Аналіз нинішньої ситуації на фронті та можливих сценаріїв розвитку подій: коментар військового експерта Михайла Самуся

Михайло Самусь, директор платформи New Geopolitics Research Network, що займається аналізом глобальних і регіональних безпекових викликів, є одним із провідних військових експертів в Україні. Моючи 12-річний досвід служби в Збройних Силах України, він надав глибокий аналіз нинішньої ситуації на фронті та можливих сценаріїв розвитку подій.

В своїй експертній думці, він висвітлює ключові моменти, такі як можливість вирішального прориву України на фронті, роль F-16 у зміні ситуації, а також геополітичні ризики, пов’язані з майбутніми виборами у США. Самусь також розглядає питання, де Україні шукати озброєння, якщо Сполучені Штати після виборів зупинять військову допомогу. Його аналіз базується на глибокому розумінні військової стратегії, технічних можливостей ворога і міжнародної політики.

“Є аналітики, які кажуть, що Україна має зайняти зараз стратегічну оборону і збирати сили на 2025–2026 рік. Але я вважаю, що геополітична ситуація розвивається так, що шансу в нас може і не бути. Задум Кремля – прорвати фронт і примусити Україну до капітуляції на фоні зміни геополітичної обстановки. Насамперед йдеться про вибори в США і ймовірність приходу до влади Трампа, який може закликати Путіна і Зеленського до переговорів. Це накладає на весь 2024 рік відбиток того, що нам справді треба спробувати переламати ситуацію.

Треба приймати нестандартні рішення, одним з яких може бути блокада Криму, який є “центром тяжіння” цієї війни і для України, і для Росії. Тому навіть втрата Росією ефективного контролю в Криму зламає повністю всі її плани, і ми перехопимо ініціативу. Це може бути знищення Керченського мосту, перерізання наземного коридору до півострова, знищення систем ППО та базування російської авіації й флоту на території Криму.

З іншого боку, якщо уявити, що в результаті ситуації в Курській області буде взято під контроль обласний центр, то російська пропаганда може зробити вигляд, що нічого не відбулося. Бо якщо це визнати (контроль українськими Силами оборони населених пунктів у Курській області РФ – УП) – то це значить визнати слабкість режиму, і треба буде проводити загальну мобілізацію. Резервів у Росії немає, якщо не зупиняти наступ на Донбасі. А зупинитися, щоб перекинути війська в Курську область – це абсолютно не входить в ту парадигму, яку Кремль собі створив”, – наголошує військовий експерт.

Михайло Самусь вважає, до 2024 року все було просто. Нашою сильною стороною був західний підхід у тактиці і стратегії, коли командири мали більше свободи при виборі методів і способів досягнення цілей операцій; перевага в дронах і розвідці. За його словами, у росіян на той момент таких технологій не було. Вони взагалі підійшли дуже стандартно, неправильно оцінили українську армію і націю.

“І я донині вважаю, що Росія програла цю війну в лютому – березні 2022 року, а зараз намагається завдяки величезним ресурсам і величезним втратам досягти позитивного виходу для себе з неї. У нас є перевага в автоматизованій системі управління. Та ж сама “Кропива”, “Дельта”. Таких систем у росіян немає. Якщо говорити про Росію, то їхня головна перевага – масованість людських ресурсів, техніки, авіації, ракет. І це величезна проблема, тому що ця маса часто дає змогу просуватися на фронті.

Одна з найбільших проблем для нас – неможливість протидії російським ФАБам (фугасним авіабомбам – УП) і КАБам (керованим авіабомбам – УП). Ці бомби не надто точні, але за рахунок того, що росіяни використовують їх більше сотні на добу, на деяких ділянках наші позиції просто стираються. Важливо також мати якісне управління і координацію. До нинішньої системи управління є багато критики, бо в нас є бригади, які часто не працюють як єдине з’єднання на полі бою, а діють як окремі підрозділи. У нас можуть бути суперпідготовані солдати, офіцери, але вони не можуть виконувати ефективно задачі, якщо вертикаль командування неефективна. І часто це призводить до великих проблем і до втрат особового складу.

Хтось говорить: “Давайте створимо дивізії, які зможуть забезпечувати достатній рівень координації підрозділів”. Мабуть, так можна зробити, але це вже буде відхід від західної доктрини і повернення назад до радянської, бо якраз радянська армія готувалася воювати дивізіями. Американська армія дивізіями не воює, хоча в них є дивізії, але це більше такий собі навчальний центр, у рамках якого готуються бригади, котрі потім проводять об’єднані операції”, – каже Самусь.

На думку експерта, дискусія про те, яким може бути ідеальний управлінський формат, є зараз, надважливою. І начебто ніхто не проти удосконалювати цю систему. Єдине, що часу в нас немає. Є багато запитань, наскільки в росіян ще вистачить ресурсів у вигляді техніки, яку вони витягують з якихось баз на поле бою. Вони вже випорожнили на 75–80% більшість баз зберігання озброєння та військової техніки. Які тепер перспективи? За підрахунками, на 2025 рік у них ще вистачить і танків, і броньованих машин. Далі почнеться дефіцит.

“Зараз росіяни виготовляють не більше 20 танків на місяць з нуля. І якщо вони виготовляють 150–200 танків на рік та можуть відремонтувати 500–600 танків – це не ті цифри, коли ти говориш про війну з НАТО чи з Китаєм. Їм потрібні тисячі танків, але в них їх вже не буде.

