Масштабна міграція українців за кордон залишається однією з найактуальніших проблем, які постали перед Україною під час війни. Втрата мільйонів громадян, особливо кваліфікованих працівників, має серйозні наслідки для економіки країни. Ця проблема викликає чимало дискусій, оскільки багато країн Європи та світу зацікавлені у використанні трудового потенціалу українських біженців, що дозволяє їм вирішувати власні економічні питання, пов’язані з нестачею робочої сили та старінням населення. Водночас повернення біженців додому наразі виглядає малоймовірним через низку об’єктивних причин.
За прогнозами Національного банку України, українці продовжать масово виїжджати за кордон і в наступні роки. Про це розповів експерт з міграційної політики, доктор економічних наук, доцент
доцент кафедри міжнародного менеджменту Андрій Гайдуцький в інтерв’ю ZN.UA. Він зазначив, що на це впливають як макро-, так і мікрочинники.
“Перший макрочинник — це висока різниця в оплаті праці в Україні та країнах, куди переїжджають українці. Наприклад, різниця в оплаті праці між Україною і Польщею 2024 року становить приблизно чотири рази на користь останньої, з Великою Британією — сім разів, із Німеччиною — вісім, із США — 12 разів. Це основний чинник, що продовжує мотивувати людей до виїзду за кордон.
Другий макрочинник — розвинені країни продовжують надавати підтримку новоприбулим українцям. Тобто вони припиняють її тим, хто приїхав два-три роки тому, і переспрямовують цю допомогу «новим» українцям. Таким чином влада цих країн намагається залучити більше нових робочих рук, нових споживачів, нових платників податків. За три роки повномасштабної війни десятки країн навчилися продуктивно залучати українських мігрантів із користю для своєї економіки”, – зазначив експерт.
До мікрочинників він відніс активізацію воєнних дій в окремих регіонах на сході України, періодичні перебої з електроенергією, що не дає можливості окремим верствам населення повноцінно працювати в країні.
Гайдуцький також підкреслив, що країни ЄС не зацікавлені у поверненні українців додому, оскільки ті допомагають вирішувати проблему дефіциту робочої сили, що виникла через низьку народжуваність та відтік населення.
Як приклад експерт навів Чехію, де через нестачу робочої сили країна втрачає понад 230 мільярдів крон, що становить 4,5% ВВП. Подібна ситуація спостерігається і в інших країнах економічного блоку. Крім того, США та Канада за три роки війни вже залучили понад 800 тисяч українців, готових “поглинути” тих, хто не інтегрувався в ЄС.
За словами Гайдуцького, після розпаду СРСР і обвалу ВВП в Україні з’явилася величезна пропозиція робочої сили, яка не змогла виїхати за кордон з двох фундаментальних причин, і ця пропозиція десятиліттями закривала попит для роботодавців без потреби суттєво підвищувати зарплати.
“Перша причина полягає в тому, що суспільство вільно не володіє іноземною мовою, і навіть за великого бажання виїхати за кордон інтеграція відбувалась би дуже-дуже тривалий час.
Друга причина — наявність власного житла (більшість якого безкоштовно дісталась у спадок від СРСР). Саме отримане у спадок “радянське” житло розслабило суспільство і применшило жагу до покращення власного життя. Давайте розглянемо столицю: середня зарплата в Києві у вересні 2024 року, за даними Work.ua, становила 22,5 тисячі гривень (до оподаткування) і 13,2 тисячі гривень (після оподаткування), а середня вартість оренди квартири в місті — близько 15 тисяч гривень на місяць. Очевидно, що якби більшість людей жила в орендованому житлі (як у більшості столиць країн ЄС), вони швидко зрозуміли б потребу в еміграції, бо на таку зарплату не утримати родину після сплати оренди. А місто почало б масово наповнюватись іммігрантами, як це відбувається у Берліні, Варшаві чи Празі.
