Пригадуєте свою класну кімнату, де ви навчалися? Знайомий запах старих підручників, тріщини на шкільних партах, крейда, яка розсипається в руках, і вчитель, який намагається впоратися з десятками учнів і мінімальними ресурсами. Проходять роки, змінюються навчальні плани та державні стандарти освіти, проте така реальність залишається нормою для багатьох українських шкіл і сьогодні. Сучасний світ змінюється блискавично, і з ним мають змінюватися і вимоги до освіти, але чи справді українська школа готова до цих викликів? Чи отримують наші діти ту освіту, яка дасть їм можливість досягти успіху у ХХІ столітті? Настав час подивитися правді в очі.
Стан якості освіти
Стан якості освіти завжди привертав увагу суспільства та був чи не найголовнішою темою для дискусій. Підпадаючи під постійну критику, особливо в останній час, освіта зазнає всіляких реформ, щоб нарешті відповідати потребам сучасного суспільства. Водночас, якщо задуматися, то які ж саме чинники визначають якість освітнього процесу? Питання досить складне, оскільки фактично в країні не запроваджено систематичного моніторингу якості освіти. Звісно, що час від часу МОН проводить якісь опитування стану викладання окремих предметів. Крім того, в державі створено Державну службу якості освіти, а також Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), яке має неоднозначну репутацію і кадровий склад. Та чи здатні всі ці органи дійсно виявляти прогалини у освітній системі? Напевно, що ні. Не маючи бази верифікованих даних, зібраних щорічно з охопленням усіх учасників освітнього процесу, а не лише окремих груп, у них немає повної картини стану освітньої системи в цілому.
За даними дослідження “Думки вчителів, керівників шкіл, освітніх експертів, учнів та їхніх батьків щодо якості освіти”, що проводилось на замовлення Державної служби якості освіти, вчителі, директори шкіл, батьки та учні в один голос стверджують, що оволодіння ключовими компетентностями – це основний критерій, що впливає на якість освіти:
- освітні експерти – 91%;
- директори шкіл – 81%;
- учні – 70%;
- батьки – 50%.
Водночас, викладачі вищих навчальних закладів у приватній бесіді відмічають, що студенти не вміють аналізувати інформацію, критично мислити, висловлювати та обґрунтовувати власну думку. От і виникає питання, чи вдається у рамках шкільної програми навчити учнів цим компетентностям, а чи десь щось пішло не тим шляхом?
В умовах світу, що динамічно розвивається, не можливо дати статичних знань, яких буде досить. Людина має бути гнучкою і підлаштовуватися під сучасні вимоги прогресу та ринку праці. Готовий набір знань, наче рибина, якою можна наїстися лише один раз. Школі ж важливо дати ту саму вудочку та навчити ловити рибу, аби учень зміг користуватися знаннями впродовж всього життя.
При виборі школи батьки (56%) та діти (69%) орієнтуються на професійний рівень вчителів. Але і тут в освітній системі є тривожний дзвіночок. Затиснуті у лещата паперової рутини, непомірних вимог, гніту відповідальності та низької заробітної плати, вчителі масово йдуть з професії. Лише в одній столиці наразі налічується 1 371 вакансія. В селах ситуація набагато складніша і вчителів катастрофічно не вистачає. Там один педагог вимушений вести заняття не лише зі свого предмета, а й з тих, фахівцем з яких він не являється. Звісно, що це не може не відображатися на якості освіти та ще й в умовах дистанційного навчання, коли не всі діти мають стабільний доступ до Інтернету через постійні обстріли.
Чинники, що впливають на якість освіти
Серед чинників, що впливають на якість освіти, респонденти також виділили ті, що пов’язані з формуванням середовища та мікроклімату:
- співпраця між учасниками освітнього процесу;
- безпечне для дітей середовище;
- комфортне психологічне середовище.
