Останні місяці позначилися відчутним зниженням темпів військової підтримки України з боку європейських партнерів. Попри те що низка країн – членів НАТО – оголосила про нові пакети допомоги, у проміжку між цими рішеннями спостерігався тривалий період зменшення обсягів поставок зброї та боєприпасів.
За даними економічного дослідницького центру Kiel Institute, який веде базу Ukraine Support Tracker, у липні й серпні 2025 року військова допомога скоротилася на 57%, тоді як фінансова та гуманітарна залишалися відносно стабільними.
У першій половині 2025 року європейські країни фактично компенсували відсутність нових американських постачань, адже з моменту приходу до влади Дональда Трампа Сполучені Штати не виділяли додаткових коштів на оборонні потреби України. Тоді середньомісячні обсяги асигнувань із боку ЄС навіть перевищували показники попередніх років, демонструючи готовність взяти на себе більшу частину відповідальності. Однак цей імпульс виявився недовгим: уже влітку військові асигнування впали на 57% у порівнянні з першими місяцями року.
Щоб частково компенсувати дефіцит, у серпні було запроваджено ініціативу Prioritized Ukraine Requirements List (PURL), яка дала змогу союзникам закуповувати озброєння у США для потреб Києва. Цей інструмент пожвавив взаємодію, однак не зміг змінити загальної динаміки: навіть за його рахунок скорочення виглядало значним. Аналітики наголошують, що певне збільшення допомоги з боку Канади частково врівноважило спад, але загальне падіння у 43% від початкового рівня залишилося фактом.
Водночас швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung звертає увагу на структурні проблеми, які заважають європейським країнам швидко й масштабно реагувати на потреби України. Йдеться не лише про політичні рішення, а й про обмежені можливості виробництва ключових видів озброєння. Деякі зразки техніки та ракет Європа не може виготовляти в достатній кількості, а відтак залишається залежною від американського ринку. Це підтверджує й факт, що нині у переліку українських пріоритетів значаться американські ракети Tomahawk, які ЄС фізично не спроможний постачати.
Найбільший внесок у межах PURL зробили Данія, Норвегія, Швеція, Латвія, Німеччина, Нідерланди, Бельгія та Канада, які спільно закупили зброї на суму понад €1,9 млрд. Франція, Іспанія та Італія діють обережніше й уникають великих пактів військової підтримки, що частково пояснюється їхньою політичною логікою та бажанням уникнути прямих російських провокацій. У південних країнах Європи арсенали залишаються більш наповненими, однак уряди не поспішають активно їх використовувати на користь Києва.
Експерти наголошують на розриві між можливостями й фактичною допомогою. Порівняння з минулими кризами показує, що Європейський Союз здатен мобілізувати значно більші ресурси: так було у випадку з пандемією COVID-19 чи кризою євро. Наприклад, на боротьбу з наслідками коронавірусу було виділено близько €810 млрд, тоді як підтримка України під час війни, яка триває вже майже чотири роки, становить приблизно €215 млрд. Такий дисбаланс демонструє, що фінансові й організаційні резерви Європи далеко не вичерпані.
Скорочення військової підтримки України з боку ЄС улітку 2025 року свідчить про загальну втому союзників, але водночас показує і межі їхньої оборонної промисловості. Попри наявність механізмів, як-от PURL, та готовність окремих держав діяти більш активно, на континентальному рівні все ще бракує узгодженої довгострокової стратегії. Україна залишається у ситуації, коли між політичною риторикою й реальними поставками існує значний розрив, а перспектива стабільного постачання сучасного озброєння й надалі залежить від здатності Європи подолати власні внутрішні обмеження.
