Коли в соціальних мережах починають масово обговорювати новину про те, що штучний інтелект «краще за лікарів», це майже завжди супроводжується емоційною поляризацією. Частина коментаторів оголошує кінець традиційній медицині, інші — з обуренням захищають професійну етику. Тим часом медіа в різних форматах — від англомовних техноплатформ до українських новинних сайтів — активно поширюють нову хвилю повідомлень: мовляв, великі мовні моделі OpenAI вперше в історії показали діагностичну точність, яка перевершує результати досвідчених лікарів. Матеріали, які циркулюють в медіа, майже одностайно використовують формулювання на кшталт «вперше в історії ШІ перевершив лікарів», «медична революція вже тут», «перша професія, яку обійшов алгоритм». При цьому вже зараз порушуються питання: чи не почне тепер медицина втрачати лікарів? Чи можна вважати це початком ліквідації медичної помилки як системного явища?
Чому твердження «ШІ краще за лікарів» зачепило інформаційний простір
Такі твердження виникло з порожнього місця, його джерелом стало масштабне дослідження, проведене у США в одній з клінік Бостона. Там моделі штучного інтелекту (конкретно — GPT-4o) зіставили з лікарями у сценарії реального клінічного прийому. Модель працювала в умовах дефіциту даних і часу — саме так, як це відбувається в перші хвилини госпіталізації хворих. Виявилося, що в найнапруженіших епізодах, наприклад, у приймальному відділенні інтенсивної терапії, штучний інтелект давав точніші діагнози, ніж навіть найбільш досвідчені фахівці. Цифри, які масово цитують у соцмережах і текстах є такими: 79,7% точності у LLM-моделі проти 75,9% у команди лікарів. При чому ключовий акцент полягає не лише в цифрах, а умовах: обмеження часу, мінімум клінічної інформації, критичний стан пацієнта. Тобто, саме ті ситуації, в яких помилки є найнебезпечнішими.
В експерименті брали участь кілька груп: практикуючі лікарі з досвідом, медичні експерти, які оцінювали результати незалежно, і мовна модель GPT-4o, розроблена OpenAI. Моделі не давали жодних переваг — вона отримувала таку саму стислу інформацію, як і люди. Записи про пацієнтів були спрощеними, без повного анамнезу чи даних візуалізації. Завданням для всіх було таке: запропонувати діагноз на момент первинного контакту в умовах інтенсивної терапії. У найкритичнішій ситуації, коли в лікаря є лише кілька хвилин і мінімальний набір фактів, модель виявилася точнішою.
Точність GPT-4o становила 79,7%. Це — середній показник її здатності правильно встановити основний діагноз. Для найкращих серед лікарів, залучених до цього проєкту, аналогічний показник дорівнював 75,9%. Різниця здається невеликою, але в медичній практиці вона є суттєвою, особливо на етапі критичного прийому, де 3–4% можуть дорівнювати десяткам або сотням життів у масштабі року. При цьому ШІ-модель не лише видавала точніший варіант основного діагнозу, але й пропонувала ширше коло можливих альтернатив з глибшим охопленням рідкісних патологій. У контексті диференційної діагностики, яка потребує системного мислення, це виявилося ключовою перевагою.
Принципово важливим було те, що дослідники не оцінювали «всю медицину», не вимірювали комунікаційні навички, не моделювали хірургічне втручання. Модель не розмовляла з пацієнтами, не вивчала нюанси контакту з родичами, не супроводжувала лікування. Вона виконувала один єдиний крок: первинну аналітичну обробку мінімального набору даних. Але саме цей крок є найвразливішим до людських помилок і водночас критичний для прийняття клінічного рішення.
Результати експерименту стали підставою для гучних заголовків і висновків про те, що штучний інтелект «перевершив лікарів». Проте варто відмежовувати формальні дані від їхнього інтерпретаційного шару. У самому дослідженні не стверджується, що GPT-4o є заміною клініцисту. Йдеться лише про статистичну перевагу в межах одного завдання. Втім, у межах інформаційного простору ця локальна перевага сприйнялася як порушення кордону: зафіксовано момент, коли машина дала точнішу відповідь за людину не на тесті, а в госпіталі.
Саме цей момент і створив розрив, але не в медицині, а уявленнях людей. Публічна реакція, яку зараз можна спостерігати в медіа, соцмережах і навіть у середовищі самих лікарів, виходить далеко за межі фактів. Стверджується не лише «перемога» моделі в діагностиці, а по суті — початок конкуренції між системною логікою алгоритму і клінічною інтуїцією. У публічному дискурсі це одразу породило складні питання: хто нестиме відповідальність у разі помилки ШІ? Чи можуть лікарі використовувати модель як інструмент? Чи не стануть залежними від неї в найвідповідальніший момент? Чи не перетвориться це на схему делегування рішень без прямої відповідальності?
Ці запитання поки що не мають відповідей, але саме дослідження вже продемонструвало: ШІ може обробляти клінічну інформацію не лише на рівні шаблонів, а з наближенням до експертної логіки. Для індустрії охорони здоров’я це означає, що подальше розмежування між «допоміжним алгоритмом» і «співавтором медичного рішення» стане комплексним технічним, етичним і економічним питанням.
