Публікації у The Washington Post, Reuters та The Guardian оприлюднили дискусію, яка ще кілька місяців тому здавалася нереальною: чи може війна на Близькому Сході змінити логіку постачання зброї Україні і навіть перебрати на себе ресурси, оплачені Європою. Формально — ні, утім фактично ризик уже матеріалізується. Показовою на тлі цього питання є заява міністра оборони Фінляндії Антті Хяккянена, який прямо ставить під сумнів саму трансатлантичну модель озброєння України: чи справді Європа контролює, куди йде зброя, за яку вона платить США, і чи не працює ця система також в інтересах інших пріоритетів, а не лише України.
Перша тріщина: Пентагон “розглядає варіанти”
Ключовий сигнал про можливу зміну пріоритетів у постачанні озброєнь надійшов із публікації The Washington Post, яка фактично оприявнила дискусію про можливий розподіл військових ресурсів США. Йдеться не про публічні політичні декларації, а про внутрішні обговорення в Пентагоні, де, за даними джерел видання, аналізується сценарій часткового перенаправлення озброєнь, раніше призначених для України, на інший театр бойових дій — Близький Схід.
У центрі цих розрахунків — критично важливі системи протиповітряної оборони, передусім, ракети до комплексів Patriot, які відіграють ключову роль у захисті українських міст і інфраструктури від російських ракетних атак, включно з високошвидкісними та маневровими цілями. Саме ці ресурси, обмежені у виробництві й водночас надзвичайно затребувані, опинилися в епіцентрі стратегічного вибору.
Те, що йдеться про системне опрацювання такого сценарію, підтверджують і матеріали Reuters. За їхньою інформацією, остаточне рішення наразі не ухвалене, однак сама можливість перерозподілу ресурсів серйозно розглядається в контексті зростаючого навантаження на американський військово-промисловий комплекс та одночасної участі США у кількох конфліктах. Видання цитує звіт, у якому йдеться, що серед озброєння, яке може бути перенаправлено, є ракети-перехоплювачі ППО, придбані в рамках ініціативи НАТО, запущеної минулого року, в рамках якої країни-партнери купують американську зброю для Києва.
Таким чином, йдеться про значно ширший процес, ніж просто корекцію логістики постачань. Фактично це свідчення того, що у Вашингтоні формується нова модель управління оборонними ресурсами — модель, у якій підтримка України вже не є безумовним пріоритетом, а розглядається в межах глобального балансу між кількома зонами конфлікту.
Витік ресурсів: як війна з Іраном уже “з’їдає” європейську ППО
Матеріал Associated Press додає до попередніх повідомлень критично важливу деталь: перерозподіл ресурсів — це вже не сценарій, який перебуває в процесі обговорення, а факт, який відбувається в режимі реального часу.
За даними американських оборонних чиновників, значна кількість ракет-перехоплювачів для систем Patriot уже переміщена з Європи на Близький Схід. Частина комплексів була перекинута, зокрема, з Німеччини до Туреччини для посилення південного флангу НАТО на тлі іранських ударів.
Формально це виглядає як тимчасове перегрупування. Але зміст інший: кожна ракета, яка залишає Європу, — це мінус одна одиниця, здатна реагувати на потенційні дії Росії. Американські чиновники зауважують, що запаси перехоплювачів “стрімко скорочуються”, і ситуація вже викликає занепокоєння.
Дефіцит, який змінює війну: Україна в черзі за Patriot
Ще більш показовим є те, як саме використовуються ці ресурси. За інформацією Associated Press, дорогі ракети Patriot застосовуються на Близькому Сході навіть проти примітивних і дешевих дронів типу Shahed. У перші дні війни США та союзники використали сотні перехоплювачів, а загальна кількість — наблизилась до тисячі. При цьому виробництво становить лише 60–65 ракет на місяць.
Зрозуміло, що за такого нераціонального використання систем ППО виникає структурний дисбаланс, коли ресурс високого рівня витрачається на загрози низького рівня суто через відсутність альтернатив.
Для України наслідки є очевидними. Президент Володимир Зеленський вже попередив про неминучий дефіцит систем і ракет Patriot.
Про проблему вголос кажуть і європейські військові: наразі прямих провалів у постачанні немає, але вони неминучі в середньостроковій перспективі.
Європа як “донор без страховки”
Як бачимо, ключова проблема моделі допомоги, що утворилася на тлі війни у Перській затоці, полягає в тому, що Європа фінансує значну частину оборонних закупівель, але не контролює, де саме і проти кого ці ресурси використовуються.
У результаті формується парадоксальна ситуація: ракети, які могли б захищати українські міста або європейське небо, витрачаються на перехоплення дронів у зовсім іншому театрі війни. Усвідомлення цієї реальності змушує європейські уряди — від Фінляндії до Німеччини — ставити питання про аудит і контроль.
