Історія у дусі часу: стати сапером, маючи диплом психолога та вчителя англійської

Ця історія схожа на численні історії інших наших героїв. І разом з тим, вона унікальна, адже унікальною є кожна людина, здатна на самозречення заради інших. Про сапера Сергія Місюру, який сьогодні святкує свій день народження, розповіли його побратими. Молодший сержант, який пішов на фронт у лавах перших добровольців ще у лютому 2022-го, він керувався природним патріотичним поривом, жодного разу за весь час служби не засумнівався у правильності зробленого вибору.

Спочатку кілька тижнів у навчальній школі. Потім рік на першій лінії, на охороні обʼєкта стратегічної важливості, де стояло завдання – попередити пересування ворога як під ним так і по ньому та унеможливити розмінування. За будь-якої погоди, у суцільній темряві, з тепловізором у руках, разом із товаришами Сергій вів цілодобове спостереження за панорамою водосховища.

Під кінець першого року служби нашого героя з побратимами перекинули в село, від якого залишилися самі руїни. Микола Морараш, водій-сапер розмінування, бойовий товариш Сергія, згадує, як хлопці потроху обживалися у підвалах зруйнованих будинків: сколотили собі нари, завели кішку, яка ловила незліченних мишей (всюдисущі гризуни добиралися навіть до їстівних запасів, підвішених у пакетах під стелею).

Тваринки  супроводжують військовослужбовців усюди. Коти ловлять в оселі мишей, собаки, приручені нашими військовими, завдяки чуйному слуху уловлюють наближення незнайомців, допомагаючи  хлопцям, що вартують у темряві,  швидко реагувати на появу чужинців. Ба більше, своєю присутністю та необхідністю піклуватися про них тваринки створюють атмосферу родинного затишку, якої хлопцям, відірваним від домівок, вже третій рік так не вистачає.

Як захоплення з мирного життя може стати в пригоді при виборі військової професії

Після зимування у підвалах –  знову навчання і розподіл у сапери оперативного розмінування. У певному сенсі вибір військової професії був продиктований захопленням із мирного життя – металошукач уже давно був улюбленим інструментом Сергія. А тепер навичка, отримана в мирному житті, стала в нагоді в опануванні такої потрібної країні професії.

Ще третина території України потребує розмінування

Від початку повномасштабного вторгнення агресора в Україну фахівці ДСНС та Нацполіції вилучили близько півмільйона снарядів та вибухонебезпечних предметів. Попри це, розмінування потребують громади щонайменше 10 областей країни, а близько третини усієї території залишається забрудненою вибухонебезпечними предметами.

За словами Миколи Морараша, найбільше земля забруднена такими видами суббоєприпасів як 9н210, 9н235, НАР С-8 KOM,  РСЗО (ГРАД, УРАГАН, СМЕРЧ), боєприпасами артиллерії (120-155мм). Дуже багато протитанкових мін типу ТМ-62, а також протипіхотних мін типу ПМН.

Гуманітарне vs оперативне розмінування

Останнім часом особливої актуальності набуло гуманітарне розмінування як один з основних компонентів протимінної діяльності. У широкому розумінні воно включає дослідження, картографування та маркування мінних полів, а також фактичне розмінування землі. Чуйно реагуючи на запит часу, Сергій з бойовими товаришами пройшли перепідготовку з цього напрямку.

Гуманітарне відрізняється від оперативного тим, що з землі вилучається весь метал – осколки, вибухонебезпечні предмети. Це дуже кропітка праця, що триває довше ніж оперативне. Зате після такої зачистки немає залишків від артилерійських обстрілів та інших снарядів.

Недовчений сапер – одноразовий сапер

Професія сапера дуже небезпечна і потребує спеціальних знань та максимальної концентрації (серед саперів існує чорний жарт на кшталт “недовчений сапер – одноразовий сапер”). Але усе передбачити не вдається. Є певна безпечна відстань, на яку потрібно встигнути відійти до моменту підриву вибухонебезпечних предметів. Іноді з технічних причин (наприклад, не вистачає довжини шнура для підриву) відбігти на безпечну відстань не виходить і тоді доводиться спішно ховатися в імпровізованому укритті  і відчувати вибухову хвилю.

Він хороший сапер і командир

Юрій Могильов, побратим Сергія, захоплюється організаторськими та людськими якостями Сергія: “Як командир, він не повинен виходити в поле. Його завдання, коли вибухонебезпечні предмети знайдено, ухвалити рішення, як саме їх знешкодити.

Але для того, щоб прискорити роботу і підтримати товаришів, він виходить нарівні з усіма. Він хороший командир і справді відданий своїй справі, знає її і хоче виконати правильно.

Якщо не прибрати металеві залишки від РСЗВ, то трактористи, які вийдуть у поле орати, можуть пошкодити борони, культиватори, скати на тракторах. Якщо ми здаємо поле, то трактористи можуть працювати спокійно – поля зачищені від вибухонебезпечних предметів практично стовідсотково”.

Нещодавно Сергію довелося викладати новачкам саперну справу. Командування було у захваті від його викладацьких здібностей (що не дивно при такому бекграунді – закінчив школу з золотою медаллю, отримав диплом психфака з правом викладання англійської мови, має багаторічний досвід роботи у сфері зовнішньоекономічної діяльності, багатий досвід ділової комунікації) та запропонувало цілком долучитися до викладацької справи.

Але Сергій не хоче залишати польову роботу. “Коли ти кожного дня виходиш в поля, робиш їх безпечними, аби люди могли повернутися до мирного життя, навіть незважаючи на ризик та відповідальність, пов’язані з розмінуванням, – цю атмосферу важко поміняти на кабінетну”, – так пояснює вибір товариша Микола.

Тетяна Морараш