На жаль, вони ще можуть з нами воювати як мінімум рік – півтора – два, в залежності від того, як будуть все це відновлювати. І, звісно, в залежності від того, як ми будемо знищувати цю бронетехніку. І тут є важливий момент. Зараз всі говорять про FPV-дрони, але в нас є дуже потужний компонент протитанковий – наша “Стугна”, яка не гірша, ніж Javelin. Тому нам треба інвестувати в її виробництво.

Проблема Російської Федерації в тому, що це найбільша країна світу, тому це навантаження на систему ППО і ПРО. Це також навантаження на їхню військово-промислову базу. Наприклад, знищення кількох Су-34 для них – величезна проблема, бо вони не можуть виготовляти їх десятками щомісяця. Тому удари по будь-яких військових чи промислових об’єктах у Росії корисні з дуже багатьох причин.

Найпростіше, чим можуть займатися зараз F-16, це збивати російські крилаті ракети. Але для того, щоб працювати по наземних цілях, по повітряних цілях, треба інформація цілевказання. Для F-16 все ж таки потрібні AWACS (Airborne early Warning and Control System – Авіаційна система раннього попередження та управління) або ті шведські літаки, які нам обіцяли. Вони бачитимуть всі цілі противника – наземні, повітряні, морські на глибині 400–500 км. У нас можуть бути ракети AMRAAM із дальністю хоча б 100–150 км. І це означатиме, що ми зможемо збивати літаки Су-34, які будуть намагатися запускати КАБи. Це суттєво змінить ситуацію на полі бою.

Із кінця 2022 року і в США, і в європейських країнах НАТО нарешті розпочалася програма нарощування виробництва снарядів. У 2024-му ми виходимо на рівень, коли в принципі вже до кінця року і Сполучені Штати, і наші європейські партнери вийдуть на виготовлення приблизно 2 мільйонів снарядів на рік. Це той мінімум, який був би достатній, щоб українські війська мали певний умовний паритет на полі бою, не за кількістю, а за ефективністю застосування артилерії.

Поки що цього ще немає, але є чеська ініціатива, яка нам дуже допомагає. В її рамках Чехія шукає снаряди у виробників, які знаходяться поза НАТО і Європейським Союзом.

Якщо на державному рівні Сполучені Штати не будуть нам допомагати, але оборонні компанії матимуть право продавати озброєння, може бути так, що європейці купуватимуть його в американських виробників і продаватимуть Україні. Такий варіант не виключений.

Навіть якщо уявити, що у 2025 році американці знову випадуть із питань допомоги Україні через дискусії в Конгресі, це вже буде не так трагічно, бо Європа на той час вийде на свій рівень виробництва і вони зможуть компенсувати щось значною мірою. Те, що європейські політики прокинулись нарешті і почали інвестувати в оборонну промисловість, дає нам можливість трошки впевненіше дивитися вперед.

Якщо уявити ситуацію, що ціни на нафту падають, я думаю, що вже за кілька місяців Росія не зможе забезпечувати собі таку “комерційну мобілізацію” і їй треба буде проводити звичайну, а це може викликати напругу серед населення, як це було в 2022 році”, – каже Самусь.

Військовій експерт заявив, що зараз на фронті велика потреба у людському ресурсі. За його словами, закон про мобілізацію вирішив головне питання: у нас відбулось оновлення даних. Це, до речі, стало великим ударом для російської пропаганди, яка говорила, що у нас “ніхто не хоче воювати”, що в нас вже “країна порожня”.

“Якщо говорити, що нам робити далі, то, я вважаю, що нам треба переходити до фінансового рекрутингу. На мою думку, матеріальний мотив є одним із головних стимулів іти воювати. Платити достойні гроші людині, яка виконує свою справу професійно і самовіддано – це про повагу.

Людей, які пішли воювати, наприклад, у лютому 2022 року, можна демобілізувати. Але з іншого боку, навіть якщо набрати таку саму кількість нових людей, боєздатність підрозділів різко впаде, бо не буде досвідчених військовослужбовців, офіцерів, спеціалістів. Тому коли може бути демобілізація? По-перше, коли набереться якась кількість резерву і можна буде проводити демобілізацію за ротаційним принципом. Інший варіант, який у нас не проговорюється – коли почнуться ті самі переговори і зупинка війни.

Коли кажуть: “Ми зараз ухвалимо закон і почнемо демобілізовувати” – це популізм. Бо військове керівництво дуже проти цього. Вони не зможуть тримати ситуацію під контролем, бо в них буде така нестача особового складу, що цілі підрозділи втрачатимуть боєздатність. А це означатиме, що ЗСУ не зможуть виконувати свої завдання.

Якщо уявити, що Путін до грудня не окупує всю Донецьку область, то його ультиматуми під час таких можливих переговорів будуть виглядати несерйозно. Тому для чого Путін іде на Покровський напрямок? Бо там у нього зараз найбільші успіхи, на ньому росіянам поки що вдалося прорвати нашу оборону найбільше. Якщо їм вдасться зараз просунутися на ньому далі, то вони будуть вкидати туди більше резервів, щоб розширювати цей прорив. Тому зараз мінімальне завдання Путіна, щоб мати серйозну позицію за столом переговорів – це Донбас. Якщо менше, для нього це буде проблема”, – підсумував Михайло Самусь.