Сучасний світ — це велетенський конвеєр зв’язків. Люди, товари, ідеї щосекунди перетинають океани, кордони і континенти. Але разом із ними подорожують і невидимі пасажири — віруси. Вони не потребують паспортів, віз чи квитків. Один чих у натовпі в Нью-Йорку може спричинити спалах хвороби в Токіо, і для цього вірусу потрібно лише кілька годин. Історія людства тісно переплітається з історією вірусів. Від чуми до іспанки, від коронавірусу до нових загроз, вірусні епідемії постійно перевіряють людство на стійкість і здатність адаптуватися. Сьогодні до списку таких викликів приєднався метапневмовірус – ще один непередбачуваний супротивник, що розповсюджується світом. Однак, попри накопичений досвід боротьби з пандеміями, глобальна система охорони здоров’я досі залишається фрагментованою і не готовою до масштабних загроз.
Колишні віруси – нові загрози
Різноманітні віруси, грибки та паразити завжди були ворогами людства. А пандемія COVID-19 і досі загрожує можливими спалахами інфекцій. Так, за даними ЦГЗ, в Україні з початку сезону зареєстровано 13 офіційно підтверджених випадків захворювання метапневмовірусом. Метапневмовірус людини (HMPV) може спричиняти захворювання верхніх і нижніх дихальних шляхів у людей будь-якого віку, особливо серед маленьких дітей, людей похилого віку та людей з ослабленою імунною системою.
Орієнтовний інкубаційний період складає від 3 до 6 днів, а середня тривалість захворювання може змінюватися залежно від тяжкості, в середньому 7-10 днів. HMPV найбільш активний в помірному кліматі протягом пізньої зими та навесні. Така ситуація є відображенням процесів еволюції та адаптації мікроорганізмів, які користуються зміненим імунним ландшафтом внаслідок пандемії коронавірусної хвороби 2019, яка, по суті, є системною імунною хворобою, як зазначила у своєму дописі на сторінці у Facebook лікарка-епідеміологиня Ольга Голубовська.
І знову на горизонті замаячив Китай. Адже сплеск випадків захворювання на метапневмовірус було зафіксовано в північних провінціях саме Китаю, особливо серед дітей до 14 років. Ця хвороба проявляє всі ознаки застуди, але нерідко призводить до летального результату.
За даними китайського телеканалу NDTV, цей вірус з’явився через п’ять років після початку пандемії коронавірусу, швидко поширюється, а лікарні та крематорії вже переповнені. Деякі епідеміологи стверджують, що в країні існує зараз кілька вірусів: грип H1N1, HMPV, мікоплазма пневмонії та COVID-19.
Водночас вчені прогнозують у 2025 році загрозу від пташиного грипу. Про це повідомляє видання The Conversation. У США на пташиний грип захворіла 61 людина. А у 2025 році очікується збільшення рівня захворюваності. В більшості випадків така ситуація склалася через контактування сільгосппрацівників із хворими тваринами або вживання сирого молока. Вчені встановили, що вірус пташиного грипу не передається від людини до людини. Але, як-то говорять, попереджений – значить озброєний, тому в різних країнах уже розробляють план дії у випадку пандемії. Оскільки вірус здатний до мутацій і ситуація може докорінно змінитися не на користь людей, тому часу гаяти не можна.
На Землі вже налічується 1,67 млн вірусів, які передаються від тварин та птахів. Вчені зазначають, що 827 000 із них здатні заразити людину. Віруси завжди інфікували тварин та птахів. Цей процес був частиною коеволюції. Але, коли людство стало тісно взаємодіяти з тваринним світом, почали виникати пандемії. Близько 75% інфекційних захворювань, що перестрибнули від тварин до людей, викликані так званими зоонозами. Процеси урбанізації, збільшення кількості населення на планеті та людська діяльність, що спричинила зміни клімату, лише сприяли поширенню вірусів.