Однак саме наявність власного житла дає можливість мільйонам українців не відчувати, як мало вони заробляють (адже не потрібно оплачувати оренду житла). Це і знижує їхній апетит до еміграції. Але все змінилося з війною, коли відкрилося вікно можливостей: десятки країн погодилися «проінвестувати» в інтеграцію мільйонів українців. Зараз ці країни зрозуміли: “Вау, це працює: ми витрачаємо на їхню інтеграцію, але всі ці витрати окупаються економічним зростанням, збільшенням податкових надходжень і підвищенням зайнятості”. Наприклад, Міністерство праці та соціальних справ Чехії звітує, що прибуток держбюджету країни завдяки українським біженцям становив 4,4 мільярда чеських крон у першому півріччі 2024 року. Тобто там уже зібрали більше коштів, ніж витратили на субсидії. В інших країнах аналогічна ситуація”, – вважає експерт.
Українські біженці лише на початку свого міграційного циклу, деякі починають навчання або роботу, а інші накопичують кошти на майбутній бізнес в Україні. За словами Гайдуцького, пропозиція негайного повернення біженців суперечить логіці економічного циклу: “Українські біженці зараз знаходяться тільки в першому триместрі свого міграційного циклу, який триває в середньому від 3 до 15 років і залежить від цілей людини”.
Експерт вважає, що зарубіжні країни не віддадуть українців після припинення бойових дій за такими причинами:
“По-перше, українці потрібні країнам ЄС для розв’язання їхньої ключової проблеми — дефіциту робочої сили, яка сформувалася через низьку народжуваність, відтік свого населення за кордон, а також через зростання частки населення похилого віку. Знову наведу вам дані щодо Чехії: через нестачу робочої сили недоотриманий дохід чеського бізнесу, за даними PwC, становить понад 230 мільярдів крон, або 4,5% ВВП країни. І така ситуація в більшості країн ЄС. Тому зараз для них українці як манна небесна, що стабілізує ситуацію на ринку робочої сили. А ще ж є США і Канада, які за три роки залучили понад 800 тисяч українців. Вони, як пилосос, готові поглинути всіх тих, хто не інтегрується в ЄС, адже умови інтеграції в Америці значно легші.
По-друге, якщо ми говоримо саме про українських біженців, то вони перебувають тільки на початку свого міграційного циклу і лише приступили до досягнення своїх цілей: хтось почав навчатися, хтось почав працювати, а дехто — накопичувати заощадження на майбутній бізнес в Україні… Але раптом хтось пропонує сказати біженцям: “Кидайте все і повертайтеся”. Це суперечить логіці економічного циклу. Це так само, як вагітній на першому триместрі запропонувати: “А давайте ви вже будете народжувати!”. Якщо порівнювати з цією аналогією, то українські біженці перебувають тільки у першому триместрі свого міграційного циклу. А весь міграційний цикл триває в середньому 3–15 років і залежить від цілей людини!
В Польщі немає війни, і там також проблема знайти персонал. У Чехії теж немає війни, і там рекордна кількість вакансій, що призвело до рекордно низького для ЄС безробіття (2,7%). То чому припинення війни має щось змінити в Україні? Навпаки, припинення бойових дій активізує підприємницький дух українців і ми отримаємо ще більшу кількість вакансій. Але це призведе до чергового сильного зростання зарплати, оскільки влада в Україні не стимулює формування пропозиції робочої сили у відповідь на бізнес-активність. Зростання зарплати в Україні вже вийшло за будь-які адекватні рамки, особливо якщо порівняти з темпами збільшення інфляції чи загалом із рівнем розвитку нашої економіки. За даними Trading Economics, Україна вже на першому “антирекордному” місці в Європі за темпами зростання зарплати — 22,2% за перше півріччя 2024-го (в річному вимірі). І війна тут ні при чому.
Ще до війни в Україні було неадекватне зростання зарплат. За 2019–2021 роки вони зросли в Україні на 58,1%. При цьому в Польщі — лише на 22%, у Німеччині — лише на 12%. Це результат нестачі пропозиції робочої сили за адекватні гроші, тому бізнес вимушений такими темпами піднімати зарплати. Куди ми рухаємося з такими темпами їхнього підвищення? Україна зараз втрачає важливу складову своєї економічної привабливості — недорогу робочу силу. Який інвестор прийде в країну, коли бачить такі цифри? Навпаки, українські інвестори будуть змушені переїжджати в інші країни, щоб забезпечити рентабельність для свого бізнесу. Адже неможливо все автоматизувати”.
Нагадаємо, прем’єр-міністр Дениса Шмигаля заявив, що з початку повномасштабного вторгнення Україна втратила 3,5 мільйони робочих місць, що становить близько 30% економіки.