Чому твердження «ШІ обійшов лікарів» не відповідає реальності
Навіть базовий розбір цього твердження демонструє: воно не тільки не коректне, але й спрощує і перекручує саму суть медичної професії. Почати слід з базового уточнення: в медичній практиці постановка діагнозу є не вибором з готового переліку варіантів, як у тесті. Це процес, який включає збір неповної, часто суперечливої інформації, її уточнення, інтерпретацію й постійне коригування залежно від змін у стані пацієнта. Лікар працює не з правильною чи неправильною відповіддю, а з непередбачуваністю, де кожне рішення враховує десятки факторів: від соматичних до поведінкових. Діагноз — це результат професійного судження, а не арифметичний підсумок.
Лікар працює напряму з пацієнтом — його скаргами, реакціями, тілесними проявами, які не завжди потрапляють до медичної картки. У щоденній практиці лікар часто покладається не лише на слова пацієнта чи числові показники, а й на нюанси, які не фіксуються в документах: інтонацію відповіді, паузу перед нею, зовнішній вигляд шкіри, язика або очей, запах з рота, мікрорухи обличчя, тривогу або байдужість в погляді. Всі ці сигнали дають додаткову інформацію про стан людини, і є важливою частиною клінічного мислення. Жодна мовна модель, включно з GPT-4, не працює з такими даними, бо не має до них доступу і не здатна їх зчитувати чи інтерпретувати.
Водночас мовна модель працює лише з тими даними, які їй надали. Вона не бере участі в зборі анамнезу, не з’ясовує додаткові обставини, не перевіряє суперечливу інформацію. Натомість лікар змушений самостійно вибудовувати цілісну картину: ставити уточнювальні питання, переформульовувати відповіді, враховувати те, що пацієнт приховує або вважає неважливим. Все це є ядром медицини, без цієї роботи не існує діагностичної бази. Саме тому порівнювати модель, яка отримує вже зібрані дані, з лікарем, який їх добуває в реальному часі, — методологічно неправильно. Модель не проходить той етап, який займає більшу частину клінічного процесу.
Ще один принциповий момент — відповідальність. Жодна модель не ухвалює рішень у правовому сенсі. Вона може сформулювати припущення, але не ставить під ним підпис. У клінічній практиці діагноз — це не гіпотеза, а відповідальне медичне рішення, яке фіксується в офіційних документах і має практичні наслідки для подальшого лікування. Лікар, який його ставить, бере на себе повну юридичну й етичну відповідальність. В разі помилки саме він відповідає перед пацієнтом, перед медичною установою, а за потреби — перед контролюючими чи судовими органами. Алгоритм же залишається поза межами цієї відповідальності, навіть якщо його рекомендація виявиться помилковою, жодна особа чи установа не зобов’язана відповідати за її наслідки.
Є й третя складова — етична. В багатьох випадках лікарю доводиться ухвалювати рішення не між правильним і неправильним, а між складними варіантами, жоден з яких не є ідеальним. Коли пацієнт відмовляється від лікування, коли родина не погоджується з медичним прогнозом, коли шанс на виживання не перевищує кількох відсотків, потрібен не аналіз даних, а вміння діяти в ситуації моральної невизначеності. ШІ-модель в таких ситуаціях є некомпетентною, вона не зчитує ціннісні межі, не враховує культурний або емоційний контекст, не адаптується до ситуацій, які виходять за межі алгоритму.
Нарешті, важливо прямо вказати на умови експерименту, що став основою цього гучного твердження. Він був лабораторним: всі учасники працювали з однаково структурованими кейсами, де інформація вже була сформульована та логічно завершена. Це не має нічого спільного з реальною клінікою, де пацієнт може плутатися у свідченнях, не відповідати на запитання, реагувати емоційно, з’являтися в нестабільному стані або зовсім без свідомості. Дослідницький сценарій не передбачав цих факторів. Тому робити з нього висновок про те, що ШІ «перевершив лікарів», некоректно як з етичного чи юридичного, так і наукового погляду.
Слід зазначити, що станом на 2025 рік жодна країна не надала мовній моделі повноваження самостійно ухвалювати медичні рішення. Алгоритми, зокрема GPT-4, Med-PaLM 2 або Gemini, не мають статусу суб’єктів клінічної практики й не несуть відповідальності за діагноз або лікування. Всі відомі регулятори — FDA у США, EMA в ЄС, а також національні міністерства охорони здоров’я — розглядають такі моделі лише як допоміжні інструменти, не більше.
Крім того, штучний інтелект не має медичної ліцензії, не проходить сертифікації, не взаємодіє з пацієнтом напряму, не фіксується в документації. Його участь обмежується лише аналізом тексту або підказкою, однак остаточне рішення залишається за лікарем. У випадку помилки відповідальність несе саме він, а не автор моделі або її розробник. Самі компанії, які створюють ці моделі (OpenAI, Google, Anthropic), прямо зазначають, що мова йде тільки про інструмент підтримки, а не заміну лікаря. Проте в інформаційному полі це часто ігнорується, замість цього звучать узагальнення на кшталт «ШІ точніший за лікарів», хоча жодна клініка в реальності не делегує йому право на рішення.
Отже, факт залишається фактом: штучний інтелект не працює в системі охорони здоров’я як незалежний медичний суб’єкт. Він не має права діяти самостійно, не визнається у статусі фахівця й не може нести юридичну відповідальність. Всі розмови про його «перевершення» лікарів є питанням лише інтерпретації та красивих заголовків новин для залучення читачів. Його точність в діагностичних гіпотезах може бути високою, але це не є доказом того, що професія лікаря більше не потрібна. Саме він є і залишається єдиною точкою, в якій сходиться клінічна відповідальність, ризик, етика і право на прийняття остаточного рішення.