Про співпрацю у освітньому середовищі вже можна складати легенди. Тут на думку спадають слова українського байкаря Глібова, де “більший меншого стусає”. Там, на горі, у своїх затишних кабінетах чиновники-теоретики, які, навіть, і дітей зблизька не бачили, крутять освітніми стандартами, як циган сонцем. Далі вимагають негайного виконання встановлених без обговорення вимог та стандартів від директорів, а ті, в свою чергу покладають цей тягар відповідальності на плечі бідних вчителів. І всім байдуже, як саме будуть реалізовані дані стандарти на практиці. Не знаходять порозуміння вчителі і з боку більшості батьків, які чомусь забувають, що це ж в першу чергу їхні діти, а керуються думкою “ось ми віддали у школу, хай навчають”. І доходить, навіть, до того, що ні портфеля скласти дитині, ні проконтролювати, чи сіла дитина виконувати домашні завдання. Адже знання самі до голови не застрибнуть. І, навіть, професор не допоможе тому, хто не має системності та відповідальності у навчанні. А дитина самотужки до цього не прийде.
Щодо безпечності середовища у нинішніх реаліях, можна говорити довго. Міністерство освіти і науки України звітує про стрімке будівництво укриттів. За даними ZN.UA в школах України налічується 10 111 укриттів. Але наразі МОН зовсім не моніторить ситуацію щодо шкіл, де немає укриттів взагалі, а, отже, не може дати чітку оцінку наскільки заклади освіти забезпечені укриттями в цілому. Багато питань до стану укриттів, адже відомі випадки обвалу стін та затоплення, як у деяких школах на Київщині та Чернігівщині. Та і самі умови перебування в цих укриттях, скажімо так, не сприяють навчанню. Укриття розраховані лише на те, щоб діти туди вмістилися,а далі вже кожен просто вбиває час, сидячи там та займаючись сторонніми справами.
Важко говорити і про комфортне психологічне середовище в умовах постійного стресу та нестабільності, що спричинила війна. Українські школярі стали проявляти більше агресії у своєму спілкуванні з однолітками. За даними, що з’явилися завдяки дослідженню “Булінг та толерантність у закладах освіти після 24 лютого 2022 року”, було встановлено, що 51,3% українських школярів зазнавали булінгу. Найзначніший рівень булінгу відзначено в обласних центрах(34,4%). А от у містах та селах цей показник був дещо меншим (24,1% та 25,3% відповідно). За допомогою у вирішенні питань цькування частіше зверталися учні молодшого віку (68,1%), ніж старшокласники (47,9%). 52,2% учнів отримали допомогу та підтримку під час вирішення конфлікту. В той час як 5,6% зазначили, що ніякої допомоги не одержали. 14,7% школярів, навіть, були свідками, коли у булінгу приймали участь також і батьки однокласників.
Статистика якості знань українських школярів
За даними Міжнародного дослідження TIMSS, дві третини четвертокласників не впоралися із завданнями на застосування теоретичних знань у реальних життєвих ситуаціях.
За результатами ЗНО – 2010 з математики, максимальний бал змогли одержати лише 188 абітурієнтів зі 111 тис. Причому 58% завдань тесту відносилися до категорії “легких”. У 2014 році завдання тестів ЗНО з української мови та літератури виявилися складними для більшості учасників. Лише 9 абітурієнтів з 242 611 учасників отримали максимальний бал. З математики – 46. А з біології та географії жоден учасник не зміг показати достойний результат.
У 2018 році було проведено моніторинг якості початкової освіти, за результатами якого лише 48% школярів змогли розв’язати елементарні задачі на знаходження периметра та площі прямокутника. 40% школярів не змогли виконати завдання на пошук та інтерпретацію інформації, а 47% не вміли оперувати з інформацією взагалі.
Міжнародні дослідження PISA 2018 та 2022 років показали, що наші учні відстають від своїх однолітків з інших країн з математичної та читацької грамотності:
- не досягли базового рівня з математичної грамотності – 36% і 42% відповідно;
- із читацької грамотності – 26% і 41% відповідно.
Варто зауважити, що під час моніторингу перевірялися не банальні вміння школярів рахувати та читати. При оцінюванні математичної грамотності йдеться про здатність бачити математику в реальному житті та використовувати власні математичні знання для успішного розв’язання проблем. Читацька грамотність передбачає вміння розуміти, використовувати, оцінювати й осмислювати письмовий текст для досягнення певних цілей.