Станом на 2024 рік населення світу збільшилося на понад 71 млн осіб і на перший день нового року сягнуло 8,09 млрд людей. Міста, які колись були пристосовані для мільйона мешканців, тепер змушені вміщувати десятки мільйонів. Це не просто цифри — це життя в переповнених багатоповерхівках, перевантажений громадський транспорт і хаотична урбанізація, що перетворює мегаполіси на ідеальні інкубатори для інфекційних хвороб.
Війни, зміна клімату та економічна нестабільність змушують мільйони людей залишати свої домівки. Вимушені переселенці оселяються в таборах або перенаселених районах великих міст, де бракує базової санітарії, доступу до чистої води та медичних послуг. Це створює умови для швидкого поширення хвороб: від туберкульозу до холери.
Сирійська війна, наприклад, призвела до міграції понад 13 млн людей. Біженці, які шукали притулок у сусідніх країнах чи Європі, часто потрапляли у табори, де близькість людей і відсутність медицини стали благодатним ґрунтом для епідемій.
Мегаполіси, такі як Мумбай, Лагос або Джакарта, вже зараз стикаються з надмірною щільністю населення. У таких умовах контроль за інфекціями стає майже неможливим. І це цілком зрозуміло, мільйони людей дихають одним повітрям, користуються спільними поверхнями й водночас часто не мають доступу до якісної медицини. Один заражений у переповненому автобусі чи на ринку може запустити ланцюгову реакцію, яку просто неможливо швидко зупинити. Близькість людей прискорює передачу вірусів. Те, що у віддаленому селі могло б залишитися локальним спалахом, у місті перетворюється на епідемію. Люди, які мігрують або подорожують, переносять хвороби через кордони. Один авіарейс може перенести вірус на інший континент. Перенаселення зазвичай супроводжується погіршенням доступу до чистої води, туалетів і медичних послуг, що лише сприяє поширенню інфекцій.
Пандемія COVID-19 показала, наскільки крихкими є міста перед обличчям інфекцій. Переповнені лікарні, нестача кисню та багатомісячні локдауни стали доказом того, що система не витримує навантаження, коли вірус поширюється в умовах перенаселення.
Глобальні ефекти
Світова економіка теж тісно переплетена. А вірус, який поширюється швидше за прогнози, зупиняє заводи, спорожнює ринки і закриває кордони. Зупинка одного сектору в Китаї — найбільшого виробника світу — позначиться навіть на тих, хто залежав від його деталей. США, Європа та Азія зіштовхнулися з рецесією у період пандемії COVID-19. Ціни на нафту впали до історичних мінімумів, а транспортні компанії та авіалінії збанкрутували одна за одною.
Так, за прогнозами Oxford Economics, економічне зростання Китаю на фоні загрози нового вірусу скоротиться до 5,6% у порівнянні з 6,1% у 2023 році. Економісти попереджають, що ситуація буде цілком залежати від того, як Китаю вдасться впоратися зі спалахом вірусу.
Для України Китай є другим ринком збуту після країн Євросоюзу. Так, у 2024 році постачання українських товарів на китайський ринок зросло на 70%. В свою чергу Китай імпортував до України товару на суму 8,4 млрд длр.
Наслідки від епідемії можуть вплинути на український експорт опосередковано навіть через інші ринки, зазначають аналітики. Особливо вразливим стає український гірничо-металургійний сектор через падіння цін на залізну руду.
Також є пряма загроза на фінансовому ринку. На тлі новин про вірус у перший тиждень прибутковості українські єврооблігації зросли на 20-40 базисних пунктів. У разі закриття зовнішніх фінансових ринків, а також зволікання за допомогою від МВФ, тиск на гривню може посилитися у другому півріччі, що може стати причиною інфляції.
Історія боротьби з вірусами: як людство намагалося перемогти невидимого ворога
Віруси супроводжують людство з початку його існування. Вони були тут, коли ми ще полювали на мамонтів, і залишаються невидимою загрозою в наш час. Історія боротьби з вірусними захворюваннями — це історія страху, страждань, але й надії, науки та іноді несподіваних перемог.
