“Епічна лють”: як удар США та Ізраїлю по Ірану змінює глобальну геополітику і війну в Україні

28 лютого США та Ізраїль розпочали серію скоординованих ударів по території Ірану, включно зі столицею Тегераном. Ізраїль заявив, що йдеться про “превентивну операцію” з метою усунення безпосередніх загроз державі. Міністр оборони Ізраїлю Ізраїль Кац повідомив, що рішення готувалося місяцями у координації з Вашингтоном.

Президент США Дональд Трамп назвав удари “масштабними бойовими діями”, спрямованими на знищення ракетної інфраструктури Ірану та недопущення отримання ним ядерної зброї. За даними американських медіа, США також беруть безпосередню участь в операції.

За інформацією Reuters із посиланням на джерела, удари були спрямовані на об’єкти в Тегерані, зокрема поблизу структур Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Іранські медіа повідомляли про вибухи в столиці вранці суботи. Крім того, відомо, що ізраїльські військові заздалегідь оголосили повітряну тривогу по всій країні як превентивний захід.

Джерела Reuters також повідомили, що верховний лідер Ірану Алі Хаменеї був переведений у безпечне місце і наразі не перебуває в Тегерані. Натомість ізраїльські соціальні медіа опублікували повідомлення про загибель аятоли. Інформація про його можливу загибель або поранення іранськими джерелами на момент публікації матеріалу не підтверджена.

Іран заявив, що розцінює дії як акт агресії та залишає за собою право на самооборону. У відповідь було здійснено ракетні удари по півночі Ізраїлю та по американських об’єктах у регіоні. Повідомлялося про вибухи в Бахрейні, ОАЕ, Катарі, Кувейті та Йорданії. Раніше Тегеран попереджав, що атакуватиме американські бази в сусідніх країнах у разі прямого удару США.

Ізраїль закрив повітряний простір для цивільних рейсів, призупинив роботу шкіл і більшості установ, залишивши відкритими лише критично важливі сектори. Армія заявила, що операція під кодовою назвою “Епічна лють” може мати довгостроковий характер і спрямована на “усунення екзистенційної загрози”.

На момент публікації інформація про масштаби руйнувань і втрати залишається обмеженою. Інформаційний простір фрагментований, зв’язок у частині Ірану нестабільний, а незалежна верифікація даних ускладнена.

Логіка Вашингтона і Єрусалима: технологічна домінація без наземної війни

У публічній риториці Білого дому йдеться про обмежену, але інтенсивну повітряну кампанію без масштабного наземного вторгнення. Її оголошена мета – знищення ракетних потужностей, військово-морського флоту, інфраструктури КВІР, ядерних об’єктів.

Трамп прямо звернувся до іранських силовиків із пропозицією амністії в разі складання зброї. В іншому випадку він пообіцяв їм “неминучу смерть”. Обрана стратегія виглядає як спроба “осліпити” режим: вибити командні пункти, паралізувати зв’язок, підірвати контроль і залишити простір для внутрішнього повстання. З відповідною заявою виступив і опозиційний діяч Реза Пехлеві, який закликав іранців готуватися до “вирішального моменту”.

Заява Рези Пехлеві: заклик до переходу та апеляція до військових

Реза Пехлеві – син останнього шаха Ірану. У своїй заяві він охарактеризував американську участь як “гуманітарне втручання”, спрямоване не проти країни чи народу, а проти керівництва Ісламської Республіки та її силового апарату.

Пехлеві стверджує, що режим перебуває на межі краху, однак наголошує: вирішальну роль у зміні влади має відіграти сам іранський народ. Він закликав громадян зберігати спокій, залишатися вдома та очікувати “відповідного моменту” для масових дій.

Окремий меседж був адресований силовим структурам – армії, поліції та службам безпеки. Пехлеві апелював до їхньої присяги “захищати Іран і народ”, а не чинну політичну систему, і запропонував їм долучитися до забезпечення “стабільного та безпечного переходу”. У протилежному випадку він попередив про відповідальність разом із чинним керівництвом.

