Європейські медіа про кліматичний план ЄС до 2040 року: амбіція, компроміс чи ознака безсилля

Новий кліматичний курс Європейського Союзу, озвучений Єврокомісією, вже став приводом для жвавого обговорення в зарубіжних медіа. У документі йдеться про скорочення викидів парникових газів на щонайменше 90% до 2040 року в порівнянні з 1990 роком — амбітна мета, яка має вивести ЄС на фінішну пряму до кліматичної нейтральності до середини століття. Однак за красивими цифрами — складна реальність: індустріальні лобі, енергетичні виклики, політичні компроміси й нестабільність глобального ринку вуглецю. Особливий резонанс у європейській пресі викликала пропозиція дозволити державам ЄС частково досягати цієї мети не за рахунок внутрішнього скорочення викидів, а шляхом купівлі «вуглецевих кредитів» із проєктів у країнах за межами Євросоюзу. Одні медіа назвали це «зеленим лицемірством», інші — прагматичним кроком, що дозволяє зберегти політичну підтримку курсу.

taz, die tageszeitung — Німеччина

На думку берлінського видання taz, впровадження так званих вуглецевих кредитів може призвести до розмиття кліматичних цілей:

«У підсумку успіхи у сфері клімату залишаться лише на папері, а в реальності нічого не зміниться. Європейським інституціям дуже складно контролювати екологічні проєкти, які реалізуються на іншому кінці світу — чи справді вони виконують те, що обіцяли? Навіть якщо ці ініціативи працюють так, як задумано, часто незрозуміло, чи не були б вони реалізовані й без європейських коштів.

Головна думка полягає в наступному: весь світ має якнайшвидше стати кліматично нейтральним, якщо людство хоче зберегти простір для життя на планеті Земля. Маніпуляції з цифрами та підтасовки — це лише віддаляє нас від досягнення мети».

Frankfurter Allgemeine Zeitung — Німеччина

Видання Frankfurter Allgemeine Zeitung, навпаки, підтримує можливість використання вуглецевих кредитів:

«Це піде на користь клімату, якому байдуже, де саме скорочуються викиди CO₂. А ще це допоможе країнам ЄС, оскільки зменшення викидів за межами Європи зазвичай обходиться дешевше. Це знижує економічне навантаження та сприяє сприйняттю кліматичної політики населенням.

Європейський Союз не має відмовлятися від таких проєктів лише тому, що вони не спрацювали десятиліття тому, на ранньому етапі кліматичного захисту. При цьому ЄС може й повинен подбати про те, щоб ці ініціативи справді сприяли скороченню викидів вуглекислого газу. Якщо так — тоді можна враховувати і більше ніж три відсоткові пункти».

Dagens Nyheter — Швеція

Стокгольмське видання Dagens Nyheter критично ставиться до ідеї використання вуглецевих кредитів:

«Журнал Nature провів метааналіз 2346 подібних проєктів. У результаті з’ясувалося, що лише менш ніж 16 відсотків із них насправді призвели до скорочення викидів.

На тлі зростаючого спротиву протидії кліматичним змінам — Угорщина, Польща та Франція вже виступили проти оголошеної цілі на 2040 рік! — приємно, що Єврокомісія не зробила того ж і не послабила свої амбіції ще більше. Кліматична політика ЄС досі була значним досягненням. Це дає підстави сподіватися, що викиди й надалі скорочуватимуться, а Євросоюз зможе досягти своїх цілей — навіть без використання вуглецевих кредитів».

Avvenire — Італія

Міланська католицька газета Avvenire попереджає про ризики зловживань:

«Критика з боку численних неурядових організацій та експертів стосується передусім одного цілком нового положення. А саме — можливості вираховувати до трьох відсотків із зобов’язань щодо скорочення викидів CO₂. Єврокомісія визначила це як “чисті міжнародні кредити”.

Іншими словами, йдеться про можливість зараховувати до кліматичних зусиль ЄС реалізацію проєктів у третіх країнах (переважно — країнах, що розвиваються), як-от фінансування електробусів у Бангкоку або встановлення сонячних панелей у Марокко. Вимогу надати “знижку” на три відсотки наполегливо просували низка країн, серед яких — і Німеччина».

De Volkskrant — Нідерланди

У колонці в амстердамській De Volkskrant фізик і колишній соціал-демократичний політик Дідерік Самсон заявляє, що кліматичні цілі стали розмитими:

«Єврокомісії пасувало б, у дусі часу, не знижувати ціль на 2040 рік, а навпаки — посилити її. Це було б на користь і клімату, і конкурентоспроможності, й стійкості.

Мабуть, для нової хвилі політичної рішучості доведеться дочекатися наступної хвилі кліматичної кризи — такої, яка наочно покаже всю гостроту ситуації. І вона обов’язково прийде — для цього не знадобиться ані кандидат у президенти, ані знаменита шведська дівчина. Наступна хвиля буде породжена самим кліматом. І температура вже й так надто висока».