Перші задокументовані епідемії, як, наприклад, Чорна смерть у XIV столітті, викликала не вірус, а бактерія. Однак чума допомогла людству усвідомити, як швидко інфекції можуть поширюватися через торгівлю, війну та міграцію. Саме тоді з’явилося поняття карантину: торгові кораблі змушували чекати 40 днів у портах, щоб уникнути поширення хвороби.
Віспа — одна з найстрашніших хвороб в історії людства. Лише у XVIII столітті від неї померло близько 400 мільйонів людей. Але саме боротьба з віспою стала революційною: англійський лікар Едвард Дженнер у 1796 році створив першу вакцину. Він помітив, що доярки, які хворіли на коров’ячу віспу, не заражалися людською формою хвороби. Його відкриття стало проривом і початком вакцинології.
У 1980 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) офіційно оголосила, що віспу повністю викорінено. Це була перша й поки що єдина вірусна хвороба, яку людству вдалося знищити.
У 1918 році світ охопив новий кошмар — пандемія іспанського грипу. За два роки від хвороби померло до 50 млн людей, більше, ніж під час Першої світової війни. Це була перша пандемія в умовах глобалізації: вірус поширювався завдяки масовим переміщенням військ і мирного населення.
Іспанка показала, як важливо не лише лікувати, але й запобігати: карантин, носіння масок, обмеження масових заходів стали ключовими методами стримування хвороби.
У середині XX століття поліомієліт став справжнім страхіттям для батьків. Хвороба, яка вражала переважно дітей, могла призводити до паралічу й смерті. Але зусилля вірусологів дали результати: у 1955 році Джонас Солк створив першу ефективну вакцину проти поліомієліту. Завдяки масовим кампаніям вакцинації захворюваність у світі знизилася майже до нуля.
ВІЛ, виявлений у 1980-х роках, став наймасштабнішим викликом сучасності. Спочатку хворобу вважали смертельним вироком, але наука зробила величезний прорив. Сьогодні антиретровірусна терапія дозволяє людям з ВІЛ жити повноцінним життям, хоча вакцина проти вірусу залишається недосяжною.
Пандемія COVID-19 у 2020 році та сучасний метапневмовірус знову змусили світ згадати, наскільки ми вразливі перед вірусами. Швидкість поширення хвороби, глобальні локдауни та мільйони смертей — усе це стало нагадуванням, що навіть у XXI столітті ми не завжди готові до нових викликів. Водночас ця пандемія показала силу науки. За рекордні терміни були створені ефективні вакцини, а міжнародна співпраця довела свою цінність у боротьбі з глобальними загрозами.
Нині глобальна система охорони здоров’я залишається фрагментованою. Хоча у світі існує Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), її роль у боротьбі з епідеміями викликає чимало запитань. Формально вона є головним координаційним органом у сфері глобальної охорони здоров’я, але на практиці її вплив і здатність ефективно діяти обмежуються бюрократичними перепонами, відсутністю достатнього фінансування та залежністю від рішень окремих урядів.
У боротьбі з епідеміями людство досі значною мірою покладається на країни, де вони починаються. Саме на їхніх урядах лежить основний тягар відповідальності за стримування спалахів. Проте, якщо така країна не має ресурсів, ефективної системи охорони здоров’я або політичної волі для швидкого реагування, ризикує не лише її населення, а й усе людство. Одного разу неконтрольований вірус вже довів, наскільки вразливими є міжнародні кордони, і зараз, схоже, ми знову на тому самому місці.
Отже, відсутність глобальної злагодженості у відповідь на епідемії — це проблема, яка ставить під загрозу все людство. Світ потребує єдиної глобальної системи охорони здоров’я, яка могла б швидко реагувати на нові загрози. Це має бути система, яка не залежить від політичних і фінансових інтересів окремих країн. Без цього людство залишається уразливим перед новими пандеміями, які, на відміну від нас, не запитують дозволу, щоб завдати удару.
