У перші роки повномасштабної війни Польща була чи не головним адвокатом України в Європі. Варшава виступала драйвером антиросійської політики ЄС, організовувала постачання зброї, формувала коаліції. Але у 2025 році її вплив поступово зменшився: внутрішні політичні суперечки, складні відносини з Брюсселем і втома від тривалого статусу «форпосту» зменшили роль Польщі у великій дипломатії.
На цьому тлі несподівано виринає Фінляндія, яка ще кілька років тому асоціювалася з “нейтральним північним сусідом Росії”. Президент Александер Стубб став одним із ключових архітекторів дипломатичного процесу довкола України.
Стубб: від гольфу з Трампом до переговорного столу
Важливим моментом стало те, що Стубб здобув особистий канал комунікації з президентом США Дональдом Трампом. За даними Wall Street Journal, усе почалося з гри у гольф у Флориді: Трамп подарував Стуббу нові ключки, а під час ланчу запитав, чи можна довіряти Путіну. Відповідь Стубба – “ви не можете” – прозвучала жорстко і прямолінійно. За кілька годин Трамп уперше публічно розкритикував Путіна за відмову від припинення вогню.
Відтоді між обома політиками налагодилися неформальні контакти: телефонні дзвінки, текстові повідомлення, консультації перед розмовами з Кремлем. Сам Зеленський подякував Стуббу за допомогу у встановленні мостів з Білим домом після напруженої зустрічі з Трампом у лютому.
“Росія не вирішує”
В інтерв’ю NBC News Стубб окреслив нові підходи Заходу: “Ми погодилися працювати над європейськими та американськими гарантіями безпеки для України. Це вирішуємо ми, а не Росія“. Ця позиція прямо суперечить кремлівським вимогам і підкреслює зміну балансу: Захід не дає Москві права вето на майбутнє України.
Коли Росія різко відкинула перспективу розміщення сил НАТО у межах можливих гарантій, Стубб відповів просто: “Росія цього не вирішує. Все так просто“.
Персональна мотивація та нова роль Фінляндії
Для Стубба ця війна має й особистий вимір. Його батько й дід народилися у містах, які Фінляндія втратила після вторгнення СРСР у 1939 році. Ця історія робить позицію Стубба не лише політичною, а й емоційною.
Фінляндія, яка десятиліттями зберігала нейтралітет, у 2023 році вступила до НАТО й тепер позиціонує себе як “регіональний постачальник безпеки”. Стубб нагадує: країна має обов’язкову військову службу, потужні резерви, 60 винищувачів F-18 та замовлення на 64 F-35, довгострокові ракети й найбільшу в Європі артилерію – на рівні з Польщею. Це перетворює Гельсінкі на не лише дипломатичного, а й військово-стратегічного актора.
“Женева могла б підійти”
Ще однією гучною ініціативою Стубба стала пропозиція провести зустріч Зеленського й Путіна у Швейцарії. “Женева могла б підійти, це була б нейтральна територія“, – заявив він. Ідею підтримав і Макрон. Швейцарія навіть пішла на безпрецедентний крок – пообіцяла гарантувати Путіну недоторканність попри ордер Міжнародного кримінального суду.
Стубб наполягає, що зустріч має відбутися якомога швидше – “бажано протягом двох тижнів”. Це амбітна мета, яка демонструє прагнення Гельсінкі не відкладати дипломатію “на потім”.
Як пояснити війну американцям
Стубб також запропонував свій спосіб донести до американців масштаби російських апетитів. “Якщо порівняти з США, то це ніби ви віддали б Флориду, Джорджію, Південну й Північну Кароліну, навіть Вірджинію – і тоді вийшли б на Меріленд”, – сказав він.
Такі аналогії працюють як місток між складною європейською геополітикою й американським сприйняттям.
Москва: від звинувачень до історичних паралелей
Москва уважно стежить за активністю Стубба. Лавров навіть нагадав про “нейтралітет Фінляндії” часів холодної війни й закинув Гельсінкі “зраду історичних зобов’язань”. Російська пропаганда намагається подати участь Фінляндії у переговорах як неприродну, але факт залишається фактом: Гельсінкі перетворилася на помітного гравця, з яким Кремлю доведеться рахуватися.
“Фактор Стубба” у новій дипломатії
У той час як Фінляндія вибудовує канали з Вашингтоном, ЄС і навіть Індією, Польща зосередилася радше на внутрішніх проблемах та традиційній ролі логістичного хабу. У результаті дипломатична естафета перейшла на північ.
Фінляндія вже не “нейтральна країна між Заходом і Росією”. Вона стала активним центром дипломатії, що поєднує військову силу, особисту історію та політичну креативність.
“Фактор Стубба” полягає у здатності поєднати різні рівні: від особистих розмов з Трампом до формування коаліцій у ЄС та діалогу з Індією. Саме це робить Гельсінкі новим ключовим гравцем у боротьбі за мир в Україні – і поступово затьмарює роль Варшави.