У суспільстві вже склалася зручна для всіх думка, що на заваді якісних знань у наших школярів стали пандемія COVID – 19 та повномасштабне вторгнення РФ. І доля правди в цьому є, адже дистанційна освіта пройшла тернистий шлях крізь масову ізоляцію, відсутність налагодженого зв’язку між учнями та учителями, перебої з електроенергією, нестабільний Інтернет зв’язок, порушення функціонування освітніх платформ. Але справжня причина знаходиться набагато глибше.
Щороку освітянська спільнота обирає підручники за якими має навчати школярів. Щороку видавництва передруковують наявні видання та швиденько роздруковують нові. Змінюються обкладинки та обсяг сторінок, а от зміст не покращується. Багато підручників надруковані із відвертим порушенням санітарних вимог. Пригадаймо підручники з історії для п’ятикласників. Ну навряд чи дитина 10 років запам’ятає увесь матеріал, що викладено, немов науковий журнал, з безліччю текстів, не виділених ніяким шрифтом та з майже відсутніми ілюстраціями. А що говорити про підручники з іноземної мови, де що не сторінка, то цілий набір слів, немов взятих просто із словника та ще в такій кількості, що учні фізично не можуть запам’ятати. Вправ на практичне відпрацювання майже немає. І, що не урок, то новий набір слів.
Чи не найбільшу стурбованість викликають завдання тестів для ЗНО та НМТ. Всі ми прекрасно пам’ятаємо який довгий шлях проходили ці тести, поки не прийшли до нас в такому вигляді, що маємо зараз. За роки існування системи змінювалися підходи до розробки тестових завдань, з’являлися і зникали тести з певних навчальних предметів, модернізувалися системи захисту інформації, розроблялися й запроваджувалися нові моделі визначення результатів ЗНО. З 2018 року і по сьогодні ДПА у формі ЗНО з кількох ключових навчальних предметів є обов’язковою умовою для всіх школярів та студентів закладів професійної (професійно-технічної) освіти і вищої освіти І‒ІІ рівнів акредитації. Система має на меті дати прозорі і неупереджені результати, що роблять вступ можливим для кожного. Інколи деякі завдання тестів викликають подив. Так у 2015 році ЗНО з української мови та літератури змусило абітурієнтів вийти на мітинг. Хвилю обурення викликали п’ять завдань з уривка твору сучасної української письменниці Галини Пагутяк. За словами абітурієнтів, запропоновані варіанти відповідей на поставлені запитання були синонімічні, а правильні відповіді – абсурдні.
“Злякало, що ЗНО було непідготовлене, було замало часу, бо того року відведений на виконання тесту час скоротили, це було дуже впливово на наші відповіді”, – згадує колишня абітурієнтка Настя Спириденко.
Під час проведення ЗНО – 2021 виник інший скандал, спричинений лише однією перевіркою завдань з відкритою відповіддю. Раніше такі роботи по черзі перевіряли два екзаменатори. Кожен з них ставив свою оцінку. Якщо ці оцінки були різними, тоді роботу віддавали старшому екзаменатору. Але в той рік через брак фінансування Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) змушений був найняти екзаменаторів лише для однієї перевірки.
“Екзаменатори – це люди, які можуть втомитися й помилитися, результати лише однієї перевірки можуть бути суб’єктивними. Всі, хто писав ЗНО з математики, української та іноземних мов, опинилися заручниками однієї перевірки, яка, зрозуміло, не може бути об’єктивною”, – прокоментував ситуацію у своєму дописі у Facebook один з екзаменаторів Тарас Ткачук.
От і виявляється, що фінансування завжди не вистачає для якісного проведення процедури оцінювання, в завданнях тестів припускаємося помилок, що абітурієнти не справляються з ними, а довкола тільки і чути, “та то ж вчителі погано підготували учнів”. Так уже склалося, що в нас у всьому прийнято звинувачувати вчителів. І не розуміємо, що дивитися треба в корінь проблеми.
Проблема підготовки до ЗНО та НМТ часто полягає в тому, що шкільна програма перевантажена. Учням доводиться засвоювати великий обсяг матеріалу у стислі терміни, що викликає стрес і перевантаження. Через це учні не завжди встигають якісно підготуватися до іспитів у межах шкільних занять.