У зверненні також пролунала подяка президентові США Трампу за підтримку та заклик мінімізувати втрати серед цивільного населення. Пехлеві позиціонував іранський народ як потенційного союзника Заходу у майбутньому після зміни режиму.

Аналітики зазначають, що ця заява фактично окреслює сценарій політичного переходу в разі суттєвого послаблення центральної влади: ставка робиться на розкол силових структур і координацію протестного руху. Водночас залишається незрозумілим, наскільки вплив Пехлеві всередині Ірану відповідає його міжнародній публічності та чи здатен опозиційний рух консолідуватися в умовах воєнної ескалації. Він, безумовно, є символом і потенційним політичним бенефіціаром можливих змін, але лідером із розгалуженою внутрішньою структурою впливу його назвати важко.

Ормузька протока: економічний нерв планети

Ормузька протока – це вузький морський коридор між узбережжям Ірану та Оману, який з’єднує Перську затоку з Аравійським морем. У найвужчій частині її ширина становить близько 33 км, а судноплавні канали – ще вужчі. Через цю “пляшкову шийку” проходить приблизно п’ята частина світового морського експорту нафти та значна частка скрапленого природного газу, передусім із Катару. Саме тому будь-яка загроза руху танкерів миттєво відгукується на глобальних ринках.

Іран протягом десятиліть розглядає протоку як асиметричний інструмент стримування. Йдеться не лише про формальне “перекриття”, яке фактично означало б акт війни проти міжнародного судноплавства, а й про створення керованої невизначеності: демонстративні навчання, розміщення мін, маневри швидкісних катерів, ракетні пуски з узбережжя. Такі дії здатні різко підвищити страхові премії для перевізників і тимчасово зменшити обсяги перевалки навіть без повної блокади. Ключову роль у цьому відіграють підрозділи, такі як Корпус вартових ісламської революції, що відповідають за значну частину морських спроможностей Ірану в затоці.

Реакція ринку на ескалацію зазвичай починається ще до фактичних перебоїв у постачанні. Ф’ючерси на нафту марки Brent crude оперативно закладають у ціну “премію за ризик”, що може означати двозначні відсоткові стрибки протягом лічених днів. Подорожчання енергоносіїв миттєво транслюється у витрати на логістику, електроенергію та виробництво, підживлюючи інфляційний тиск у країнах-імпортерах. Для економік ЄС і Азії, які значною мірою залежать від близькосхідних поставок, це означає не лише дорожче пальне, а й потенційне уповільнення зростання. Фондові індекси у такі моменти реагують підвищеною волатильністю, інвестори переходять у “тихі гавані” – золото, державні облігації, долар.

Водночас сценарій повної та тривалої блокади протоки вважається малоймовірним, оскільки він болісний і для самого Ірану, чия економіка також залежить від експорту енергоносіїв. Швидше йдеться про короткі періоди напруженості або обмежені інциденти, які мають політичний сигналізуючий характер. США та їхні партнери традиційно підтримують у регіоні потужну військово-морську присутність, а плани реагування передбачають швидку нейтралізацію мінних загроз, захист конвоїв і придушення берегових ракетних позицій у разі прямої атаки на судноплавство. Досвід попередніх криз показує, що за наявності контролю над ескалацією ринки здатні так само швидко відкотитися від пікових значень, як і злетіти на хвилі паніки.

Таким чином, Ормузька протока залишається не лише географічним вузлом, а й психологічним тригером глобальної економіки. Її стабільність визначається балансом стримування: поки жодна зі сторін не переходить межу повномасштабної конфронтації, світовий ринок живе в режимі підвищеної напруги, але без системного колапсу.

