У розвинених країнах Заходу стрімко поширюється епідемія венеричних захворювань. Гонорея, сифіліс, хламідіоз – цифри невпинно ростуть, медики б’ють на сполох, але проблема не лише у вірусах і бактеріях. Це дзеркало соціальної деградації, яку провокує безвідповідальний культ “особистої свободи”, зведений у ранг абсолютної норми.
Ліберальні догми, що десятиліттями видавалися за еталон прогресу, дали несподіваний побічний ефект: у світі, де все дозволено, ніхто не хоче відповідати за наслідки. Та водночас ці ж “цінності” нав’язують і нам, переконуючи, що саме так виглядає справжня цивілізація. Але чи готові ми заплатити таку саму ціну за чужі ілюзії?
Тривожна статистика
За даними звіту Європейського центру з профілактики та контролю захворювань (ECDC) було виявлено 100 000 нових випадків гонореї в країнах ЄС, в Ісландії, Ліхтенштейні та Норвегії. Цей показник на 31% більше, ніж у 2022 році, і більш ніж у чотири рази перевищує показники 2014 року. Зростання захворюваності спостерігається серед чоловіків, які вступають у статеві стосунки із чоловіками (ЧСЧ), а також серед гетеросексуальних чоловіків і жінок. Встановлено, що найвищий рівень зараження спостерігається серед жінок у віці 20-24 роки. Серед чоловіків найбільше випадків зараження припадає на вікову категорію 25-34 роки. У 2023 році було зафіксовано понад 40 000 випадків захворювання на сифіліс, що на 13% більше, ніж у 2022 році, і вдвічі більше порівняно з 2014 роком. Примітно, що ця хвороба частіше діагностується у чоловіків: на одну жінку припадає сім випадків серед чоловічого населення.
На даний час відомо, що за інформацією ВООЗ щороку фіксується понад 300 млн нових випадків зараження венеричними хворобами.
Варто зазначити, що попри заяви фахівців щодо уповільнення зросту захворюваності на хламідіоз, ця хвороба залишається найпоширенішою бактеріальною ІПСШ (інфекції, що передаються статевим шляхом) у Європі. Фахівці ECDC у своєму звіті вказують наступні причин зростання кількості венеричних захворювань:
- збільшення кількості тестувань у певних групах;
- скорочення використання презервативів;
- збільшення кількості статевих партнерів.
Проте насправді причини такого стану криються у набагато складнішій ситуації, яка створювалася роками.
Зламані соціальні механізми
Західне суспільство довгий час живе з переконанням у тому, що легкі моральні принципи є проявом свободи і вседозволеності. Але ця ілюзія розсипається, залишаючи по собі хаос і безвідповідальність. Колись інтимні стосунки базувалися на чітких правилах: відповідальність, моногамія, обачність. Сьогодні ж ці поняття здаються анахронізмом. Відмова від сімейних цінностей та традиційної моралі призвела до безконтрольного гедонізму, де головною цінністю стали миттєві задоволення та безладні інтимні стосунки.
Європа вже давно зробила ставку на відверті розмови про сексуальне життя у школах, вважаючи це ключем до здорової нації. Презентації, тренінги, відкриті дискусії — усе це мало б стати панацеєю від венеричних захворювань, небажаних вагітностей і сексуальних ризиків. Але реальність виявилася зовсім іншою. Школи, замість того щоб виховувати відповідальних громадян, захлинаються в “прогресивних” експериментах. Учням розповідають про розмаїття сексуальних ідентичностей, але оминають такі “дрібниці”, як відповідальність за власне здоров’я та наслідки ризикованої статевої поведінки.
Технології теж внесли свою лепту. Додатки для знайомств, такі як Tinder, зробили секс настільки легкодоступним, що він втратив будь-яку цінність. Анонімність, швидкість, відсутність зобов’язань сприяють створенню ідеального середовища для поширення інфекцій. Ситуацію погіршує й відкритість кордонів. Разом з міграційними потоками у країни Заходу прибувають не лише робочі руки, а й неконтрольовані хвороби з регіонів, де рівень медицини залишає бажати кращого.