Крім того, рівень підготовки, який забезпечується в школі, часто не відповідає очікуванням учнів та їхніх батьків. Щоб забезпечити глибше розуміння предметів і краще підготуватися до ЗНО, батьки змушені наймати репетиторів. Це призводить до додаткових фінансових витрат і зусиль з боку сім’ї, а також створює нерівність у можливостях підготовки серед учнів.
З кожним разом спостерігається спрощення або урізання завдань, що не дає можливість дійсно перевірити рівень знань абітурієнтів, а отже створює у них хибні уявлення про майбутнє навчання та вибір вищого навчального закладу. Адже такий підхід це ніяка не допомога для вступників, а справжня ведмежа послуга. Кожен має розуміти справжню ціну знань і, що, аби їх здобути треба постаратися, а не наставити ті хрестики якось навмання.
Як бачимо, всі ці проблеми йдуть ланцюжком одна за одною, часто тісно переплітаються і призводять до однієї великої проблеми – незадовільної якості освіти. Чи можна звинуватити МОН у бездіяльності? За останній час у Міністерстві освіти та науки видають реформаторські ідеї, наче гарячі пиріжки. Тільки все, що пропонується без обговорення зі всіма учасниками навчального процесу не дає позитивних результатів, а навпаки піддається широкій критиці.
Усі стратегії реформування освіти, що були ухвалені Міністерством освіти і науки, починаючи з 1993 року, ніколи не відповідали справжнім потребам суспільства. Зміст освітнього процесу начебто ґрунтується на формуванні компетентностей, необхідних для успішної самореалізації у суспільстві, а головними учасниками освітнього процесу є здобувачі освіти та вчителі, але, насправді, виявляється, що це гучні слова на папері. На ділі у нас перевантажені шкільні програми, втомлені надмірною кількістю інформації учні, які, навіть, не знають, як сприймати цю інформацію та обтяжені непосильними обов’язками вчителі, що тримаються виключно на власному ентузіазмі та любові до своєї професії. МОН же, в свою чергу, наче випробує всіх учасників освітнього процесу на гнучкість, закидуючи сумнівними реформами на кшталт Уроків щастя, злиття Історії України та Всесвітньої історії й інших предметів, оновленого предмету Захист України за незрозумілою програмою.
У суспільстві довго обговорювався той факт, що 40% вчителів під час опитування “Нова українська школа” в 5–6-х класах: виклики впровадження” не змогли пояснити різницю між НУШ та попереднім підходом до освітнього процесу. Та чи вина в цьому вчителів, що до державних стандартів щоразу додається тільки більше нових термінів, а сам зміст не змінюється вже роками. От і товчемося на одному місці, а віз і нині там.
Реформи просто насаджуються силоміць, а слухняні вчителі не мають можливості висловити свою експертну думку, нароблену роками їхнього досвіду, аби вказати на сильні та слабкі сторони. Де ж тут з’явиться розуміння реформи, коли твоєму досвіду не довіряють, а просто змушують безвольно слідувати нав’язаним доктринам? А потім ще суспільство чекає, щоб такий мовчазний терплячий виконавець зміг виховати сильну та вільну особистість.
Відтік кадрів у школах теж стає справжньою катастрофою для освітньої системи України. Низькі зарплати, які пропонуються вчителям, не лише знецінюють їхню працю, а й безпосередньо підривають основи шкільної освіти. Кваліфіковані педагоги покидають школи в пошуках кращого життя, залишаючи дітей без належної уваги та професійного підходу. А ті, хто залишаються, часто змушені працювати на кілька ставок, що призводить до втоми та зниження якості навчання. Це не просто економічна проблема, це загроза для майбутнього нації.
Хочеться, щоб там у високих кабінетах схаменулися, нарешті перестали експериментувати над нашими бідолашними дітьми та вчителями, та дійсно вивчили стан якості освітнього процесу та долучилися до створення дійсно якісної освіти. Звісно, що війна та економічна нестабільність ставлять підніжки і тим самим ускладнюють процес реформації освіти. Важливо, щоб Міністерство освіти і науки України мало сміливість визнати нераціональність своїх певних дій. Адже, хто не нічого не робить, той і не помиляється. Лише сміливі кроки уперед дадуть поштовх до справжніх змін та ефективних зрушень.