На думку Александера Стубба, сучасна дипломатія функціонує за новими законами. Її ритм пришвидшився, зокрема після обрання Дональда Трампа президентом США, а невизначеність стала звичним середовищем для ухвалення рішень. “Ми повинні навчитися діяти сміливо, навіть якщо результат неочевидний. Якщо ми не використаємо простір для впливу, це зробить хтось інший“, – наголосив він, підкресливши важливість особистих контактів у міжнародній політиці.
Александер Стубб чітко окреслює рамки можливого: агресивна війна Росії в Україні, на його переконання, “може мати лише дипломатичне вирішення”. Він наголошує, що передчасно прогнозувати точні терміни чи формат завершення конфлікту, адже Україна та її західні партнери стикаються з фундаментальними проблемами, наслідки яких матимуть далекосяжний характер.
Водночас Стубб підкреслює прагнення забезпечити Україні сильну переговорну позицію: мова йде про гарантії безпеки, домовленості, які зміцнять обороноздатність країни та її право на самовизначення. “Будуть численні можливості для участі, і Фінляндія буде залучена тим чи іншим чином“, – зазначає він. Така позиція демонструє, що Гельсінкі прагне не лише активної ролі у формуванні умов миру, а й збереження власної стратегічної значущості в Європі.
Такі різні акценти Стубба і Моді
Учора Стубб повідомив про “хорошу розмову” із прем’єром Індії Нарендрою Моді. Натомість ця розмова відобразила глибинні відмінності у підходах Європи та Глобального Півдня до війни в Україні. Для Стубба – представника країни, яка щойно приєдналася до НАТО і межує з Росією, – питання війни є центральним і визначальним для безпеки всього континенту. Його акцент на “справедливому і тривалому врегулюванні” демонструє прагнення закріпити позицію Фінляндії як голосу, що нагадує партнерам: компроміс за рахунок України неприйнятний.
Моді ж розставляє інші пріоритети. Для нього ключовими залишаються торгівля, технології та розвиток, тоді як Україна згадується наприкінці, у більш загальній формулі – “обмінялися думками щодо мирного врегулювання”. Це типовий дипломатичний стиль Індії, яка прагне балансувати між Заходом і Росією, зберігаючи простір для маневру та уникаючи надмірно жорстких формулювань.
Такий дисонанс не означає відсутності спільних інтересів. Навпаки, він вказує на потенційну роль Індії як посередника чи принаймні важливого учасника ширшої коаліції, що може впливати на формування міжнародних рамок майбутнього врегулювання. Для ЄС поглиблення діалогу з Індією – це не лише економічний вимір, а й можливість включити Делі у глобальну дискусію про безпеку.
Фінляндія, використовуючи свій авторитет «нового союзника» НАТО та статус країни, яка відчуває загрозу Росії безпосередньо, намагається переконати партнерів у тому, що війна в Україні – не лише європейська, а й глобальна проблема. Індія ж демонструє готовність слухати, але водночас залишає за собою право визначати, наскільки активно вона буде включатися у пошук рішень.
Європа не повернеться до “business as usual” з Росією
Президент Фінляндії Александер Стубб, виступаючи в понеділок перед парламентарями балтійських країн у Марієхамні, наголосив, що ключовим у будь-якому врегулюванні є збереження Україною незалежності, суверенітету та територіальної цілісності.
Він підкреслив, що повернення до колишніх відносин між Європою та Росією неможливе, доки не буде встановлено справедливий і тривалий мир. Навіть після цього, за його словами, “відносини вже не зможуть бути такими, як раніше”.
“Росія порушила основи міжнародного права, і це повинно мати наслідки“, – зазначив Стубб у промові, яку транслювало видання Ilta-Sanomat.
На тому ж форумі виступила Юлія Навальна, вдова російського опозиціонера Олексія Навального, який загинув у колонії.
Згодом, під час пресконференції, Стуббу поставили запитання щодо того, чи робить Фінляндія достатньо для подолання голоду на палестинській території Газа.
Позиція прем’єра Орпо в контексті стратегії Фінляндії
Показовим щодо активної позиції Фінляндії у великій дипломатії став і виступ прем’єр-міністра Петтері Орпо на щорічній зустрічі послів, де він окреслив головні напрямки зовнішньої політики Фінляндії стосовно України та Росії. Він наголосив, що Росія не піде на мир без посиленого тиску через санкції, зміцнення української армії та ефективне використання заморожених російських активів для України. Орпо також підкреслив важливість європейського майбутнього України і закликав посилити роль кваліфікованої більшості у прийнятті рішень у сфері зовнішньої політики та безпеки, а також створити новий довгостроковий інструмент підтримки Києва. Водночас прем’єр зазначив, що досягнення миру в Україні не змінить Росію саму по собі, тому Європа має залишатися достатньо сильною, щоб стримувати будь-які подальші агресивні дії.
Тож позиція Орпо показує, що Фінляндія поєднує жорсткий політичний і військовий тиск на Росію з активною дипломатією та гуманітарною діяльністю, узгоджуючи свій підхід із баченням президента Стубба про активну роль країни у забезпеченні безпеки та миру в Європі.