Попри “прогресивні” підходи, статистика ІПСШ у Європі говорить сама за себе: стрімке зростання випадків сифілісу, гонореї та хламідіозу серед молоді. Виявляється, знання про бар’єрні методи контрацепції не автоматично означає, що люди їх використовують. Освіта дала інформацію, але не навчила відповідальності. Венеричні захворювання – це не просто тимчасовий сплеск інфекцій. Це бомба уповільненої дії, яка вже підірвала систему охорони здоров’я Заходу та загрожує соціальній стабільності. Лікарні перевантажені, а стійкість бактерій до антибіотиків ставить під загрозу можливість лікування. Показники народжуваності падають, адже багато інфекцій призводять до безпліддя. Західне суспільство опинилося в пастці власної вседозволеності, і якщо терміново не переглянути підходи до виховання, медицини та соціальної політики, цей хаос лише посилиться.
Одна ніч з Венерою, все життя з Меркурієм: історія виникнення венеричних захворювань
Венеричні захворювання, або інфекції, що передаються статевим шляхом , супроводжували людство протягом усієї історії. Їхня поява та еволюція тісно пов’язані зі змінами в соціальних, культурних і медичних аспектах життя суспільств.
Перші згадки про інтимні хвороби з’явилися ще у Стародавньому Єгипті та Месопотамії (3000–1000 рр. до н.е.) Існують свідчення про симптоми, схожі на гонорею та сифіліс, описані на папірусах. Єгипетські лікарі пов’язували статеві хвороби з “нечистотою тіла” і практикували лікування травами, мінералами та примочками.
Греки називали венеричні захворювання “хворобами Афродіти”. Гіппократ згадував про “уретральні виділення” у чоловіків, які сьогодні асоціюються з гонореєю. Лікування базувалося на гігієні, дієтах і використанні трав. Римляни, відомі своєю розвиненою системою громадських лазень, почали помічати зв’язок між хворобами та статевими контактами. Венеричні хвороби розглядалися як Божа кара за моральні провини. Хворих часто ізолювали, а лікування обмежувалося кровопусканням, спалюванням трав і молитвами. Через відсутність знань про природу інфекцій поширювалися забобони, а хворих таврували суспільно.
Вибух сифілісу в Європі після повернення експедиції Колумба у 1493 році став пандемією. Його називали “французькою хворобою” в Італії, “італійською хворобою” у Франції, що відображало ксенофобські настрої. Лікували сифіліс ртуттю, що часто призводило до отруєнь. З відкриттям мікроскопа Антоні ван Левенгуком у XVII ст. стало можливим спостерігати мікроорганізми. У 1837 році Філіпп Рікор визначив гонорею як окрему хворобу від сифілісу.
Однак ставлення до хворих залишалося суворим. Проституток часто примусово обстежували, а чоловіків-клієнтів ігнорували, що підкреслювало гендерну нерівність у питаннях здоров’я.
“Одна ніч з Венерою, все життя з Меркурієм”- це вислів, у якому криється натяк на тривале лікування сифілісу ртуттю (лат. mercurius – ред). Ртуть була чудо-засобом від усього в ті часи. У середньовіччі ртуть втирали в шкіру або вдихали її пари, що часто призводило до отруєння: випадіння зубів, психічних розладів і смерті. Однак лікарі вірили, що пітливість — це і є ефективний спосіб вигнання хвороби. У XVIII столітті французька лікарня Hôpital des Vénériens розділила пацієнтів за соціальним статусом: бідних лікували ртуттю, а багатим прописували спа-процедури. Іронія в тому, що саме багаті пацієнти частіше виживали.
Так, за однією із версій, сумно відомий англійський король Генріх VIII, який так нещадно розправлявся зі своїми дружинами, мав сифіліс. Лікування ртуттю призвело до сильних психологічних змін, що могло вплинути на його жорстокість і параною. Напевно, що цей факт міг частково пояснити його славнозвісну “любов” до страти своїх дружин.
