижчому рівні за останнє десятиліття.
Ця ситуація є наслідком кількох паралельних процесів. По-перше, українські заробітчани змінили свої пріоритети. Раніше вони залишали родини в Україні, надсилаючи кошти на оплату навчання дітей, купівлю нерухомості чи відкриття бізнесу. Сьогодні ж усе більше українців забирають своїх дітей і батьків до Європи, витрачаючи накопичені кошти на європейські іпотеки чи бізнес-проєкти за кордоном. Для багатьох родин це означає остаточний розрив із Батьківщиною.
По-друге, ІТ-сектор, який був одним із флагманів української економіки, втрачає свій потенціал. Зменшення замовлень, відтік фахівців і загальне скорочення ринку підривають його здатність бути основним джерелом валютних надходжень. По-третє, експорт аграрної продукції, що завжди був важливим елементом економіки, стикається з логістичними труднощами та блокадою портів. Хоча ця проблема лише набирає обертів, її наслідки вже відчутні.
Все це відбувається на тлі відсутності системної стратегії від держави. Україна продовжує залишатися в пастці старої сировинної моделі економіки, в якій основні три «кити» — трудові трансферти, ІТ-аутсорс і агроекспорт — вже практично зруйновані війною та глобальними змінами. Натомість уряд досі не пропонує нової моделі економічного розвитку, яка могла б компенсувати ці втрати. В нас досі немає альтернативного шляху розвитку, здатного компенсувати втрати. Це критично небезпечно, оскільки економіка, яка залежить лише від зовнішніх чинників, ризикує втратити не лише фінансову стабільність, а й здатність до зростання.
Українські біженці, працюючи за кордоном, сплачують податки у країнах перебування, витрачають там свої доходи і створюють додану вартість для місцевих економік. Водночас Україна втрачає мільйони робочих рук, які могли б стати основою для відновлення економіки після війни. Якщо цей процес не зупинити, наслідки будуть довготривалими: від скорочення робочої сили до падіння внутрішнього попиту і занепаду цілих галузей. Саме тому повернення українців додому має стати одним із пріоритетів державної політики. Це не лише питання демографічної стабільності, але й економічної безпеки. Люди, які повертаються, не лише витрачають зароблені за кордоном гроші в Україні, але й сприяють розвитку малого та середнього бізнесу, створюють нові робочі місця та стимулюють місцеву економіку.
Отже, без чіткої стратегії, яка включатиме диверсифікацію економіки, повернення біженців, створення нових внутрішніх драйверів та підтримку малого й середнього бізнесу, Україна залишатиметься вразливою до будь-яких криз. Бо в сучасному світі економічна самодостатність є не лише фінансовим питанням, але й запорукою державного суверенітету. Майбутнє України залежить від рішень, які прийматимуться сьогодні. Вже давно необхідно було переходити від латання дірок до побудови нової економічної моделі, яка базуватиметься на стійкості, інноваціях і внутрішніх ресурсах. Інакше наслідки падіння закордонних переказів стануть лише початком тривалої економічної деградації.