Європа фіксує зміну пріоритетів
Публікації The Times та The Guardian відображають уже не окремі побоювання, а консолідоване відчуття ризику в європейських столицях. Ідеться про те, що війна США проти Ірану починає безпосередньо впливати на параметри підтримки України — не через політичні заяви, а через обмеженість ресурсів.
За інформацією цих видань, у дипломатичних і військових колах дедалі частіше говорять про прискорене виснаження американських запасів боєприпасів, передусім високоточної та протиповітряної номенклатури. Саме ці категорії є критичними як для України, так і для операцій США на Близькому Сході. У результаті виникає ситуація прямої конкуренції за ресурси, де рішення ухвалюються, виходячи з глобальних пріоритетів Вашингтона.
The Guardian зазначає, що навіть без формального перегляду політики допомоги, інтенсивність використання боєприпасів у новому конфлікті вже створює ризик затримок і скорочень постачання Україні. The Times, своєю чергою, фіксує більш широкий політичний вимір — занепокоєння тим, що США можуть поступово переорієнтовувати стратегічну увагу, що неминуче вплине і на рівень залученості в європейську безпеку.
У європейських дипломатичних колах це формулюється досить відверто: Сполучені Штати “швидко витрачають” наявні запаси, і в умовах одночасних конфліктів це неминуче трансформується у вибір пріоритетів. Для України це означає не одномоментне згортання допомоги, а менш передбачуване і більш обмежене постачання, залежне від розвитку подій поза межами європейського континенту.
Контроль під питанням: сигнал із Гельсінкі
“Ми постійно оцінюємо, як витрачаються кошти, і віримо, що механізм працює. Звісно, якщо виникнуть проблеми, нам доведеться переглянути це“, — заявив міністр оборони Антті Хяккянен в інтерв’ю Euronews.
Це формулювання звучить стримано, але фактично фіксує межу довіри: європейські уряди готові підтримувати нинішню модель лише доти, доки вона гарантує цільове використання ресурсів. Після публікацій The Washington Post ця впевненість уже не є безумовною.
Фінляндія реагує однією з перших саме тому, що перебуває у безпосередній зоні ризику. Як країна, що має довгий кордон із Росією і нещодавно приєдналася до НАТО, вона особливо чутлива до будь-яких змін у балансі сил і оборонних можливостях Альянсу. Для Гельсінкі питання не лише в Україні, а в тому, чи не призводить перерозподіл ресурсів до ослаблення європейського флангу загалом.
У цьому контексті вимога перевірити, чи доходить оплачена зброя до України, є спробою повернути контроль над власними інвестиціями у безпеку. Фактично це сигнал про недовіру до нинішньої моделі: якщо ресурси можуть бути переорієнтовані без погодження з донорами, то сама логіка “Європа платить — США постачають” перестає бути прозорою і передбачуваною.
Таким чином, реакція Фінляндії виходить далеко за межі технічного аудиту. Вона ставить під сумнів принципи, на яких будувалася трансатлантична координація допомоги Україні, і водночас відкриває дискусію про необхідність для Європи мати не лише фінансову, а й операційну суб’єктність у питаннях оборони.
Список PURL для України
Йдеться, зокрема, про системи ППО та ракети-перехоплювачі, закуплені через механізм “Пріоритетного списку потреб України” (PURL), який дозволяє країнам НАТО фінансувати придбання американського озброєння для Києва.
За словами генерального секретаря НАТО Марк Рютте, постачання цих критично важливих компонентів триває: ракети-перехоплювачі та інше обладнання “продовжують надходити до України”. Водночас він визнав масштаб залежності Києва від цього каналу: через PURL забезпечується близько 75% ракет для батарей Patriot і до 90% боєприпасів для інших систем протиповітряної оборони.
Саме ця залежність і робить ситуацію вразливою. На тлі ескалації на Близькому Сході та швидкого виснаження запасів США зростають побоювання, що у Вашингтоні можуть ухвалити рішення про перерозподіл частини цих ресурсів на користь іншого театру бойових дій.
Додаткову напругу створюють і політичні сигнали з боку США. Державний секретар Марко Рубіо фактично дав зрозуміти, що подальший рівень американської підтримки України може бути пов’язаний із готовністю європейських союзників долучитися до операцій США на Близькому Сході, зокрема до забезпечення безпеки Ормузької протоки. Підкресливши, що війна в Україні “не є війною Америки”, але США зробили найбільший внесок у її підтримку, він зауважив, що ці обставини «доведеться враховувати» при ухваленні рішень у майбутньому.
У сукупності ці заяви формують нову рамку: допомога Україні дедалі більше вписується у ширший переговорний і ресурсний баланс, де військова підтримка перестає бути безумовною і починає залежати від глобальних пріоритетів Вашингтона та готовності союзників розділяти ці пріоритети.