Австрійський композитор Франц Шуберт, ймовірно, помер від ускладнень сифілісу. Деякі дослідники вважають, що його емоційно глибокі твори — це результат депресії, викликаної хворобою.
У XVIII столітті чоловікам із сифілісом робили спеціальні гіпсові труси, щоб зафіксувати статеві органи й запобігти подальшому зараженню. Це було болісно та абсолютно неефективно. У XIX столітті популярним було введення срібного нітрату прямо в уретру. Це створювало ефект “хімічного вибуху”, викликаючи страшний біль.
Олександр Флемінг 1928 році відкрив пеніцилін, що радикально змінило підхід до лікування сифілісу та гонореї. Під час Другої світової війни антибіотики активно використовували для лікування солдатів, що знизило рівень захворюваності.
Однак історії відомі випадки не тільки спроби боротися з венеричними хворобами, а й спроби використати їх, як біологічну зброю. Ідея полягала в зараженні борделів, які відвідували ворожі солдати. Проєкт ніколи не був реалізований, але факт існування таких ідей вражає. У Радянському Союзі венеричні захворювання вважали ознакою “моральної деградації капіталістів”. Хворих часто піддавали репресіям, а не лікуванню, що тільки погіршувало ситуацію.
У 1960-х роках з появою контрацептивів і змінами в суспільній моралі зросла увага до сексуального здоров’я. Проте поява ВІЛ/СНІДу в 1980-х роках знову викликала хвилю стигматизації, особливо серед ЛГБТ-спільноти. Сьогодні існує понад 30 видів ІПСШ, включно з хламідіозом, герпесом, ВПЛ і ВІЛ. Сучасна медицина пропонує ефективні методи діагностики та лікування, але проблема стигматизації залишається актуальною. Водночас у сучасному світі акцент все більше робиться на профілактиці захворювань, освіті та психологічній підтримці. Кампанії з підвищення обізнаності спрямовані на зниження дискримінації та формування здорового ставлення до інтимного життя.
Західний світ у своїй гонитві за відкритістю втратив головне — усвідомлення цінності інтимності. Розмови про “безпечний секс” часто зводяться до технічних інструкцій, де фізіологія важливіша за мораль, а емоційний аспект відсувається на другий план. Це створює хибне відчуття безпеки: якщо ти знаєш правила гри, ти вважаєшся захищеним. Але інтимне життя — це не просто набір біологічних фактів, а повага до себе, своєї гідності, свідомий вибір, а не бездумне слідування трендам сучасності.
Важливо пам’ятати, що здорові стосунки будуються не лише на знаннях про анатомію чи контрацепцію. Вони починаються з розуміння власної цінності, особистих кордонів і важливості глибоких емоційних зв’язків. Там, де інтимність перестає бути чимось особливим, зникає і мотивація дбати про її наслідки. Європейський досвід показує, що більше лекцій про секс не означає більше усвідомлення. Інформація без морального підґрунтя — це просто факти. А факти без цінностей не вчать ні відповідальності, ні поваги до себе.
Справжня безпека полягає не у презервативі у кишені. Важливо вміти робити свідомий вибір, який ґрунтується на розумінні себе, своїх потреб і цінностей. Інтимність має залишатися не просто фізичним актом, а частиною особистої гідності. Висновок очевидний: відвертість без усвідомлення — не рішення, а ілюзія прогресу. І статистика венеричних захворювань у зарубіжних країнах це підтверджує. Захід має визнати, що до таких сумних наслідків призвели розмиття традиційних норм, розрив між особистою свободою та відповідальністю, деградація інституту сім’ї та комерціалізації інтимності. І поки фармацевтичні корпорації рахують прибутки від нових курсів лікування, суспільство продовжує йти по спіралі саморуйнування, перетворюючи колективну легковажність на проблему національного масштабу.
Високий рівень венеричних захворювань у Європі красномовно свідчить про те, до чого можуть призводити їхні “цінності”, які нам так наполегливо нав’язують. Тож українцям думати треба своєю головою, а не сліпо крокувати за тими, хто вже догнав біду.