У світлі останніх ударів США та Ізраїлю проти Ірану очікується, що світову економіку добряче потрусить. Іран вже кричить про масштабну відповідь і погрожує топити танкери в Ормузькій протоці. Тож, очікується, що ринки неминуче впадуть у паніку, ціна на нафту марки Brent тимчасово проб’є стелю, підсилюючи глобальну інфляцію. Проте коаліційні сили США до такого сценарію готові: основна мета флоту – нейтралізувати іранські ракетні катери та берегові комплекси. Шок на біржах буде різким, але щойно американці зачистять протоку і гарантують безпеку судноплавства, воно відновиться, а нафтові котирування стабілізуються.

Що це означає для Росії?

Для Москви Іран залишається важливим стратегічним тилом, і будь-яке руйнування його військово-промислового комплексу матиме серйозні наслідки. Іран постачав Росії ударні безпілотники типу “Shahed” та ракетні технології, тож знищення цих потужностей може скоротити або повністю припинити цей канал постачання. Крім того, міжнародний транспортний коридор “Північ – Південь”, який проходить через Каспій і порт Бендер-Аббас, слугував Москві альтернативним маршрутом до Індії та Азії, що йшов в обхід Європи.

Ескалація напруженості в регіоні робить порти мішенями, паралізує залізничну інфраструктуру і робить маршрут ризиковим для страхових компаній та перевізників. Втрата іранських портів також ускладнює роботу “тіньового флоту” для продажу сірої нафти і підвищує витрати на обхід санкцій. Нарешті, Іран десятиліттями будував мережі проксі-компаній для закупівлі мікроелектроніки, інтегровані Росією. У разі колапсу іранської банківської та логістичної системи ці ланцюги ризикують обірватися, що суттєво ускладнить стратегічні операції Москви.

Чи є це “джекпотом” для України?

У короткостроковій перспективі глобальна нестабільність означає турбулентність ринків і зростання цін на енергоносії, що б’є і по нас.

Проте стратегічно ситуація може мати позитивні наслідки: послаблення Ірану обмежує російське військове виробництво, зникає важливий канал паралельного імпорту, і наноситься удар по вісі Москва–Тегеран.

Водночас існує ризик того, що великі актори, зосереджені на подіях на Близькому Сході, тимчасово переглянуть свої пріоритети та ресурси. Українська дипломатія має діяти на випередження, щоб уникнути “втоми” міжнародних партнерів від кількох одночасних криз.

Між гаслами і фактами: логіка операції “Епічна лють”

Удари США та Ізраїлю по Ірану в рамках операції демонструють прагнення Вашингтона й Єрусалима діяти превентивно, але їхні мотиви та аргументи викликають питання. Публічна риторика Білого дому базується на тезі про “неминучу” ядерну загрозу та ракетну готовність Ірану, проте незалежні оцінки МАГАТЕ та розвідки вказують на обмеженість підтверджень. Технічно створення ядерної зброї в лічені дні є малоймовірним, а наявність матеріалу не означає готовності до застосування.

Основна військова логіка ударів спрямована на швидке нейтралізування ракетних потужностей, складів, командних вузлів і Корпусу вартових ісламської революції – “нервової системи” режиму. Ізраїльська мотивація ширша: ослабити центральну владу й підготувати умови для потенційної зміни режиму.

Реакція Ірану, включно з ракетними ударами та можливим використанням Ормузької протоки, підкреслює ризик ескалації та непередбачуваних ланцюгових ефектів. При цьому операція без масштабного наземного вторгнення ставить питання щодо ефективності авіаударів як інструменту політичної трансформації: зміна режиму в Тегерані потребує розколу еліт і силових структур, що не забезпечується силою одного удару.

Операція проти Ірану демонструє повернення жорсткої сили як інструмента міжнародної політики. Вона також ставить питання: чи є це новою моделлю зміни режимів – через точкову високотехнологічну кампанію без окупації?

Відповідь ми отримаємо найближчими тижнями. Якщо силові структури Ірану розколються – регіон побачить трансформацію, яку можна порівняти з подіями початку 2000-х. Якщо ж режим вистоїть, конфлікт може перейти у затяжну фазу проксі-війни по всьому Близькому Сходу.