Полковник ДШВ розповів про мобілізацію, страх новобранців і зміни в базовій підготовці військових

Питання мобілізації в Україні залишається одним з найгостріших у суспільній дискусії, оскільки йдеться не лише про потребу поповнювати військо під час великої війни, а й про спосіб, у який держава реалізує цей процес, ставлення до людей у системі та рівень довіри до армійського середовища загалом. Через суперечки довкола методів проведення мобілізаційних заходів, нарікання на дії представників ТЦК та історії про проблеми у відносинах між командирами й підлеглими частина людей сприймає службу як простір небезпеки якого вони намагаються уникнути. У такій атмосфері особливої ваги набувають оцінки військових, які працюють з новобранцями щодня і бачать реакцію людей, які приходять на базову підготовку зі страхом, недовірою і внутрішнім спротивом.

Заступник начальника 199-го навчального центру ДШВ полковник Володимир Кобилянський висловився про необхідність мобілізації, про психологічний стан новоприбулих і про зміни, що відбулися в програмі базової загальновійськової підготовки під впливом бойового досвіду.

Він наголосив, що за умов повномасштабної війни зупинити мобілізацію неможливо, оскільки жодна інша модель комплектування армії не здатна повністю закрити потребу війська в особовому складі.

«Я в армії з 1998 року і цікавлюся історією війн різних країн — від найбільших до найменших. Поки триває велика війна в країні, зупинити мобілізацію неможливо. Це моя особиста думка. Мобілізація буде завжди, поки триває велика війна. І перекласти все на рекрутинг неможливо. Нереально», — зазначив Володимир Кобилянський.

Окрему увагу він звернув на стан людей, яких направляють на базову підготовку, адже значна частина новобранців приїздить з тривогою, внутрішнім спротивом і страхом загинути. За його словами, першим завданням інструкторів і командирів стає не лише навчання як таке, а й поступова адаптація людини до нових умов, у яких необхідно пояснити просту залежність між підготовкою, набутими навичками та шансами зберегти життя.

Як пояснив заступник начальника 199-го навчального центру ДШВ, негативне ставлення до служби серед мобілізованих трапляється дуже часто, тому з такими людьми працюють через розмови, навчання і послідовне включення в процес підготовки.

«Щонайменше 70% прибувають із негативним ставленням до служби. Усі думають: “Мене пронесе, я не піду, війна завтра закінчиться”. Але так не буває. І з цими людьми проводять бесіди, спілкуються, їм показують, їх вчать, пояснюють: якщо ти будеш нормально вчитися — ти набереш досвіду і виживеш. Крім того, військовослужбовці виходять із зони комфорту, і для них проводяться заходи адаптації», — сказав заступник начальника 199-го навчального центру ДШВ.

За його словами, військовослужбовці, які прибувають до навчального центру, часто перебувають у складному емоційному стані. Значною мірою це пов’язано з потоком негативної інформації в соціальних мережах, де поширюється думка, що після навчального центру і подальшого направлення до бригади людину нібито неминуче чекає загибель. Саме це є одним з найсерйозніших чинників, що впливають на настрій новоприбулих.

«Щонайменше 70% новобранців приїздять із негативним ставленням до служби. Багато хто сподівається, що його це омине, що воювати не доведеться, а сама війна скоро завершиться. Проте реальність виявляється іншою», – вважає Кобилянський.

Він зазначив, що вже після 2-3 тижнів підготовки у навчальному центрі військовослужбовець починає інакше сприймати ситуацію, бо бачить, що служба в армії не означає приреченості, а належне навчання дає змогу зберегти життя. З новобранцями багато розмовляють, їм все пояснюють, показують, навчають і поступово підводять до розуміння, що серйозне ставлення до підготовки дає досвід і підвищує шанси вижити. До того ж для військовослужбовців, які опиняються в нових і незвичних обставинах, проводять заходи адаптації, щоб допомогти їм увійти в новий ритм служби.

За словами Володимира Кобилянського, робота з новоприбулими не обмежується стройовими чи тактичними заняттями, оскільки в навчальному центрі до них залучають і психологів, і капеланів, і представників юридичної служби. Новобранцям пояснюють, як відбуватиметься забезпечення, у які строки надходитиме грошове забезпечення, до кого звертатися з практичними питаннями, що виникають на початку служби, тобто йдеться про повний супровід людини в період входження у військове середовище.

Водночас сам зміст підготовки, як підкреслив полковник, за останній час істотно змінився, оскільки програма БЗВП постійно доповнюється з урахуванням реального бойового досвіду. Найпомітніші корективи стосуються протидії безпілотникам: до навчання додали окремі вправи по повітряних цілях і антидронові заходи, без яких сучасна підготовка вже не відповідає умовам війни.

Крім змін у змісті занять, оновився і сам підхід до організації навчання.

«Крім того, зараз немає поняття підготовки взводу як такого — більше уваги приділяємо підготовці малих груп. І, звісно, збільшився термін БЗВП: якщо у 2022 році люди проходили підготовку за 7-10 днів, то тепер термін зріс більш ніж на місяць», — пояснив Володимир Кобилянський.

Оцінюючи причини, через які люди не поспішають іти до війська добровільно, він пов’язав їх насамперед зі страхом і поширеним запитанням, чому служити має хтось один, а не інший. У такій ситуації, на його думку, мобілізація залишається необхідною, а суспільна розмова про армію не повинна зводитися до твердження, що служба неминуче означає смерть.

«Поки в цивільному житті всім розказують, що в армії обов’язково вмреш, і люди питають: «А чого я маю йти, а не сусід?» — мобілізація буде потрібна. Поки велика війна — мобілізація буде завжди. Ніякими контрактами чи іноземцями ви цього не заміните. Треба менше читати фейсбук і телеграм, де розказують, що в армії все погано. Не треба розповідати людям, що вони обов’язково загинуть. Треба казати правду: якщо ти навчишся — ти виживеш. І все в нас вийде», — наголосив Володимир Кобилянський.

У підсумку військовий окреслив одразу кілька пов’язаних між собою речей: без мобілізації під час великої війни армія не зможе стабільно поповнюватися, без якісної підготовки новобранці не матимуть потрібних навичок, а без адаптації та чесного пояснення умов служби страх і недовіра лише посилюватимуться. Приєднатися до війська українці можуть або через мобілізацію, або шляхом підписання контракту з тим підрозділом, який оберуть самостійно, і в такому разі контракт дає можливість гарантовано потрапити на службу до обраної військової частини.